2. Динаміка витрат фірми у короткостроковому періоді

Розглядаючи процес виробництва, розрізняють так звані короткостроковий й довгостроковий виробничі періоди. Критерій їх розмежування – можливість або неможливість зміни виробничої потужності підприємства.

Під виробничою потужністю підприємства розуміють максимально можливий випуск продукції якогось конкретного виду за певний час при використанні певної кількості засобів праці.

Наприклад, якщо на підприємстві використовується 10 верстатів, а за одну годину на верстаті можна виготовити 5 одиниць продукції, добова виробнича потужність становить: 10  5  24 = 1200 одиниць продукції. Відповідно можна розрахувати виробничу потужність, розглядаючи будь-який період часу (тиждень, місяць, рік тощо).

Короткостроковим виробничим періодом вважається такий період часу, який є недостатнім для того, щоб змінити виробничу потужність підприємства. Мова йде про те, що часу для того, щоб придбати й ввести у виробничий процес нове обладнання (або вивести з нього старе), побудувати або взяти в оренду нові виробничі приміщення (або продати частину тих, що зараз використовує підприємство) недостатньо.

Зміни обсягу виробництва і, отже, величини витрат у короткостроковому періоді можливі, але тільки за рахунок зміни ступеня використання тієї виробничої потужності, яку має підприємство, наприклад, якщо замість двозмінного ввести тризмінний режим роботи, підвищити рівень інтенсивності праці й

т. ін.

Довгостроковий виробничий період – це такий період, який дозволяє змінити виробничу потужність підприємства: звести нові виробничі будівлі (або вивести з експлуатації частину старих), купити і ввести у виробництво нові машини, обладнання (або вивести частину тих, що використовувалися раніше) і т. ін.

Слід зазначити, що тривалість короткострокового періоду в різних галузях вельми неоднакова. Це залежить від того, які засоби виробництва використовуються. Наприклад, у роздрібній торгівлі він може бути дуже коротким (щоб встановити новий кіоск, достатньо декількох годин), а от щоб змінити виробничу потужність металургійного або машинобудівного підприємства, треба багато часу.

У короткостроковому періоді кількість одних ресурсів (сировини, робочої сили) змінюється, а кількість інших (засобів праці) залишається незмінною. Ті ресурси, кількість яких змінюється, називаються змінними, а ті, кількість яких не змінюється, – фіксованими.

Отже, треба уявити собі, що на підприємстві використовується певна кількість засобів праці й інших ресурсів, обсяг яких поступово збільшується.

Розглянемо приклад. Припустимо, на підприємстві є 10 верстатів. За кожним верстатом повинна працювати одна особа. Спочатку на цьому підприємстві працював один робітник (у роботі був тільки один верстат, а дев’ять – простоювали); відповідно продукції вироблялося дуже мало. Потім підприємець почав збільшувати кількість робітників – найняв другого, третього й т. д. Приріст обсягу змінних ресурсів (праці й предметів праці) спочатку давав дуже помітний приріст випуску продукції, тобто граничний продукт змінного ресурсу був великим. Але, як відомо, у такій ситуації, коли збільшується кількість одного ресурсу, а кількість інших залишається незмінною, з певного моменту обов’язково починає діяти закон спадного продукту. З цього випливає, що у короткостроковому періоді при нарощуванні обсягу випуску продукції витрати на одиницю продукції спочатку зменшуються, але це спостерігається до певного моменту, а далі обов’язково починають зростати.

Криві витрат фірми у короткостроковому періоді мають такий вигляд, як показано на рис. 8.1 і 8.2.

Витрати ТС

VC

FC

Випуск продукції

Рис. 8.1. Динаміка витрат фірми у короткостроковому періоді

Витрати на

одиницю

продукції

MC

ATC

AVC

AFC

Випуск продукції

Рис. 8.2. Динаміка витрат фірми на одиницю продукції

у короткостроковому періоді

Конфігурація кривих витрат фірми, як зазначено вище, пояснюється дією закону спадної віддачі (спадного граничного продукту).

У чому полягає практичне значення розгляду питання про закономірності динаміки витрат у короткостроковому періоді?

По-перше, якщо виробник знає ці закономірності, він буде розуміти, що нарощувати обсяг випуску за рахунок збільшення кількості змінних ресурсів без підвищення виробничої потужності підприємства можна лише до певного рівня.

По-друге, маючи дані, на основі яких будуються графіки, що розглянуто вище, можна визначити, при якому обсязі випуску витрати на одиницю продукції будуть мінімальними.