2. Підприємство (фірма) як первинна ланка виробництва й суб’єкт ринкових відносин

Виробництво економічних благ здійснюється на підприємствах. Що таке підприємство?

Підприємство – це відокремлена, самостійна первинна ланка суспільного розподілу праці, в якій відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва.

Таким є загальне визначення поняття “підприємство”. Щоб більш чітко уявити собі, які саме виробничі ланки можна вважати підприємствами (фірмами), треба сформулювати основні ознаки підприємства.

Перша ознака – техніко-технологічна й організаційна єдність і відокремленість.

Суть цієї ознаки полягає в тому, що підприємство – це, по-перше, колектив людей, які пов’язані кооперацією праці й спільними економічними інтересами, й, по-друге, комплекс засобів виробництва, який характеризується технологічною єдністю і дозволяє виготовити певний продукт.

Друга ознака підприємства – економічне відокремлення.

Економічне відокремлення тут виявляється у тому, що:

• у рамках підприємства завершено процес відтворення;

• підприємство є самоокупним;

• підприємство має економічну самостійність.

Третя ознака підприємства – юридична самостійність. Як правило, підприємство має статус юридичної особи.

Таким чином, визначення поняття “підприємство” має бути таким: це виробнича одиниця, якій притаманні ознаки, перелічені вище.

Фірми, які функціонують в умовах ринку, є суб’єктами ринкових відносин. Але треба взяти до уваги, що деякі важливі характеристики ринку й фірми помітно відрізняються одна від одної.

Наприклад, ринок передбачає відокремлення засобів виробництва, а фірма ґрунтується на концентрації, об’єднанні засобів виробництва. Ринок передбачає панування непрямих, опосередкованих зв’язків між людьми – через гроші, ціни й т. ін., а у фірмах зв’язки між співробітниками є прямими, безпосередніми.

На ринку у відносинах між людьми виключаються прямий диктат, наказ, а фірма передбачає єдиноначальність, ґрунтується на адміністративних методах управління.

У рамках підприємств необхідні адміністрування, централізація, планування, але система відносин між фірмами має базуватися на протилежних (ринкових) принципах.

Ринкова взаємодія економічно відокремлених адміністративно-ієрархічних одиниць (фірм, підприємств) – це кращий тип організації господарства з тих, що на цей час відомі людству.

3. Виробничі ресурси й фактори виробництва. Виробнича функція підприємства

Мета будь-якого підприємства – створення продукту, який здатний задовольнити ті чи інші людські потреби. Такий продукт можна отримати тільки у процесі виробництва, який передбачає використання так званих факторів виробництва.

Латинське слово factor означає “той, що робить”, “той, що виробляє”. Таким чином, під факторами виробництва слід розуміти все те, що використовується для здійснення виробничого процесу.

Поряд із поняттям “фактори виробництва” використовується термін “виробничі ресурси”. Слово “ресурс” – французького походження (від. фр. resource – допоміжний засіб). Під ресурсами мають на увазі засоби, запаси, можливості, джерела одержання засобів. Відповідно виробничі ресурси – це засоби, які призначені для забезпечення виробничого процесу.

Отже, співвідношення понять “фактори виробництва” й “виробничі ресурси” є таким: фактор – це ресурс, який використовується у виробництві продукту.

До питання про класифікацію виробничих ресурсів є декілька підходів. Найвідоміші з них – це той, який пропонує сучасна західна економічна наука, а також добре відомий “радянський” підхід.

Згідно з першою концепцією виділяють чотири групи виробничих ресурсів:

• трудові ресурси (або людські ресурси);

• природні ресурси;

• капітал (гроші, цінні папери й матеріальні засоби виробництва, створені людьми);

• підприємницька спроможність (підприємництво).

Треба сказати, що таке групування виробничих ресурсів є не зовсім коректним. Наприклад, можна зробити таке зауваження. Якщо, припустимо, природні ресурси використовуються тривалий час (приміром, земля), то завдяки тому, що було задіяно людську працю, засоби праці, якість первинного природного ресурсу дещо змінилася. Може, такий ресурс уже слід відносити до групи “капітал”? А що ж тоді вважати природними ресурсами в буквальному значенні? Виникає деяка плутанина.

Зауважень такого роду можна зробити декілька. Тому, очевидно, більш вдалою є інша схема групування виробничих ресурсів, коли виділяють три види таких ресурсів:

• матеріальні ресурси (засоби й предмети праці, у тому числі такі, що мають природне походження);

• трудові (робоча сила у всіх її виявленнях);

• фінансові (гроші й цінні папери).

Очевидно, що за такою класифікацією поділ ресурсів за видами є більш чітким.

Зрозуміло, що кожен підприємець намагається використати свої виробничі ресурси найбільш ефективно, тобто отримати при певній кількості ресурсів якомога більше продукції. Обсяг виробництва є змінною, яка залежить від кількості ресурсів, але дуже важливо знати, який характер має ця залежність. Це відображає виробнича функція підприємства. Якщо позначити обсяг виробництва через Х, можна записати

Х = f (a₁, a₂, ...,a_n),

де a₁, a₂, ...,a_n – ресурси різних видів, які використовуються на підприємстві.

Зрозуміло, що формула, наведена вище, розкриває лише загальний зміст поняття “виробнича функція”. Для кожного виду виробництва, для кожної галузі треба виводити свою формулу, коректну з точки зору вимог математики. Чим більше розглядається виробничих ресурсів, тим складніше вирішити це завдання. У практичній роботі економісти зазвичай використовують виробничу функцію з двома факторами, але найважливішими серед них є праця й капітал (під капіталом у цьому випадку мають на увазі або засоби виробництва, або тільки засоби праці).

Один із найбільш відомих варіантів алгебричної інтерпретації виробничої функції – це так звана функція виробництва Кобба  Дугласа. Згідно з нею обсяг виробництва визначається за формулою

Q = A  C^  L^,

де C – капітал (у цьому випадку – засоби праці); L – праця; А – константа, що залежить від того, в яких одиницях вимірюють обсяги ресурсів і продукції; ,  – величини, що встановлюються емпірико-аналітичним шляхом і показують, який вплив на обсяг виробництва має зміна кількості ресурсів.

Як правило, величини  і  менші за одиницю. Дуже важливо знати, якою є їхня сума. Якщо  +  = 1, то функція виробництва буде демонструвати постійну віддачу від масштабів виробництва на підприємстві (при збільшенні кількості всіх ресурсів, припустимо, у n разів обсяг випуску зростає також у n разів). При  +   1 буде спостерігатися зростаюча віддача від масштабу, а при  +   1 – спадна.

Величини А,  і  для різних конкретних видів виробництва неоднакові, вони визначаються на основі спостережень, аналізу фактичних даних.

Зрозуміло, що виведення конкретної формули, що відображає виробничу функцію для тієї чи іншої галузі, – це дуже складне завдання.

На практиці вирішення задачі, що пов’язана з визначенням того, як впливає зміна кількості виробничих ресурсів на обсяг випуску, здійснюється завдяки зіставленню показників витрат підприємства й його доходів. Методика визначення цих показників і оптимального обсягу випуску розглядається у наступних темах курсу.