Перша частина Лісого грунтознавства Вступ

Лісове ґрунтознавство – один з фундаментальних напрямків ґрунтознавства, науки про ґрунти, їх утворення, будову, властивості та закономірності географічного поширення. Виникнення його пов’язано з потребами лісового господарства, де ґрунт є одним з основних засобів виробництва.

Накопичення емпіричних знань про ґрунти, їх властивості розпочалося з часу їх регулярного використання людиною. Перші праці, що містять дані про ґрунти, їх використання та властивості зустрічаються ще у Марка Порція Катона Старшого (234-149 д. н.е.), який, спираючись на праці Теофраста (372-287 р. до н.е.) та інших давньогрецьких дослідників дав рекомендації щодо ефективного використання земель. Луцій Колумелла (1 ст. н.е.) дав перші рекомендації по правильному використанню та відновленню родючості ґрунтів, культивуванню лісових культур. Але як самостійна наука ґрунтознавство формується в кінці 19 сторіччя, з виникненням генетичного ґрунтознавства завдяки працям В.В. Докучаєва, П.А. Костичева, М.М. Сибірцева, Г.М. Висоцького, та інших.

Дослідження, проведені як засновниками ґрунтознавства, так і сучасними вченими сформували вчення про генезис та еволюцію ґрунтів, заклали теоретичні та практичні основи використання ґрунтів з врахуванням усіх особливостей їх генезису, складу та властивостей, з урахуванням впливу зовнішніх умов та діяльності людини. Саме ґрунтознавство є теоретичною основою для організації та ведення екологічно збалансованого та економічно вигідного ведення лісового господарства.

Ґрунт є найважливішим компонентом біосфери, в якому зосереджено більше 95 % видів живих організмів, формуючи особливу оболонку землі – педосферу, для якої властивий ряд глобальних планетарних біосферних функцій. Саме з ґрунтом пов’язаний процес синтезу органічної речовини. Що робить його головним відновлювальним джерелом продуктів харчування та сировини для промисловості.

Найбільш важливою і відмінною від інших природних об’єктів властивістю ґрунту є його родючість. Родючість ґрунту – це здатність задовольнять потреби рослин у всіх необхідних факторах життя, - поживних елементах, воді, повітрі тощо. Рівень родючості ґрунтів залежить від їх генезису, складу та властивостей і, в значній мірі визначає кількість органічної маси, що синтезується рослинами протягом вегетаційного періоду.

В лісовій галузі особливості ґрунтового покриву є однією з визначальних умов, які впливають на продуктивність лісів та якість деревної продукції, тому важливо враховувати знання про ґрунти при створенні лісових насаджень.

При цьому, лісогосподарське використання ґрунтів має ряд відмінностей від сільськогосподарського.

Історія розвитку лісового ґрунтознавства

Історія виникнення науки про ґрунт є цікавою та повчальною і на сьогодні із значною кількістю запитань. Ґрунтознавство як наука виникло як мінімум через 7000 років від початку накопичення людиною знань про ґрунт. Фактично історія ґрунтознавства представлена лише останніми 120-140 роками із уявленнями про родючий шар ґрунту, отриманих ще за часів трипільської етнокультури, шумерської, єгипетської, давньокитайської, індійської, античної (Греція, Рим), культури інків у Мезоамериці та інших народів, які проживали в неоліті (мідний вік, 4-3 тисяч років до нашої ери), використовуючи цілинні землі для вирощування корисних рослин.

Інтерес до земельних ресурсів у Західній Європі підвищується із середини XVII та у XVIII століттях завдяки бурхливому розвиткові промисловості з початком розростання міст, які вимагали дедалі більше продовольчих товарів та сировини, що спонукало до застосування заходів з підвищення родючості ґрунтів. Уільям Петті в 1652 році за завданням Кромвеля провів облік земель Ірландії, склав карту земельних масивів опублікувавши книгу «Політична арифметика» зі знаменитим афоризмом: «Праця - батько багатства, земля - його мати». Він надавав ґрунту величезного значення і запропонував ідею його вартісної оцінки, зіставленої з працею землероба.

