127

Ж.В. Деркач, Т.І. Хоптин

Політична економія

навчальний посібник для студентів

заочної форми навчання

УДК

ББК

Рецензенти:

Т.М.Качала, доктор економічних наук, професор, проректор з науково-дослідної роботи та міжнародних зв’язків Черкаського державного технологічного університету.

О.В.Коломицева, кандидат економічних наук, доцент Черкаського державного технологічного університету.

О.Д.Сучкова, кандидат економічних наук, завідуюча кафедрою фінансів Черкаського інституту МАУП.

Автори:

Деркач Жанна Владиславівна, кандидат політичних наук, доцент, викладач Черкаського кооперативного економіко-правового коледжу;

Хоптин Тетяна Іванівна, викладач Черкаського кооперативного економіко-правового коледжу.

У посібнику розкриті основні закони і категорії, що визначають сутність суспільного відтворення і економічних відносин між людьми у процесі виробництва, розподілу і обміну товарами.

Тематика посібника визначена у відповідності з навчальною програмою для кооперативних технікумів та коледжів, розробленою навчально-методичним центром «Укоопосвіта» і розрахована на студентів, які самостійно вивчають економічні дисципліни.

ІSВN

Політична економія – наука, яка сформувалася у ході становлення суспільного відтворення, коли товарно-грошові відносини стали не лише основою обміну продуктами споживання, а й процесу їх виробництва. Виникла необхідність у науці, у центрі дослідження якої будуть проблеми між людьми з приводу засобів виробництва, розподілу прибутку, у ході виробництва товару між робітником і власником капіталу, між виробником і банком чи комерсантом.

Основними категоріями науки стали поняття, які позначають предмет виробництва, розподілу, обміну і споживання: товар, гроші, капітал, прибуток; категорії, які визначають сам процес просування товару на ринку, відносини між людьми з приводу цього процесу: товарообіг, витратити виробництва, кругообіг капіталу, заробітна плата, попит, пропозиція та інші.

Послідовний і активний розвиток науки протягом двох століть привів до появи різних економічних вчень, які розкривають переваги окремих економічних систем. В сучасному світі існують і розвиваються ці теорії і знаходять своє вираження у конкретних суспільно-економічних просторах. Одні концепції (наприклад, кейнсіанство) надають перевагу державному регулюванню ринкової економіки, інші – невтручанню, стверджуючи, що економіка повністю залежить від законів ринку: попиту і пропозиції, грошового обігу.

Економічні науки знаходяться у постійному розвитку, у суспільному виробництві змінюються форми власності, відносини між людьми як у процесі виробництва, так і між виробниками і споживачами. Для того, щоб уміти вчасно проаналізувати економічні зміни, розробити відповідну програму для окремої галузі, корпорації чи її підрозділу, навіть просто розробити бізнес-план фірми чи домогосподарства – необхідно, у першу чергу, опанувати загальні економічні категорії і закони, які вивчає політична економія.

Політична економія як фундаментальна

суспільна наука

Політекономія – суспільна наука про закони виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ на різних етапах розвитку людського суспільства.

Економічний закон – це стійкий, істотний, причинно-наслідковий зв'язок і взаємозалежність між явищами і процесами економічного життя.

Метод – шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил.

1. Політична економія, предмет вивчення, основні категорії та етапи розвитку

Політична економія - це суспільна наука про закони вироб­ництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ на різних етапах розвитку людського суспільства. Необхідно підкреслити, що у центрі науки – дослідження виробничих відносин між людьми, які виражаються в окремих економічних категоріях. Економічна категорія – це теоретичний вираз економічних і насамперед виробничих відносин між суб’єктами господарської діяльності.

Предметом політичної економії є не вивчення багатства взагалі, а матеріальний добробут людини. А так як наука має служити народу, то, розглядаючи матеріальний добробут лю­дини, можна визначити правильний напрям економічних дос­ліджень, а саме: знайти засоби для полегшення страждань народу.

Першою школою політичної економії був меркантилізм (від англ. – продавець, купець), найвидатніший представник якого – французький учений А. Монкретьєн (1575-1621). Меркантилісти відображали переважно інтереси тор­гівельної буржуазії. Вони першими поставили питання про причину багатства, проте ототожнювали його з грошима, а джерелом багатства вважали сферу обігу, яку назвали пред­метом політичної економії. Відстоювали ідею про­текціонізму (захисту вітчизняного ринку), виступали за втру­чання держави в економіку.

На зміну меркантилізму приходить класична політична еко­номія, що є другим етапом у розвитку економічної теорії. Класики буржуазної політичної економії вважали, що еко­номічна наука має вивчати виробництво, розподіл, обмін і спожи­вання послуг, причому з точки зору не лише майнових зв'язків, а й суспільних відносин між людьми, особливо в галузі розподілу. Неупереджений суто науковий підхід дав змогу А. Сміту і Д. Рікардо проникнути в таємниці походження багатства в капіталістич­ному суспільстві. Вони виявили, що прибуток капіталістів втілює неоплачену працю найманих робітників. Д. Рікардо відкрив економічний закон, який виражає співвідношення між оплаченою працею (заробітною платою) і неоплаченою (прибутком капіталіста). Згідно цього закону прибуток "буде високим або низьким в тій самій пропорції, в якій низька або висока заробітна плата".

Марксистська політекономія - наступний етап розвитку економічної теорії, пов'язаний з іменами К. Маркса (1818-1883) та Ф. Енгельса (1820-1895). Основною заслугою еко­номічних поглядів К. Маркса було вчення про двоїстий характер праці, додаткову вартість, обґрунтування законів розвитку капіталістичного способу виробництва і, насампе­ред, основного економічного закону. Розглядаючи додаткову вартість як вартість додаткового продукту, створеного найманими працівниками, що повністю привласнюється класом капіталістів, К. Маркс вказав на економічну основу експлуатації. Його послідовник Ф. Енгельс першим визначив пред­мет політичної економії як науки, що вивчає закони, які управляють виробництвом і обміном матеріальних благ. Певні висновки класиків марксизму були правильними для свого часу, але сьогодні підлягають науковій переоцінці. Цінним є методологія економічної теорії, яка використовується і сучасною наукою.

Основними напрямками су­часної економічної думки, яка сформувалася наприкінці XIX – на початку XX ст., є: 1) неокласичний; 2) кейнсіанський;

3) інституційно-соціологічний.

Неокласичний напрям сформувався у протистоянні з мар­ксизмом ще у 70-ті роки XIX ст. і відстоює ідею міні­мального, опосередкованого втручання держави в еконо­міку.

Кейнсіанський напрям отримав назву від імені англійського економіста Дж. Кейнса (1883-1946), який стверджував, що без активного втручання держави в економіку капіталістичний лад не може існувати.

Інституційно-соціологічний напрям, або інституціоналізм стверджує думку, що у процесі розвитку суспільства здійснюється природний відбір інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Засновники інституціоналізму звинувачують підприємців у надмірному прагненні до наживи, до придушення ними конкуренції тощо.