23 Сутність та етапи маржинальної революції

Маржиналізм — напрямок економічної думки, що аналізує граничні значення економічних явищ (максимальні або мінімальні), а також займається пошуком оптимальних економічних рішень на рівні окремих економічних суб’єктів. Виник даний напрямок в останній третині XIX ст., коли більшість економістів займалися історико-господарськими проблемами і захоплювалися соціалістичними ідеями. На цьому тлі в області економічної теорії відбувся переворот у методах економічного аналізу й у розумінні закономірностей економічної поведінки людей і фірм. Ця подія одержала назву маржиналістської революції. Причиною її послужив розвиток економічної дійсності: вільна конкуренція досягла свого вищого рівня. У таких умовах виникла необхідність дослідження проблем функціонування економічної системи й установлення рівноваги, визначення цінових механізмів, у конкретних відповідях на актуальні питання: чим керується споживач при покупці тих або інших товарів, як організувати роботу підприємства так, щоб одержати максимум прибутку, тобто в розробці практичних рекомендацій із раціонального господарювання. Глибокий внутрішній аналіз основних категорій, проведений класиками на основі трудової теорії вартості, не давав відповіді на ці суто «зовнішні» проблеми. За цей напрямок, що знову виник, і критикували концепції, які шукали у всьому об’єктивні закономірності. Вважаючи, що в основі економічних рішень лежить психологія людини, її оцінки і бажання, маржиналісти заснували й обґрунтували суб’єктивний підхід до аналізу економічних явищ. «Психологізация» економічного аналізу сполучена із принципом «раціональної людини» (так званого Робінзона), ізольованої в прийнятті рішень від суспільства. Виходячи з такої посилки, представники маржиналізму розглядали економіку як систему взаємозалежних суб’єкте в, «господарських атомів», які розпоряджаються економічними ресурсами і благами, а головне завдання економічної науки вбачали в пошуку шляхів раціонального й ефективного використання обмежених ресурсів із метою максимального задоволення потреб.

Теорія маржиналізму виходить із необхідності пошуку альтернативної вартості прийнятих економічних рішень, зіставленні додаткових вигід із додатковими витратами. У маржиналь- них теоріях стали широко застосовуватися математичні методи аналізу, особливо при рішенні проблеми досягнення рівноваги в економіці і на окремих ринках.

У розвитку маржинальної економічної теорії виділяють два етапи.

Перший етап — це 70-ті-80-ті роки XIX ст., прийнято називати суб’єктивно-психологічним напрямом у теорії маржиналізму, оскільки його представники виходять із первинності споживання над виробництвом, а цінність блага визначають, виходячи з його суб’єктивної оцінки з боку споживача. У цей період з’явилися перші узагальнення ідей маржиналізму, представлені в роботах економістів австрійської школи (К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер).

Другий етап «маржинальної революції» припадає на 90-ті роки XIX ст. і представлений роботами А. Маршалла, Д. Кларка, В. Парето. Головною особливістю другого етапу стала відмова від суб’єктивістських підходів і психологізму попередників, і упор на єдність сфер виробництва і споживання. Маржиналісти «другої» хвилі стали приділяти велику увагу функціональним зв’язкам в економічних процесах, що дозволило їм об’єднати теорію витрат класиків і теорію граничної корисності. У результаті другий етап у розвитку теорії маржиналізму одержав назву неокласичної теорії, що використовує ідеї економістів класичної школи стосовно до нових історичних умов. Неокласики, як і економісти класичної школи, були прихильниками економічного лібералізму і виходили із принципу саморегульованості ринкової економіки.