Історично сучасна наука про ґрунт зародилася на теренах Російської імперії, де ґрунти досліджували ще з часів Київської Русі - України. Знання про ґрунти і рослинність, зібрані в епоху Ярослава Мудрого, сягають у сиву давнину прадавніх скіфів і Трипілля. Висока землеробська культура цих етносів, їх потяг до обліку земельних фондів для оподаткування та військової повинності надавали постійного поштовху цим знанням. У «Писцевих книгах» XV-XVII століття ретельно враховувалися ліси, луки, болота, рілля (добра, середня, погана, дуже погана). Злет наукової думки в Російській імперії, до складу якої входила в той час Україна, у XVIII столітті був зумовлений створенням Академії наук у Санкт-Петербурзі, відкриттям університетів у Москві, Харкові, Києві, інших містах, початком роботи (1765) Вільного економічного товариства (в державах Західної Європи такі товариства створено на 10-40 років раніше).

Узагальнивши дані про розвиток ґрунтознавчої науки І. А. Крупенніков умовно виділяє десять етапів історичного розвитку ґрунтознавства в рамках додокучаєвського, докучаєвського та наступного періодів. Вони характерні і для розвитку ґрунтознавства в Україні.

- накопичення розрізнених фактів про властивості ґрунтів, їх родючість і способи обробітку (неоліт, бронзовий вік);

- примітивне узагальнення (кадастр) відомостей про ґрунти у Древньому Римі, Китаї, Центральній Америці, поява відомостей про способи боротьби із засоленням ґрунтів;

- первинна систематизація відомостей про ґрунти: Теофраст (372-287 р. до н.е.), М.П. Катон (234-149 до н.е.), Г. Пліній (114-62 до н.е.), спроба їх класифікації (Л. Колумелла, І ст. до н.е.); перші спроби пояснити живлення рослин через внесення у ґрунт добрив (Т. Варрон). У працях Геродота є відомості з географії ґрунтів. Філософські узагальнення про ґрунти присутні у творах римського поета і філософа Лукреція Кара (І ст. до н.е.);

- опис ґрунтів, як земельних угідь, для встановлення повинностей: Китай, Візантія („Геопоніки”, земельні акти в Німеччині, Англії, Франції; Писцеві книги в Росії, оцінка ґрунтів у Литві, Білорусі , на Україні (УІ-ХУІ ст.);

- продовження уявлень про ґрунт Абу-ібн-Сіни (Авіценни) (980-1037 рр.), Леонардо да Вінчі (1452-1519 рр.) про утворення ґрунтів під впливом рослинності; перші спроби пояснити роль солей ґрунту у живленні рослин;

- зародження сучасних поглядів на родючість ґрунтів і їх зв’язок з гірськими породами (М. В. Ломоносов, 1711-1765 рр.). Суперечки про ґрунт лише як „опору” для рослин (Ф. Бекон, 1561-1626 рр.) або як джерело живлення рослин солями; зростання ролі ґрунту в агрономічних творах, використання відомостей про нього в економіці;

- розширення і поглиблення досліджень ґрунтів і поява теоретичних узагальнень про них: гумусова теорія живлення рослин (А.Д. Тейєра, 1752-1828 рр.), панування відкриттів Ю. Лібіха (1803-1873 рр.) про використання рослинами солей ґрунту; початок дискусій про походження чорнозему; перші ґрунтові і агрогеологічні карти; геологічне ґрунтознавство в Німеччині і інших країнах; вчення про родючість ґрунтів і його трактування марксистами (кінець ХУІІІ - середина ХІХ століть);

