БІЛЕТ 1. 1. Предмет і об'єкт соціології
Соціологія (від лат. Суспільство і грец. - Слово, поняття, вчення) - наука про закономірності становлення, функціонування і розвитку суспільства, соціальних відносин і соціальних спільнот. В даний час соціологія трактується як одна із складових частин суспільствознавства. Якщо вважати, що соціологія - наука про суспільство, соціальних спільнотах та відносинах і механізму їх формування і їх діяльності. Більшість соціологів розрізняють три рівні соціологічного знання: загальносоціологічна теорія, спеціальні (приватні) соціологічні теорії, електричні соціологічні дослідження.
Об'єктом соціологічного знання є суспільство. Об'єктом соціологічної науки виступає соціальна реальність. Особливою характерною рисою цієї реальності М. Вебер визначив усвідомлене взаємодія людей: «очікування очікування очікування». Людина з достатньою впевненістю очікує, що інші люди від нього очікують і готові відреагувати на його дії так, як він очікує.
Суспільство - об'єкт вивчення багатьох наук, які мають кожна свій предмет дослідження. У загальному вигляді - об'єктом вивчення є все те, на що спрямована діяльність дослідження, то, що протистоїть діяльності дослідження. У соціології - це та об'єктивна та суб'єктивна реальність, яка нас оточує.
Предмет вивчення соціології - це особливі, специфічні закони та закономірності.
Предметом соціології є соціальне - як специфічний аспект всіх сфер життєдіяльності суспільства.
У широкому сенсі «соціальне» - все, що можна віднести до людського суспільства, у вузькому - особлива сфера суспільних відносин, яка характерна для різних груп людей, як носіїв різних видів діяльності.
2.Соц.Структура сучасного українського суспільства.
Соціальна структура суспільства - ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами. Згідно із системно-організаційним аспектом головний зміст соціальної структури створюють соціальні інститути, насамперед економіка, політика (держава), наука, освіта, сім'я, зберігаючи і підтримуючи існуючі в суспільстві відносини і зв'язки. Ці інститути нормативно регулюють, контролюють і спрямовують поведінку людей у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі, регулярно відтворювані їх рольові позиції (статуси) у різних типах соціальних організацій. Соціальний статус є первинним елементом соціальної структури суспільства, що розкриває місце особистості в соціальній структурі суспільства. Він зумовлений професією, віком, освітою, матеріальними статками тощо. Наприклад, структура сім'ї утворюється взаємозалежною мережею позицій: чоловік, дружина, діти; у системі освіти - учитель, учень; в економіці - підприємець, робітник і т.д. Соціальні позиції (статуси) та зв'язки між ними визначають характер соціальних відносин. На основі близькості соціальних статусів, що встановлюють потенційну можливість участі індивідів у відповідних видах діяльності, формуються складніші структурні елементи суспільства соціальні групи.
3.Соц.Політ.Партій як складова соц.Політики.
Соціологія політичних партій і партійних систем — це галузь соціології політики, яка досліджує причини утворення політичних партій, механізми розвитку і функціонування партій і партійних систем.
Основним предметом дослідження даної галузі соціології політики є вивчення тенденцій функціонування і змісту діяльності політичних партій і партійних систем.
Політична партія (від лат. partio — частина, відділ) — це політична організація, найбільш політично активна й організована частина соціальної спільності, класу, що покликана виражати й захищати інтереси цієї спільності, здійснювати практичну роботу з їх задоволенняНинішні політичні партії різноманітні й розрізняються залежно від характеру й принципів організації, ідейних установок, соціальної бази, позиції й місця в політичній системі суспільства.
Незважаючи на те, що всі політичні партії мають багато спільних рис, водночас у них є й істотні відмінності, що зумовлюють існування різних типів партій. Політичні партії поділяються:
1. За соціальною базою на:
• класові (робітничі, селянські, буржуазні);
• міжкласові (буржуазно-поміщицькі);
• партії класоподібних груп (партії інтелігенції та інших міжкласових прошарків);
• національні;
• народні;
• релігійні тощо.
2. За способом формування і поповнення на:
• кадрові, в яких, як правило, перебуває відносно незначна кількість політично активних членів;
• масові – об'єднують широкі маси населення.
3. За умовами функціонування на:
• легальні (дозволені правлячою верхівкою і зареєстровані);
• нелегальні.
4. По відношенню до існуючої влади на:
• правлячі — ті, що перебувають при владі;
• опозиційні — партії, що протидіють правлячим.
5. За формами боротьби на:
• консервативні;
• радикальні;
• реформістські,
• революційні;
• контрреволюційні.
6. За ідеологією на:
• консервативні;
• ліберальні;
• соціалістичні;
• комуністичні;
• демократичні та інші.
Сукупність відносин між легально діючими політичними партіями називається партійною системою.
4.Демографічна політика і соціальні проблеми шлюбно-сімейних відносин в УКРАЇНІ.
Демографічна політика — це діяльність органів державного управління і соціальних інститутів, спрямована на створення сталих кількісних та якісних параметрів відтворення населення з метою подолання негативних демографічних тенденцій.
Найбільш поширений і близький за вживанням термін — політика народонаселення. Нерідко ці поняття використовують як тотожні, як синоніми, не надаючи їм різного значення. У широкому сенсі демографічна політика іноді ототожнюється з політикою народонаселення, у вузькому сенсі — розглядається як одна з її складових, разом з регулюванням умов праці працездатного населення і умов життя всього населення.
У найважливіших теоретичних монографіях 70-х — 80-х рр. також пропонувалося розмежовувати вказані поняття, розглядати одне як частина іншого. Так, в першому виданні «Системи знань про народонаселення» (1976) політика народонаселення визначалася як частина соціально-економічної політики, як діяльність, спеціально направлена на регулювання виробництва і Відтворення головної продуктивної сили суспільства, суб'єкта суспільного виробництва, тобто людини, населення. Її сфера — умови праці і життя людей.
Однією з найскладніших і найактуальніших проблем у шлюбно-сімейній сфері є нестабільність шлюбних відносин, високий рівень розлучуваності шлюбних пар, у тому числі з неповнолітніми дітьми. Негативні наслідки розпаду шлюбу в тій чи іншій формі впливають на життя всіх членів родини. У більшості шлюбних пар, які розпадаються, є спільні діти, і відповідно щороку тисячі дітей переживають розлучення батьків. Головними причинами розлучень є проблеми, що виникають у морально-психологічних, емоційних відносинах членів подружжя, зміни в суспільній моралі, сексуальній і шлюбній поведінці.
Високий рівень розлучуваності населення сформувався в Україні ще в 70-ті роки минулого століття, і всі наступні роки зберігалась ця модель демографічної поведінки – «легкий» вступ до шлюбу й «легкий» розрив шлюбних відносин.