18 Економічне вчення а.Сміта

Адам Сміт (1723-1790) — центральна фігура класичної школи,тому що він узагальнив, систематизував і розвив існуючі до нього пргляди (у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів»), керуючись виробленою ним методологією. У її рамках виділяється ідея об’єктивності економічних законів; що відображається в понятті «невидимої руки», що направляє людей до вигоди. Основний стимул до діяльності — матеріальний інтерес/відповідно до якого будується модель поведінки в суспільстві «економічної люДини». Саме вона і функціонує в умовах «природного порядку», схожого з порядками природи. Прагнення людей поліпшити своє положення здатне привести суспільство до добробуту, тому втручання держави бажано обмежити декількома сферами (оборона, правосуддя, освіта, карбування монет, транспорт, пошта).

Відправною категорією, через призму якої Сміт розглядає всю економіку, став поділ праці, що виконує двояку функцію: дозволяє збільшити продуктивність праці, а значить і багатство; породжує необхідність в обміні й одночасно є його слідством через психологічну схильність людей до обміну. Щоб він здійснювався безперешкодно і регулярно, потрібен допоміжний елемент— гроші. Звідси, основна і практично єдина функція їх — засіб обігу. Багатство, за Смітом, створюється виробництвом, а його джерелом служить праця — продуктивна (створює новий матеріальний продукт) і непродуктивна (обслуговує споживання створеного продукту). Існує, до того ж, два основних фактори збільшення багатства нації: фактор ощадливості та фактор продуктивності праці.

Досліджуючи природу товару, Сміт виділив дві його властивості: корисність і мінову вартість як об’єктивну основу обмінюваності. Єдиним джерелом і кінцевим мірилом вартості є середні суспільно необхідні і достатні витрати праці. Величина мінових вартостей приймалася як «природна» норма (ціна) на противагу ринковій ціні, що коливається навколо цієї норми під впливом ринкової кон’юнктури. Однак цей закон вартості діє у простому товарному господарстві і не діє при капіталізмі, де наймана праця порушує еквівалентність обміну між кількістю витраченої і купленої праці. Тому висувається другий варіант змісту поняття «вартість»: вартість товару містить в собі заробітну плату, прибуток і ренту, тобто доходи, одержувані трьома класами суспільства (найманими робітниками, капіталістами і землевласниками). Це так звані первинні доходи, а доходи всіх інших є вторинними, тобто перерозподіленими. Заробітну плату Сміт визначив як природну винагороду за працю. Але частку робітника у створеному продукті він визначає, виходячи з фізіологічних (мінімум засобів існування) і моральних (забезпечення розвитку працівника і його родини) її меж. Прибуток — це різниця між створеною вартістю та заробітною платою і одночасно винагорода капіталіста за його трудові зусилля з керування підприємством. Низький рівень норми прибутку і відсотка Сміт характеризував як показник високого рівня економічного розвитку нації. Ренту, дохід земельного власника він визначав як відрахування із продукту праці робітника, з іншого боку, вона пояснювалася продажем сільськогосподарських продуктів за монопольною ціною.

Згідно з ученням Сміта, капітал — це запас продуктів різного роду, достатній для утримування людини та постачання їй необхідних для роботи матеріалів і знарядь протягом усього періоду виробництва і продажу продукту її праці. Залежно від способу вживання, капітал ділиться на основний (машини, знаряддя праці, будинку, земля, корисні здібності членів суспільства) і оборотний (гроші, запас сировини і матеріалів, запас готової продукції). Нагромадження капіталу — найважливіша функція підприємців, що розвивають виробництво і збагачують у такий спосіб нації.