- створення генетичного ґрунтознавства, формування і підтвердження його основних теоретичних концепцій: ґрунт - самостійне тіло природи, родючість - його визначальна якість; вчення про типи ґрунтів, їх генезис і еволюцію; класифікація ґрунтів; ґрунт і ландшафт; закони зональності ґрунтів (В.В. Докучаєв, 1846-1903 рр.; М.М. Сибірцев, 1866-1900 рр.; П.А. Костичев, 1845-1895 рр.; В.Р. Вільямс, 1866-1939 рр.);

- завоювання докучаєвським ґрунтознавством провідного становища у світі, диференціація ґрунтознавства на ряд дочірніх дисциплін (географія ґрунтів, хімія ґрунтів та ін.); перші карти ґрунтів світу (К.Д. Глінка, 1868-1927 рр.; Л.І. Прасолов, 1875-1954 рр.), вчення про вбирну здатність ґрунтів (К.К. Гедройц, 1872-1932 рр.), перебудова агрономічного ґрунтознавства на нових теоретичних засадах (Е. Рассел, 1872-1965 рр.; Е.А. Мітчерліх, 1874-1956 рр.; О. Н. Соколовський, 1884-1959 рр.);

- сучасний період: використання нових, перспективних методів, моделювання ґрунтоутворюючих процесів, розробка методів меліорації і охорони ґрунтів, вивчення ресурсів ґрунтів у світі з метою вирішення продовольчих проблем (О.Н. Соколовський, Г.Г. Махов, В.А. Ковда, В.Г. Добровольський, В.В. Медведєв, С.Т. Вознюк, М.І. Полупан, Д.Г. Тихоненко, С.А. Балюк, С.П. Позняк, І.І. Назаренко, В.І. Канівець та ряд інших вчених-ґрунтознавців).

В рівень знань по сільськогосподарському використанню ґрунтів розвивається і знання про ґрунти лісогосподарського призначення. Перші відомості про якість лісових ґрунтів отримані землеробами лісової зони в процесі їх сільськогосподарського використання, зайнятих раніше лісом. В писцевих книгах XV-XVI століть присутні записи про розділення на ліс, ріллю і не ріллю (на ґрунтах придатних і малопридатних для використання під посіви сільськогосподарських культур).

Російські народні назви: бір, субір, ялинник вказують не тільки на характер лісової рослинності, але і на особливості місцезростання, зокрема - на ґрунт. Перші дослідження про вплив лісу на ґрунт належить М.В. Ломоносову, який звернув увагу на те, що в хвойних лісах - сосняках і ялинниках ґрунт бідний на перегній, а в березняках і інших листяних породах має чорне забарвлення від перегною, що під ними утворюється.

Детальні відомості про залежність між ґрунтовими умовами і лісовою рослинністю викладені в роботі А.А. Нартова, одного із сподвижників Петра I (з 1801 року президента Академії наук). На прикладі взаємозв’язку між деревною і трав'янистою рослинністю в лісі, він описав міжвидову боротьбу за 70 років до лісовода Патріка Метью, передвісника дарвінівського вчення, і за 94 роки до появи книги Дарвіна про походження видів. Важливі і його спостереження про розвиток трав'яного покриву під світлими березовими лісами.

У 1771 році професор натуральної історії Московського університету М.І. Афонін виступив на публічних зборах Московського університету з урочистим словом «Про користь знання, збирання і розташування чорнозему, особливо в хліборобстві», розуміючи під найменуванням «чорнозем» перегній. Класифікуючи типи чорнозему (тобто перегною) по характеру рослинності він виділяє із восьми типів чорнозему чотири:

- „лісовий на смолу схожий чорнозем, який легко землею славиться. Він масляним здається, рихлий і рослини на нім незабаром сходять;

- березовий, який сухий і холодний;

- можевеловий і сосновий, який натурою вельми гарячий;

- ялиновий, який жирний, але дещо холодніше соснового”.

