Клінічна класифікація діабетичних ангіопатій (А.С.Єфімов, 1998)

А. За формою та локалізацією

1. Мікроангіопатії:

а) ретинопатія. Стадії: І - ангіопатія сітківки (спастико-атонічна, аневризматична); ІІ - проста ретинопатія; ІІІ - проліферативна;

б) нефропатія. Стадії: 0 - доклінічна (безсимптомна); І – пренефротична; ІІ – нефротична; ІІІ – нефросклеротична;

в) мікроангіопатія нижніх кінцівок. Стадії: І - доклінічна; ІІ - функціональна (гіпертонус, гіпотонус, спастикоатонія); ІІІ - органічна; ІУ - виразково - некротична, гангренозна;

г) генералізована мікроангіопатія, в тому числі шкіри, м’язів, внутрішніх органів.

2. Макроангіопатії (атеросклероз):

а) аорти та вінцевих судин;

б) судин мозку;

в) периферичних судин;

г) генералізований атеросклероз.

3. Універсальна діабетична ангіопатія (мікро- і макроангіопатія).

Б. За стадією розвитку

І стадія - доклінічна (метаболічна);

ІІ стадія - функціональна;

ІІІ стадія органічна.

Загальна характеристика діабетичних мікроангіопатій

• Мають генералізований характер – універсальна капіляропатія. Це дає можливість ранньої їх діагностики: при виявленні методом бульбарної мікроскопії на очах – вони наявні і у нирках. Характерні зміни при біопсії шкіри: потовщення базальної мембрани, гістохімічні зміни.

• Не встановлена пряма залежність між рівнем гіперглікемії і розвитком мікроангіопатії. Важкість перебігу мікроангіопатії відображає більше особливості перебігу ЦД, а не ступінь компенсації. Однак лабільний перебіг ЦД збільшує частоту виникнення і важкість ангіопатій. Значні коливання глікемії активують патогенетичні фактори мікроангіопатій, поглиблюють метаболічні та ферментні зміни на клітинному і молекулярному рівні.

• Мікроангіопатії, на думку багатьох дослідників, є не наслідком, а складовою частиною патологічного процесу у хворих на ЦД.

• Пусковим механізмом ангіопатій є генетичний фактор і порушення обміну речовин. Прогресування їх зв’язане з порушенням нейро-гуморальної регуляціїґ, гемореології, оксигенації, гіперпродукції контрінсулярних гормонів і автоімунних зрушень.

1. Діабетична нефропатія

Діабетична нефропатія є однією з основних причин інвалідизації та смертності хворих на ЦД: до 50% хворих на ЦД 1 типу помирає у віці до 50 років внаслідок нефропатії. Виникає нефропатія частіше у хворих на ЦД 1 типу (40-50% проти 20-30% у хворих на ЦД 2 типу). Гістологічно для нефропатії патогномонічним є вузликовий (інтеркапілярний) гломерулосклероз.

Протеїнурія – рання клінічна ознака. яка свідчить про глибоке ураження нирок, яке є незворотним. Основним доклінічним критерієм нефропатії є мікроальбумінурія (30-300 мг/добу), яка визначається радіоімунним методом або за допомогою спеціальних смужок.

Діабетична нефропатія

Стадії розвитку діабетичної нефропатії (за Mogensen C.E., 1983)

Стадія ДН	Клініко - лабораторна характеристика	Термін розвитку
1. Гіперфункція нирок	- збільшення ШКФ (> 140 мл/хв.); - збільшення ниркового кровообігу; - гіпертрофія нирок; - нормоальбумінурія (< 30 мг/добу);	Виникає з початку діабету. Зміни зворотні
2. Стадія початкових структурних змін тканини нирок	- потовщення базальних мембран капілярів клубочків; - розширення мезангіуму; - зберігається висока ШКФ; - нормоальбумінурія	2 - 5 р. від початку діабету. Частково зворотна.
3. Початкова нефропатія	- мікроальбумінурія постійна (30 – 300 мг/д.); - ШКФ висока або нормальна; - нестійке підвищення АТ	5 - 15 р. від початку діабету. Прогресування можна зупинити
4. Виразна нефропатія	- протеїнурія понад 500 мг/д.; - ШКФ нормальна або помірно понижена; - артеріальна гіпертензія	10 - 25 р. від початку діабету. Процес можна загальмувати.
5. Ниркова недостатність (уремія)	- зниження ШКФ ( < 10 мл/хв. ); - артеріальна гіпертензія; - клініка ХНН	10 - 30 р. від початку діабету. Незворотна.

Класифікація альбумінурій

Стан екскреції	Екскреція альбуміну з сечею		Концентрація
альбуміну	за хвилину	за добу	альбуміну
Нормоальбумінурія	20 мкг	30 мг	20 мг/л
Мікроальбумінурія	20 - 200 мкг	30 - 300 мг	20 - 200 мг/л
Макроальбумінурія	понад 200 мкг	понад 300 мг	Понад 200 мг/л

2. Діабетична ретинопатія

Діабетична ретинопатія (ДР) є основною причиною сліпоти, яка у хворих на ЦД виникає у 25 разів частіше, порівняно з загальною популяцією, і інвалідність за зором більше ніж у 10% хворих. ДР розвивається у хворих на обидва типи ЦД.

Класифікація діабетичної ретинопатії (за Kohner E. , Porta M., 1992)