4. Проблема активності особистості:

а) Активність особистості відрізняється від активності як загальної характеристики живих істот. Це здатність людини робити суспільно значущі перетворення в світі на основі попереднього досвіду. Вона виявляється в творчості, активній життєвій позиції, відстоюванні своїх поглядів, відповідальності за свої вчинки, сам ©удосконаленні.

Активність особистості є не менні важливим фактором її розвитку, ніж соціальні умови та біологічні передумови. Джерелом активності особистості в різних напрямах психології називають: 1) вроджені інстинкти, спільні із тваринними предками (фрейдизм);

2) соціальні потреби, які є вродженими, але наявні лише у людини, такі, як почуття неспокою - К.Хорні, соціальне почуття - А. Адлер, потреба у ніжності - Г.Саллівен (неофрейдизм);

3) вроджена потреба в самоактуалізації-А.Маслоу (гуманістична психологія).

Ці погляди об'єднуються твердженням про те, що особистість має природну основу (вроджені потреби), яка виявляється в соціальному середовищі, і цей процес є розвитком особистості. Іншого погляду дотримується ще один напрямок - екзистенціальна психологія, для якого особистість - це самостійна духовна сутність, не обумовлена ні біологічними, ні соціальними причинами, її не вдається пізнати шляхом наукового вивчення, а можна лише осягнути у співпереживанні.

Вітчизняна психологія стверджує суспільно-історичну природу особистості. Виникнення особистості обумовлене тим, що індивід успільній діяльності з іншими змінює світ і таким чином змінює себе, стаючи особистістю.

Недостатньо лише визначити роль соціального середовища в активності особистості. Необхідно показати, як під час взаємодії особистості і середовища, виникають вихідні причини активності.

Джерело активності особистості - її потреби. Різниця з іншими напрямами психології полягає у розумінні сутності особистісних потреб, того, що вони не є вродженими, а виникають і розвиваються в процесі взаємодії людини із соціальним оточенням, в діяльності та спілкуванні.

б) Потреби особистості дуже різноманітні. Серед них є пріоритетні, які особистість задовольняє в першу чергу, відповідно організовуючи свою активність. Система потреб, певна їх ієрархія з виділенням провідних і підпорядкованих утворює спрямованість особистості, яка є її центральною характеристикою і розкриває значення внеску особистості в розвиток суспільства. Часто такий внесок оцінюється неоднозначно. Наприклад: ролі Івана Грозного, Богдана Хмельницького, Наполеона в історії дається і позитивна, і негативна оцінка. Види спрямованості вирізняють за: І) змістом, залежно від того, на яку сферу дійсності орієнтована активність (спортивна, наукова, художня спрямованість тощо); 2) суспільним значенням (позитивна - негативна, соціальна - асоціальна спрямованість).

в) Потреби усвідомлюються людиною як мотиви, що безпосередньо викликають її активність. Мотиви відображають потреби, але не прямо: однаковий мотив, як правило, відображає різні потреби і навпаки. Потреба в освіті може усвідомлюватись як інтерес до знань, або необхідність отримати професію, або обов'язок. Водночас, останній може характеризувати не тільки потребу в освіті, але й потребу в престижі, в підвищенні соціального статусу. Вирізняють види мотивів за такими ознаками: 1) формою (бажання, обов'язок, інтерес, прагнення, потяг, установка); 2) широтою; 3) конкретним змістом діяльності (мотиви праці, учіння, гри тощо); 4) усвідомленням (усвідомлені, коли людина чітко уявляє зміст своєї потреби, об'єкт, який може її задовільнити; неусвідомлені).

Усвідомлені мотиви. Інтерес - це емоційний прояв пізнавальних потреб. Виявляється у бажанні більше дізнатися про об'єкт інтересу, глибше зрозуміти його. Задоволення інтересу не веде до зникнення потреби, а навпаки - до її посилення, тому його називають ненасичуваним мотивом.

Переконання - система усвідомлених потреб людини, що спонукає її діяти у відповідності зі своїми поглядами, світоглядом, знаннями. Сукупність переконань утворює світогляд людини, формування якого важлива задача навчання і виховання. У загальних рисах світогляд утворюється до кінця шкільного віку.

Основу переконань становлять знання, що мають спонукаючу силу. Часто людина знає про певну норму, але не дотримується її. Тому не кожне знання має переконуючу силу, а лише те, що пов'язане з емоційною сферою, коли особистість схвалює саме таку поведінку.

Прагнення - це мотиви поведінки, у яких виявляється потреба людини в таких умовах існування і розвитку, що безпосередньо відсутні, але можуть бути створені у результаті діяльності.

Форми прагнень Мрія - створений фантазією образ бажаного майбутнього. Пристрасті - потреби непереборної сили. Ідеали - потреба діяти у відповідності зі зразком, обраним для наслідування.

Неусвідомлені мотиви. Установка - це готовність діяти певним чином. Грузинський психолог І.Т.Бжалава здійснив експеримент: 10-15 разів пропонували порівняти різні за вагою кульки, а потім замінювали їх однаковими. У досліджуваних виникала ілюзія нерівності у вазі кульок. Причина - готовність до того, що кульки будуть неоднаковими за вагою. Установки утворюються в результаті повторюваних ситуацій і визначають позицію людини в нових обставинах.

Потяги - спонука діяльності, в основі якої не досить чітко усвідомлена потреба. Незрозуміло, що приваблює в об'єкті, ціль діяльності, до якої спонукає потяг. У вітчизняній психології розглядається як початковий етап формування мотивів, які згодом усвідомлюються і перетворюються на прагнення.

Система всіх видів спонукань (потреби, мотиви, інтереси, цілі установки, ідеали), які регулюють поведінку і діяльність людини, утворюють сферу мотивації.

Спонукання в широкому розумінні обумовлюють момент виникнення і припинення діяльності, міру зусиль, напруженість перебігу. У структурі мотивації за функціями у регуляції поведінки виділяють три класи спонукань: 1) потреби - джерело активності; їх вивчають, щоб зрозуміти, чому людина розпочинає діяльність; 2) мотиви - вказують, на що спрямована активність, чому обрані саме ці форми поведінки; 3) емоції (прагнення, бажання, установки) регулюють напруженість діяльності і міру докладуваних зусиль. Мотивація визначає спрямованість особистості. У понятті спрямованості - головне оцінка активності особистості, її життєвої позиції з точки зору цінності для суспільства, а у понятті мотивації - зміст і динаміка (напруженість, швидкість перебігу, інтенсивність) системи спонукань до діяльності (Асєєв В.Г).