Водозахисну і водорегулюючу роль лісів вивчав А. Е. Теплоухов, який вважається одним із видатних діячів російської лісознавчої науки. Про водорегулюючу роль лісу він писав: «Щоб річки і струмки, що живлять ставки водою, захистити від висихання, необхідно залишати і розводити ліс в самому витоку ключів із землі, падаючих з дерев частин, в якому утримується снігова і дощова вода на довгий час і поступово стікає в струмки, підтримуючи таким чином глибину річок і ставків. Якщо ж ґрунт буде голий від лісів і рослинності, то снігова і дощова вода швидко, за один раз, стікає по ній в струмки і річки, затоплює їх береги, надмірно накопичуючись в ставках і нерідко зносить дамби; а в подальшу наступає посуха і шкідливе безводдя». В статті «Докладне вчення про механічне розкладання лісового ґрунту простими засобами» (1850 р.) він виклав перше коротке керівництво по спеціальному аналізу лісових ґрунтів.

Значний внесок у вивченні лісознавчої науки мають роботи В.Е. Граффа, засновника Великоанадольського лісництва в межиріччі Дону-Кальміусу, який вважається родоначальником степового лісорозведення. Ним доведена придатність степових чорноземів для вирощування деревної рослинності і спростована гіпотеза про неможливість існування лісу на вододілах південної частини чорноземної зони.

Значний внесок на розвиток лісового ґрунтознавства зробив професор О.Ф. Рудзкий, який запропонував поділяти лісові масиви на відділи, що отримали надалі назву тип лісу залежно від природно-історічних умов. Він вважав, що ці умови помітно впливають на склад і ріст насаджень і пропонував виділяти:

- кондов’є на свіжому і глибокому боровому ґрунті (сосна чиста або з домішкою берези);

- мендак на худому і сухому піску (сосна чиста, підліска немає);

- посплю на мшарині (сосна чиста і з домішкою берези);

- ялина та ялинники і так далі.

Такі підходи відкривали шлях до детального вивчення лісових ґрунтів, проте загальний стан розвитку науки про ґрунт в ті роки не дозволяв всесторонньо їх реалізувати.

Власне в ті роки закладалися основи ґрунтознавства як самостійної природничої та наукової дисципліни, що базувалася на результатах досліджень видатних російських натуралістів В.В. Докучаєва і П.А. Костичева, формувалася школа росіян ґрунтознавців-докучаївців. У 1883 році вийшла монографія В.В. Докучаєва „Російський чорнозем”, а в 1886 році - монографія П.А. Костичева „Ґрунти чорноземної області Росії”. Тільки з часу створення В.В. Докучаєвим науки про ґрунт стає можливим застосування ґрунтових досліджень в лісовому господарстві.

В.В. Докучаєв був не тільки основоположником науки про ґрунт, але і піонером в розвитку лісового ґрунтознавства. Йому належать не тільки роботи по вивченню підзолів і сірих лісових ґрунтів, але за його ініціативою створена „Особлива експедиція Лісового департаменту, що працювала під його безпосереднім керівництвом, по випробуванню і обліку різних способів і прийомів лісового і водного господарства в степах Росії”. В. В. Докучаєвим розроблений широкий план заліснення і будівництво гідротехнічних споруд в чорноземній зоні з метою боротьби із посухами, що періодично повторювалися. В цей період створені спеціальні дослідні поля:

- Камяностепового (Хреновського) на вододілі між Волгою і Доном (на півдні Воронезької області);

- Старобільського - на вододілі між Доном і С. Дінцем.

- Великоанадольського - на вододілі між Дінцем і Дніпром.

В цей період проведені широкомасштабні роботи по вивченню вододільних острівних лісів (Шиповські і Черноліські дачі), з'ясо-вано придатність степових ґрунтів під лісокультури, організовані систематичні спостереження за режимом вологості ґрунтів у відкри-тому степу і в лісових насадженнях, вивчалася залежність росту природних степових лісів від ґрунтових умов, встановлено причи-ни, які заважали їх природному відновленню в Хреновському бору.

