ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА «КРОК»

Реферат з регіональної економіки на тему:

«Національний склад населення України»

Викладач:

Яценко В.С.

Роботу підготував: Студент ІІІ курсу Групи ОА – 11 Ткачук Ілля Олександрович

Київ - 2013

План

Вступ

1 Розділ: Соціально-економічні особливості розселення Українців

1. Країна. Походження народу

2. Етнічне розселення в Україні

2 Розділ: Культурні особливості

2.1. Мова

2.2. Релігійні вірування

2.3. Національні культурні надбання

Висновки

Література

Вступ

Українці — східнослов'янський народ, що живе переважно біля сучасної України. Серед слов'янських народів є третьою за чисельністю після росіян і поляків.

Українці разом із родинними російськими та білорусами ставляться до східним слов'янам. До українців відносять також поліські етнографічні групи: ряд західноукраїнських етнографічних груп (бойки, гуцули, лемки, закарпатські русини, причому багато представників останньої групи саме ідентифікують себе, немов окремий від народ).

1 Розділ: Соціально-економічні особливості розселення українців

1. Країна. Походження народу.

Розглянемо основі  теорії походження українського народу.  На сьогоднійшній день можна виділити декілька концепцій походження українського народу (за ступенем давності):

1. Трипільсько-арійська

2. Азійська.

3. Ранньослов’янська

4. Києворуська

5. Пізньосередньовічна

Проте перш ніж розглядати ці теорії, потрібно відразу ж відкинути повністю заполітизовані гіпотези та фантастичні концепції, які не мають абсолютно ніякого джерельного підтвердження.

Заполітизовані:

1. Українців придумали німецький та австро-угорський генштаб для дестабілізації Російської імперії.

2. Українців придумали за часів СРСР -  Ленін, Сталін та ін.. (виникає питання навіщо?).

Ці та концепції типу – українців вигадали поляки, американці, масони та ін. потрібно відкидати однозначно та навіть не вступати дискусію з людьми, які пропагують такі ідеї.

Фантастичні:

1. Українці виникли 10 -20 тис. років тому, ще за часів віку каменю.

2. Українці – це перші люди на Землі, які жили разом з динозаврами.

Відкинувши ненаукові теорії, тепер звернемось до наукових. Трипільсько-арійська. Трипільсько-арійська концепція походження українського народу мабуть найбільш давніша з поміж наукових концепцій. Згідно цієї концепції українці, як народ виникають ще за часів Трипілля 4-3 тис. до н. е. або давніх Аріїв – 2-1 тис. до н. е. Можна почути модифіковану версію, трипільці перейшли в арійців, або змішалися з останніми (так вважав український етнограф Ф. Вовк ).

Слід зазначити, що культура Кукутені-Трипілля існувала крім території України, також на території Молдови та Румунії,   тож значить сучасні молдавани та румуни, також є нащадками трипільців? Крім того трипільці не були індоєвропейцями і мали відмінний від сучасних українців антропологічний тип (близький до сучасних вірмен).

Арійська проблематика є ще більш складною, до сьогодні вчені точно не можуть пояснити – хто взагалі такі арійці, з якими народами ми можемо їх ототожнювати. Проблема ще більше ускладнюється через сумний досвід Другої Світової війни.

Азійська концепція походження  українців  частково схожа з попередньою. За цією концепцією предками сучасних українців були народи вихідці з Азії – скіфи, сармати, гунни, хазари, печеніги, половці та ін. Азійські впливи на сучасну українську культури, а тим більше на давню дуже великі, і їх не можна відкидати, проте говорити, що половці чи інші азійські народи є предками українців не можна, тому що українці – це слов’яни.

Ранньослов’янська теорія походження українського є найбільш переконливою. Згідно цієї концепції українці як етнос виникають в часи Раннього Середньовіччя – V – VIII ст. до появи першої української держави Київської Русі. Очевидно, українці – це слов’янський народ, тому вони не могли виникнути раніше. Ця концепція органічно вписується в  європейську історію – формування сучасних європейських націй починається після падіння Римської імперї та в наступні століття.

Англійці, французи, поляки, чехи виникають ще до часів формування етнічних держав у 9-11 століттях, чому тоді українці повинні складати виняток, адже українські землі також знаходилися на культурній переферії Римської імперії.

Києворуська концепція походження українського народу. Згідно цієї концепції український етнос виникає за часів існування першої української держави – Київської Русі у  ΙX - XΙΙ ст.  Але виникає питання спочатку виникає українська держава, а потім українці, якось не логічно? Звичайно Київська Русь значно прискорила етнічний розвиток українців, але коріння слід шукати в серед давніх слов’ян.

Пізньосередньовічна теорія походження українців була популярною за часів Російської імперії та СРСР, дуже сильно заполітизована. Головним прибічником був М. Погодін, який стверджував, що найдавнішим населенням України були росіяни, які після монгольської навали втекли до межиріччя Оки та Волги, а на їх місце, з-за Карпат  прийшли поляки, чехи, угорці, німці, змішання яких і було причиною винекнення українців.

В часи СРСР ця концепція існувала в дещо зміненому вигляді. В часи Київської Русі існував єдиний давньоруський народ, який після розпаду держави трансформувався в український, білоруський та російські етноси.

