2 Розділ: Культурні особливості

2.1. Мова

Українська мова — національна мова українців. Належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Число мовців — близько 45 млн, більшість яких живе в Україні.

Українською мовою в світі послуговуються від 41 до 45 млн осіб, вона є другою чи третьою слов'янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу.

Для запису української мови використовують адаптовану кирилицю («гражданка»), зрідка — латинку в різних варіантах. Правила української мови регулює Національна академія наук України, зокрема Інститут української мови НАНУ (історія, граматика, лексикологія, термінологія, ономастика, стилістика та культура мови, діалектологія, соціолінгвістика), Український мовно-інформаційний фонд НАНУ (комп'ютерна лінгвістика, словники), Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАНУ (українська мова у зв'язках з іншими мовами). Щороку 9 листопада в Україні відзначається День української писемності та мови.

Українці розмовляють українською мовою, що належить до слов'янської групи індоєвропейської сім'ї. Ця мова має писемність на основі кирилиці.

Розрізняються такі діалекти української мови:

• північний (лівобережно-поліський, правобережно-поліський, волинсько-поліський);

• південно-західний (волинсько-подільський, галицько-буковинський, карпатський, подністровський);

• південно-східний (подніпровський і східно-полтавський).

Серед частини українців Півдня і Сходу України поширена російська мова. Вона також поширена поміж українців діаспори, разом із англійською та іспанською мовами.

За переписом 2001 року, серед українців України вказали на вільне володіння мовами:

українською — 96,8%

російською — 58,1%

2.2. Релігійні вірування

Розуміння ролі релігії в житті українців вимагає конкретно-історичного підходу. На цій підставі історію релігійного життя нашого народу доцільно поділити на чотири періоди: перед-християнський, християнський, державного атеїзму; сучасний. Кожен з них має свої особливості, хоча грані між ними іноді чітко не простежуються. Передхристиянський період характеризується пануванням серед нашого народу язичницьких (поганських) вірувань. Водночас треба застерегти, що християнство в українських землях почало розповсюджуватись ще задовго до його перетворення на державну релігію Київської Русі. Та з прийняттям християнства язичницькі вірування не могли зникнути зразу і без сліду. Довший час зберігались різні обряди, які після певного переосмислення були сприйняті новою церквою. Якщо християнізація наших предків започаткувала їх бурхливий духовний розвиток, то наприкінці 20-х років XX ст. в історії України виявилась протилежна тенденція. Вона пов'язана з державним насаджуванням войовничого атеїзму, що фактично розглядався як своєрідна псевдо релігія. Наслідки такої політики тоталітарного режиму бачимо сьогодні, вже після проголошення незалежної Української держави. Морально деградовані верстви населення стали гальмом прогресивних суспільних перетворень. Разом з тим мільйони людей знову повертаються до тих народно-релігійних традицій, що були перервані кілька десятиліть тому. Йдеться про національно-духовне відродження, в яке органічно вплітається релігійне відродження.

Історія християнства в українських землях розпочалась ще задовго до хрещення наших предків Володимиром Великим. Напевне, тому в Києві християнство не зустрічало ніякого опору. Поганство вже відмирало природним шляхом. Підтримка князівською владою християнства як релігії вищого типу змусила поганство відступити. Які ж були передумови для такого духовного перевороту в житті наших предків? Не викликає сумніву, що християнство на наших землях виникло ще в І ст. н. е. Поширена згодом легенда про апостола Андрія Первозданного, мабуть, не з'явилася на порожньому місці. Згідно з цією легендою святий Андрій, який прийшов на Київські гори, поставив на них хреста і пророкував виникнення там великого міста з багатьма церквами-храмами. Цією легендою обґрунтовувалась ідея про рівноправність Києва і Візантії як двох християнських міст, Київської Русі й Візантійської імперії як двох християнських держав. Якщо подорож святого Андрія Первозданного на наші землі вважається легендою, то діяльність на південноукраїнських землях святого Климента папи ґрунтується на вагомих доказах. За наказом римського імператора святий Климент був засланий до Херсонесу, де зумів навернути в християнство тисячі поган і збудував на південноукраїнських землях 75 церков. Противники нової віри викинули його в море. Мощі святого знайшли брати Кирило і Мефодій і частину їх завезли до Риму. Згодом князь Володимир Великий перевіз решту мощей до Києва і помістив їх у найкращому Богородичному храмі. Образ святого Климента вибивався на монетах давньоукраїнської держави. Як відомо з найновіших історичних досліджень, перше хрещення наші предки прийняли ще за часів кагана (імператора) Аскольда 860 р. Тоді охрестилась насамперед княжа дружина. До речі, в угоді з Візантією 944 р. руси виступають як дуалістичний, двовірний народ. У цьому документі згадуються як християни, так і нехрещені. Цікаво, що за сімдесят років до того Візантія трактувала Русь як християнську державу.

Очевидно, прихід у 882 р. до Києва невірних варягів загальмував процес християнізації наших предків. Таким чином, 988 р. утвердження християнства на землях України досягло свого апогею.

Близкько половини українців є невіруючими. Віруючі українці переважно православні і католики.

Православні віряни належать переважно до трьох найбільших церков:

• Української Православної Церкви (Київського патріархату)

• Української Православної Церкви (Московського патріархату),

• Української Автокефальної Православної Церкви.

• Католицькі віряни належать переважно до:

• Української Греко-Католицької Церкви.

• Римо-Католицької Церкви.

Незначна частина українців — протестанти: п'ятидесятники, баптисти, адвентисти.

Православ'я поширене переважно на Надніпрянській, Східній та Південній Україні, а католицизм — в Західній Україні і, частково, в Центральній.

Основними святами українців-християн є Різдво і Великдень. Крім того, святкують: День пам'яті Василя Великого, Хрещення Ісуса Христа; Стрітення Господнє; Благовіщення Пресвятої Богородиці; Вознесіння ; Трійцю; Святих Петра і Павла; Різдво Пресвятої Богородиці; Святого Миколи Чудотворця.

З 2-ї половини XX століття деякі українці є прибічниками неоязичництва: РУН Віри та інших течій рідновірства.