В.В. Докучаєв вказував на тісну залежність властивостей ґрунтів від характеру лісової рослинності, що брала участь в її формуванні. Він неодноразово висловлював думку, що різні деревні породи фор-мують неоднакові ґрунти. „Звертаю увагу вашу увагу, говорив В.В. Докучаєв в 1900 році, на один надзвичайно важливий факт: як два типи рослинності трав'яниста і лісова формують різні типи ґрунтів, так і різна лісова рослинність формує різні ґрунти”. Він вказував на важливість вивчення впливу окремих деревних порід на ґрунт.

Результати досліджень В.В. Докучаєва в лісознавчій науці отримали високу оцінку з боку видатного російського лісовода Г.Ф. Морозова, який відзначав, що підхід до вивчення ґрунтів В.В. Докучаєвим і його школою, відповідає вимогам, які необхідні для пізнання ґрунту, як місця існування деревних порід. Г.Ф. Морозов підкреслював відмінність лісового ґрунтознавства від агрономічного. В агрономічному ґрунтознавстві вся увага зосереджувала на вивченні орного і підорного шарів, а в лісовому - всієї товщі профілю ґрунту. Прагнення до вивчення ґрунту на всю глибину ґрунтового профілю зближувало лісове ґрунтознавство того часу з докучаєвскими методами дослідження ґрунтів.

Лісове ґрунтознавство на заході розпочало розвиватися з кінця XVIII століття, розпочинаючи з робіт Гундесгагена, а в XIX столітті отримало подальший розвиток в дослідженнях Густава Гейера, П.Е. Міллера, Е.В. Ебермайера, Е. Раманна і Гребе, останній є автором одного з кращих курсів лісового ґрунтознавства.

Не менше значення мали роботи датського лісовода П.Е. Мюллера з вивчення лісових підстилок і перегною лісових ґрунтів.

Перші терміни “ґрунти дубових і букових лісів” запропонував П.Е. Мюллер не тільки в сенсі придатності їх для вирощування тієї або іншої породи, але і підкреслюючи цим думку про те, що ґрунти несуть на собі вплив того або іншого насадження. Запропонований П.Е. Мюллером поділ на грубий і м'який перегній зберегло своє значення і в даний час.

Роботи з лісового ґрунтознавства Е. В. Ебермайера по вивченню лісових підстилок в Баварії, вивчення біологічного колообігу елементів живлення в соснових, ялинових, букових лісах, встановлення коефіцієнтів використання елементів живлення з ґрунту різними деревостанами мали велике значення в той час.

Таким чином, між лісовим ґрунтознавством, що зароджувалося, і створеним вчення В.В. Докучаєва про ґрунт із самого початку виявилася певна близькість і основні положення докучаєвського ґрунтознавства отримали широке визнання з боку засновника російської лісознавчої науки Г. Ф. Морозова та інших прогресивних її представників. Зв'язок між докучаєвським ґрунтознавством і лісознавством був настільки тісним, що Г.Ф. Морозов називає В. В. Докучаєва „засновником лісової справи в Росії...”.

Створене В.В. Докучаєвим вчення про ґрунт, його погляд на зав-дання і місце ґрунтознавства серед інших наук про природу, заклик до вивчення генетичних, віковічних і завжди закономірних зв'язків, які існують між різними явищами природи, живою і мертвою при-родою, рослинами і тваринами та мінералами, близькість докучає-вського методу вивчення ґрунтів до завдань оцінки ґрунтів в лісо-знавчих цілях, а також особисте спілкування з В.В. Докучаєвим справили глибокий вплив на Г.Ф. Морозова, що знайшло віддзерка-лення в створеному ним вченні про ліс і особливо про типи насаджень та вплинуло на подальший розвиток лісознавства.