1.2 Етнічні розселення в Україні

Різні історичні долі окремих груп українського народу вплинули на формування деяких особливостей їх культури. В карпатському регіоні виділяються гуцули, лемки, бойки. На півночі України — поліщуки. В районі чернігівського Полісся існує невелика локальна група литвинів.

Аналіз генетичних особливостей корінних українців за батьківською лінією вказує, що найчастотнішою гаплогрупою Y-хромосом українців є R1a, яка зустрічається у 41,5-54,0% осіб.Така ж висока частотність групи R1a характерна для поляків, південних росіян, білорусів, словенців, литовців, серболужичанів та деяких народів Індійського субконтиненту. За деякими даними також для угорців.

Як етнос українці є стабільною етнонаціональною спільністю, згуртованою не лише на рівні субетносів, а й на рівні діаспор і тих частин, які були відокремлені від материнського етнічного регіону державними кордонами. Відтак українці типологічне неоднорідні і становлять три головних утворення: основний етнічний масив, котрий переважно збігається з сучасними державними кордонами України; етнічні групи, які розташовані поза Україною і продовжують суцільний український масив у його етнічних межах; українську діаспору. Кожне з цих утворень підрозділяється, у свою чергу, ще на кілька структурних одиниць: етнографічних, мовних, антропологічних тощо. Загалом етнографічна структура в системі українського етносу представлена історико-етнографічними угрупуваннями, субетнічними утвореннями, етнографічними групами та зональними етнічними варіантами.

Щодо етномовної структури. Українці поряд із росіянами та білорусами генетичне становлять східнослов'янську гілку слов'янської групи індоєвропейської етнолінгвістичної сім'ї. Аби чіткіше представити місце українців у цій ієрархічній системі, подамо її типологію.

Етнолінгвістична група визначається насамперед мовними ознаками, котрі складають свою усталену систему. Коли декілька мов утворюються внаслідок еволюції однієї мови-основи, їх прийнято називати спорідненими; сукупність споріднених мов визначається поняттям «мовна сім'я»; якщо мова розвивається на суцільній етнічній території, в її окремих частинах, як правило, виникають діалектні групи.

Багатошаровість етногенетичної основи українців підтверджується й їхнім антропологічним складом, сформованим на базі морфологічного типу східнослов'янських племен, які мешкали на півдні Східної Європи (полян, древлян, волинян, сіверян тощо), зі включенням іншоетнічних субстратів. У цілому українці належать до великої європейської раси, тяжіючи до її південної гілки. Вона формувалася в епоху бронзи шляхом взаємодії різних антропологічних типів. Так, носії ямної культури, що жили на Лівобережжі, належали до східної гілки індоєвропейців — індоіранців; носії станівської культури Закарпаття належали до північних фракійців; мар'яно-бондарихівської — до угрофінів; нарешті, носії тшинецько-комарівської культури, зокрема білогрудівської (її племена населяли лісостепову смугу Правобережної України — від Середнього Дніпра до Збруча), належали до слов'ян. Власне вони і склали ядро східних праслов'ян-протоукраїнців.

На такій строкатій етнорасовій основі формувався слов'яноукраїнський люд. Першу спробу визначення його фізичного портрета здійснив відомий український етнограф і антрополог Ф. Вовк. «Українці, — писав він, — є досить одноманітне плем'я, темноволосе, темнооке, вище за середній зріст чи високого зросту, брахіцефальне, порівняно високо-голове, вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, з порівняно короткими верхніми та дoвшими нижніми кінцівками». Сукупність цих ознак учений назвав українським антропологічним типом. Подальші дослідження вдосконалили наведений портрет, додавши до нього чимало нових фарб. Виявилося, що українці, будучи досить однорідним в антропологічному плані етносом, мають набагато більше іншоетнічних та іншорасових субстратів, аніж думали до цього. Сучасні антропологи виділяють у межах України чотири антропологічні області і відповідно чотири антропологічних типи: центральноукраїнський, карпатський, нижньодніпровський, валдайський, або деснянський.

У центральноукраїнській області (Середня Наддніпрянщина, Поділля, Слобожанщина) антропологічний склад слов'янського населення відчував вплив давнього ірано-скіфського та сармато-аланського морфологічного субстрату, а на південній Київщині, Черкащині та Полтавщині — певної монголоїдної домішки (передусім половецької). Карпатська область (північні схили Карпат та Закарпаття) визначається, так би мовити, найбільш європеоїдним комплексом рис морфологічної будови, близьким до сусідніх слов'янських та неслов'янських груп Центральної Європи та Балкан. У його формуванні відчувається помітний вплив фракійського субстрату. Те ж саме можна сказати про нижньодніпровсько-прутську область (Буковина, Південна Полтавщина та Дніпропетровщина), долучивши сюди ще й іранський субстрат. Валдайська, або деснянська, область (північні райони Київщини та задеснянські райони Чернігівщини) виявляє давні риси морфологічної будови з домішками балтського морфологічного компонента, який, до речі, присутній і в деяких інших регіонах України: Волині, Західному Поліссі, Прикарпатті. Ці давні риси сягають неолітичної доби, що може бути ще одним доказом формування ядра східного слов'янства саме на цій території.