6)Назвати типи дихання

Існує два типи дихання людини: грудне (або реберне) і черевне (або діафрагмальне). Їхнє поєднання зумовлює виникнення змішаного типу.

Особливу увагу звертають на характер дихальних рухів, які у здорової людини відбуваються за рахунок скорочення дихальних м’язів: міжреберних, діафрагмальних і частково м’язів черевної стінки.

Грудний тип дихання

При грудному (реберному) типі дихання, який частіше зустрічається у жінок, дихальні рухи здійснюються за рахунок скорочення міжреберних м’язів. При цьому грудна клітка лише злегка розширюється, а груди неприродно піднімаються. Більшість людей не знають, що грудна клітка не здатна збільшуватися в об'ємі за рахунок дії власних м'язів. Останні можуть тільки скорочуватися. Те, що здається розширенням грудної клітки, насправді є її підйомом в результаті скорочення м’язів шиї і основи черепа.

Незважаючи на зоровий ефект, цей тип дихання характеризується відносно малою кількістю вдихуваного повітря.

Черевний тип дихання

При черевному (діафрагмальному) типі дихання, яке частіше зустрічається у чоловіків, дихальні рухи здійснюються переважно діафрагмою. Під час вдиху діафрагма скорочується і опускається, що збільшує негативний тиск у грудній порожнині, і легені заповнюються повітрям. Внутрішньочеревний тиск при цьому підвищується і черевна стінка випинається. Під час видиху діафрагма розслаблюється, піднімається, черевна стінка повертається у вихідне положення.

При діафрагмальному диханні через легені проходить значно більший об'єм повітря в порівнянні з реберним.

Змішаний тип дихання

При змішаному типі в акті дихання беруть участь міжреберні м’язи і діафрагма.

Грудний тип дихання у чоловіків може бути обумовлений запаленням діафрагми або очеревини (перитоніт), підвищенням внутрішньочеревного тиску (асцит, метеоризм).

Черевний тип дихання у жінок спостерігається при сухому плевриті, міжреберній невралгії, переломі ребер, що робить їх рухи хворобливими.

Якщо вдих або (і) видих утруднений, в акт дихання включаються допоміжні дихальні м’язи, що не відзначається у здорових людей. У разі хронічного утруднення дихання грудинно-ключично-соскові м’язи гіпертрофуються і виступають у вигляді щільних тяжів. При частому, тривалому кашлі гіпертрофуються і ущільнюються прямі м’язи живота, особливо у верхній частині.

Хворобливі типи дихання

Дихання здорової людини ритмічне, відрізняється однаковою частотою вдиху і видиху (16-20 подихів у хвилину). Частоту дихання визначають за рухом грудної або черевної стінки. При фізичному навантаженні, після насиченого обіду дихання частішає, під час сну – рідшає. Однак почастішання або навпаки – зменшення частоти дихання, може бути обумовлене і патологічними станами.

Почастішання дихання спостерігається, наприклад, при сухому плевриті (в цьому випадку воно через больовий синдром носить одночасно і поверхневий характер), при запаленні легенів, ателектазі (спадання легені) різного походження, емфіземі, пневмосклерозі, що викликають зменшення дихальної поверхні, при високій температурі тіла, що призводить до подразнення дихального центру. Іноді прискорене дихання обумовлюється відразу декількома причинами.

Дихання Біота

При важких ураженнях головного мозку (пухлини, крововиливи), іноді при діабетичній комі дихальні рухи час від часу перериваються паузами (хворий не дихає – апное), що триває від декількох секунд до півхвилини. Це так зване дихання Біота.

Дихання Чейна - Стокса

При важких інтоксикаціях, а також при захворюваннях, що супроводжуються глибокими, майже завжди незворотними порушеннями мозкового кровообігу, спостерігається дихання Чейна - Стокса. Воно характеризується тим, що у хворих після деякої кількості дихальних рухів настає тривалий апное (від 1/4 до 1 хв), а потім з’являється нечасте поверхневе дихання, яке поступово частішає і поглиблюється, поки не досягне максимальної глибини. Далі дихання стає все більш рідкісним і поверхневим аж до повного припинення та настання нової паузи. Під час апное хворий може втрачати свідомість. В цей час у нього сповільнюється пульс і звужуються зіниці.

У людини у диханні можуть брати участь або м'язи діафрагми, або міжреберні м'язи. У випадку переважання участі міжреберних м'язів кажуть про грудний тип дихання, якщо переважають діафрагмальні м'язи, то таке дихання називається черевним.

У новонароджених переважає діафрагмальне дихання з незначною участю міжреберних м'язів. Діафрагмальний тип дихання зберігається до другої половини першого року життя. В міру розвитку міжреберних м'язів і росту дитини грудна клітка опускається вниз і ребра набирають косого положення. Дихання немовлят стає грудочеревним із перевагою діафрагмального.

У віці від 3 до 7 років у зв'язку з розвитком плечового пояса все більше починає переважати грудний тип дихання і до 7 років він стає виражений. У 7-8 років починаються статеві відмінності в типі дихан­ня: у хлопчиків переважає черевний тип дихання, у дівчаток — грудний.

Доросла людина робить приблизно 15-17 дихальних рухів за хви­лину і за один вдих вдихає приблизно 500 мл повітря. Співвідношення частоти дихання і серцевих скорочень дорівнює 1:4-1:5. При м'язовій роботі дихання збільшується в 2-3 рази. При захворюваннях частота та глибина дихання змінюються.

При глибокому диханні альвеолярне повітря вентилюється на 80-90%, що забезпечує більшу дифузію газів. При неглибокому — більша частина вдихуваного повітря залишається в мертвому просторі — но­соглотці, ротовій порожнині, трахеї, бронхах.

Дихання новонародженої дитини 48-63 дихальних рухів за хвилину, часте, поверхове. У дітей першого року при неспанні — 50-60, під час сну 35—40, у дітей 4-6 років — 23-26 циклів за хвилину, у дітей шкільно­го віку 18-20 разів за хвилину.