Г.Ф. Морозов справляв безпосередній вплив на розвиток лісового ґрунтознавства власними дослідженнями: за режимом вологості лісових ґрунтів Хреновського бору і Шипова лісу, за вивченням ортштейну в Хреновському бору. Велике значення мало створене Г.Ф. Морозовим вчення про типи насаджень. За його визначенням, „тип насадження є сукупність насаджень, об'єднаних в одну групу за спільністю умов місцезростанням або грунтово-кліматичними умовами”, поєднавши виділені типи лісу з вивченням лісових ґрунтів. Напрямок Морозова в лісовій типології отримав подальший розвиток в роботах А.А. Крюденера, Е.У. Алексєєва, Г.М. Висоцького, П.С. Погребняка, Д.У. Воробйова.

Істотний внесок в розвиток лісового ґрунтознавства внесений учнем В.В. Докучаєва видатним географом-натуралістом Г. М. Висоцьким. Це був виключно різносторонній вчений-лісовод, ґрунтознавець, гідролог, геоботанік, кліматолог, що вивчав за його власним визначенням „многоглавую книгу природы”. Г. М. Висоцький особливо підкреслював необхідність при дослідженні лісових ґрунтів користуватися глибокими розрізами, що дозволяють досліджувати підстилаючі породи. Він писав про „глубокопочвен-ное” ґрунтознавство. Велике значення мають роботи Г.М. Висоць-кого з вивчення балансу ґрунтової вологи у Великоанадольському лісництві і подальші його роботи про водозахисну і водорегулюючу роль лісу, впливу лісових масивів на клімат, про діяльність земляних черв'яків, і його роботи про природу глеєвих горизонтів заболочених ґрунтів, про ортзанди і т. д.

З'ясуванню впливу окремих деревних порід на властивості ґрунту присвячені дослідження М.Е. Ткаченко. У його підручнику "Загальне лісоводство" (1952 р.) багато уваги приділено взаєминам лісу і ґрунту.

Велике значення для розвитку лісового ґрунтознавства мали роботи академіка В. Р. Вільямса, який відзначав провідне значення в утворенні ґрунтів рослинності, що обумовлює накопичення в ній перегною і поживних речовин. На противагу одностороннім уявленням про ґрунтоутворення як елювіальний процес, що отримав розвиток в післядокучаєвський період, В.Р. Вільямс показав, що формування ґрунтового профілю відбувається в результаті поєднання малого біологічного і великого геологічного колообігу елементів, іншими словами, біологічною акумуляцією елювіального процесу, що провідне значення в грунтотворенні належить рослинності, яка формує малий біологічний колообіг і біологічну акумуляцію.

Роботи лісовода-ґрунтознавця професора Н.Н. Степанова по вивченню лісорослинних властивостей ґрунтів Шилова лісу, лісової підстилки, впливу лісових пожеж на ґрунт збагатили ґрунтознавчу науку того часу. Значний інтерес являє висунуте ним положення про підвищення родючості ґрунтів шляхом введення в лісокультуру чагарників.

Значний внесок в загальне ґрунтознавство зробив О.А. Роде, вивчаючи підзолоутворюючий процес в тісному зв'язку із впливом лісу на ґрунт та ґрунтову вологу. Багато зробив для розвитку лісового ґрунтознавства Б. Д. Зайців, автор підручника для лісових технікумів.

Академік І.В. Тюрін (Ленінградська лісотехнічна академія) зі своїми учнями досліджував процеси формування перегною (гумусу) лісових ґрунтів. Він видав перший за радянських часів підручник ґрунтознавства для лісових вузів (1933 р.), узагальнивши на той час матеріали по вивченню лісових ґрунтів.

Знаковою подією у розвитку лісового ґрунтознавства була постанова уряду СРСР від 6 червня 1936 року „Про виділення лісів водозахисного значення”, яка передувала створенню в системі Головного управління лісоохорони і лісонасаджень при РНК СРСР Всесоюзного науково-дослідного інституту лісового господарства і організації Н. Н. Степановим лабораторії лісового ґрунтознавства. Вчені інституту розробили програму розвитку систематичних досліджень з лісового ґрунтознавства, започаткувавши її виконання. Лабораторією проведені дослідження по вивченню впливу лісу на водні властивості ґрунту, впливу рубок догляду на лісорослинні угрупування і властивості ґрунту, напрямків по природному лісовідновленню, розробці знарядь обробітку ґрунту, вивченню процесів розкладання лісових підстилок різного складу, з'ясуванню причин всихання заплавних лісів на південному сході.

При кафедрі ґрунтознавства Московського університету очолюваною Н.П. Ремезовим, була створена лабораторія, яка займалася вивченням ґрунтів лісових масивів, взаємозалежністю між властивостями ґрунтів і типами лісу і, що особливо важливо, вивченню біологічного колообігу елементів живлення в лісах, вивчалася динаміка ґрунтових процесів під покровом лісу, дослідження по рубках догляду і інших лісогосподарських заходах. Співробітники кафедри Н. П. Ремезов, Л.Р. Богашова, Л.Н. Бикова, М.О. Дворецький, Л.А. Пояркова, І.Д. Свиридова, Д.М Смирнова, А.П. Утенкова, Е.М. Шнурова і ін. організували стаціонарні дослід-ження у Воронезькому держзаповіднику, де вперше досліджено використання азоту і зольних елементів лісовою рослинністю і вивчені ґрунтові процеси, які при цьому відбуваються. Їх результати дозволили переглянути ряд колишніх уявлень про взаємозв’язок між ґрунтом і природною рослинністю і підійти до вирішення ряду практичних питань лісового господарства.

З 1948 року активізувалися роботи лабораторії лісового ґрунтознавства Інституту лісу АН СРСР (С. В. Зонн, В.Н. Міна, Ф.В. Рунов і ін.). Її основні зусилля спрямовувалися на вивчення ґрунтів у зв'язку із степовим лісорозведенням, вивчення ґрунтів дібров лісостепової зони, взаємин лісу і ґрунту.

На Україні роботи з лісового ґрунтознавства розпочаті П.С. Погребняком на Тростянецькій лісової дослідної станції в 1924 році. У 1933 році вони перенесені на кафедру загального лісоводства і ґрунтознавства Київського лісогосподарського інсти-туту, а після війни відновлені в Інституті лісу АН УРСР, який був по суті основною науковою установою з лісового ґрунтознавства. Тут досліджувалися питання кислотно - лужного і водного балансу лісових ґрунтів, балансу азоту і зольних речовин в борах, суборах і дібровах (П.С. Погребняк, його учні і співробітники: У.Д. Гоцуляк, М.Н. Зражевський, Т.Д. Катеринич, П.С. Пастернак, Р.А. Редько, А.С. Скородумов), лісової ґрунтової фауни (А.Н. Зражевський), ґрунтової мікробіології (А.П. Візир, С.А. Самцевич).

В даний час в Україні питаннями лісового ґрунтознавства займа-ються в науково-дослідних інститутах, на лісових дослідних стан-ціях, в лісогосподарських вузах і коледжах, грунтово-хімічні стан-ції, створені при багатьох обласних управліннях лісового господар-ства.

На початку третього тисячоліття зближення наукових тенденцій у вивченні ґрунтів у глобальному плані активізоване повсюдним антропогенним на них впливом, що сприяло розвитку ґрунтово-екологічних баз даних та геоекоінформаційних систем на основі сучасних аерокосмічних і комп'ютерних технологій, автоматизо-ваних систем управління ґрунтовими ресурсами у складі ланд-шафтної сфери планети - регіональних, національних (у тому числі українських) і загальносвітових. Прояві цих тенденцій сприяє участь у виконанні Міжнародних проектів ґрунтознавців різних країн, у тому числі й України, їх результати доповідалися на міжнародних та національних з'їздах ґрунтознавців.