§ 6. Психологія очної ставки

Очна ставка — це одночасний допит двох раніше допитаних осіб з метою усунення суперечностей в їхніх показаннях стосовно одних і тих самих обставин. Очна ставка — різновид допиту, тому до неї застосовано чимало з розглянутих вище рекомендацій у підготовці допиту і використання тактичних і психологічних прийомів. Разом з тим очна ставка відрізняється підвищеним динамізмом і гостротою міжособистісної конфліктної взаємодії.

З погляду психології очна ставка представляє собою бесіду, яка розвивається між трьома особами. Саме це і служить підґрунтям для самостійного аналізу цієї слідчої дії в юридичній психології.

Підставою для проведення очної ставки є наявність суперечностей у показаннях раніше допитаних осіб. У цьому зв’язку між цими особами на початку очної ставки мають місце конфліктні взаємини і висока психічна напруженість. Як правило, один із них (а часом і обидва) дає цілком свідомо показання, які не відповідають істині. Мета очної ставки в тому й полягає, щоб встановити істину. Впливаючи на особу, яка дає неправдиві показання, викриваючи її, слідчий, по суті, використовує другого учасника очної ставки як засіб активного психічного впливу на того, хто дає неправдиві показання. Очевидно, що роль слідчого на очній ставці надто складна: необхідно постійно, невідривно стежити за допитуваними, щоб виключити високий безконтрольний контакт між ними (особливо обмін інформацією); слід постійно контролювати власну поведінку, проявляючи емоційну стійкість і самовладання; необхідно фіксувати результати очної ставки (досвід показує, що краще, якщо вони будуть записані на магнітофон чи диктофон. У разі неможливості використовувати запис за допомогою аудіотехніки доцільно доручити протоколювання очної ставки іншій юридичній особі).

Причиною суперечностей в показаннях осіб, викликаних на очну ставку, можуть бути:

а) явно неправдиві показання одного чи обох допитуваних. Для слідчого важливо з’ясувати мотиви свідомо неправдивих показань (прагнення уникнути кримінальної відповідальності чи пом’якшити її, небажання видавати слідству співучасників, побоювання помсти, родинні почуття, підкуп і т. п.);

б) обман. У цьому випадку слідчому необхідно на очній ставці викрити, «зняти» його, а не посилювати;

в) попередній злочинний досвід допитуваного. В цьому разі слідчому необхідно вивчити старі кримінальні справи і матеріали;

г) неприязні стосунки між допитуваними. Як правило, конфлікт на очній ставці буде продовженням конфліктних стосунків, які виникли раніше.

Важливо також враховувати й таке: розподіл допитуваних на тих, хто дає неправдиві свідчення, а хто правдиві, носить умовний, припустимий характер. Такий поділ здійснюється на базі сукупності вже зібраних перед очною ставкою доказів, на вивченні психологічних особливостей особистості допитуваних, на основі професійних знань і досвіду слідчого. А втім, оскільки зібрані ще не всі докази, остільки кінцевої, однозначної думки про те, що один із них добросовісний, а інший — ні, бути не може.

Участь в очній ставці як мінімум трьох людей призводить до того, що проявляється соціально-психологічний феномен інгібіції[18].

Слідчому необхідно максимально використати це явище, яке виявляється в гальмуванні поведінки людини, у можливих прорахунках дій і усних обмовах.

Слідча практика дає можливість дати деякі рекомендації щодо організації очної ставки:

1) перед зустріччю допитуваних установлюється, наскільки вони знають один одного і які між ними стосунки;

2) у першу чергу на очній ставці допитується особа, яка дає свідчення зізнання, а в другу — особа, яка заперечує це твердження. Запитання, що ставляться особі, яка займає позицію сприяння слідству, і приблизні відповіді на них повинні чинити психічний тиск на другого допитуваного;

3) слідчий утримується від запитань, які свідчать про його непоінформованість;

4) при вияві ознак обману, замовчування про суттєві для слідства обставини юрист розцінює це як протидію слідству, підкреслюючи, що лише зізнання може пом’якшити відповідальність обвинуваченого;

5) суперечності знімаються в напрямі від менш значущих обставин до більш значущих;

6) слідчий уникає позиції повної недовіри до показань одного з учасників очної ставки (річ у тім, що частіше за все викривляються окремі факти), а також навіювального впливу на осіб, які дають свідчення;

7) доцільно поставити ряд запитань, відповіді на які можуть бути правдивими з обох сторін. Позитивна оцінка таких відповідей слідчим може понизити конфліктність взаємодії сторін під час очної ставки.

Зазвичай очна ставка проводиться у службовому кабінеті слідчого чи в слідчому ізоляторі. При цьому допитуваних необхідно розмістити таким чином, щоб вони знаходилися в полі зору слідчого. Спеціалісти зазначають, що очна ставка в обстановці слідчого ізолятора чи в тюремних умовах впливає на психіку потерпілих і свідків, у них мимовільно виникає почуття жалю до злочинця.

Якщо на очній ставці має відбутися зустріч виконавця чи співучасника з «вожаком» злочинного угруповання, то попередньо цих осіб необхідно психологічно підготувати до цієї зустрічі. У свій час вони були залежні від цього «вожака», і відкритий виступ проти нього на очній ставці стає початком розриву цієї залежності, що, природно, вимагає великих вольових зусиль і психологічної готовності.

Потрібно мати на увазі, що на очній ставці майже ніколи не буває повністю незнайомих і байдужих один одному людей. Як правило, вони певною мірою знайомі і між ними склалися якісь стосунки. Все це багато в чому впливає на результати очної ставки, причому особливо відчутний тиск на поведінку і мову чинять родинні зв’язки, службова чи особиста залежність, інтимні стосунки. Ось чому не виключені випадки, коли після з’ясування характеру взаємин можливих учасників очної ставки, слідчий доходить висновку про недоцільність її проведення.

Неоднозначним є питання про час проведення очної ставки, причому в ряді випадків правильний вибір часу очної ставки може виявитися одним із вирішальних факторів успіху. Які тут можуть бути варіанти?

Перший варіант. Якщо слідчий в процесі вивчення індивідуально- психологічних особливостей допитуваних доходить висновку, що в ході очної ставки недобросовісний учасник може чинити психологічний тиск на особу, яка дає правдиві показання, то момент проведення очної ставки передчасний.

Другий варіант. Якщо має відбутися очна ставка між потерпілим і обвинуваченим, а потерпілий пережив сильне душевне потрясіння, викликане злочинним діянням, то і в цьому разі не слід поспішати з проведенням очної ставки.

Третій варіант. Якщо виникає небезпечність того, що вже допитані особи можуть забути істотні обставини події, що сталася, а це призведе до втрати частини доказового матеріалу, то необхідно проводити очну ставку не відкладаючи.

Четвертий варіант. Практика слідчої роботи показує, що очна ставка найбільш ефективна тоді, коли вона проводиться несподівано для особи, яка дає неправдиві показання. Фактор раптовості справляє на неї сильний психологічний вплив, і це можна використати, враховуючи ситуацію, що склалася.

Підхід слідчого до вибору часу проведення очної ставки повинен базуватися на всебічному аналізі особистості кожного з допитуваних, займаної ним позиції і реальної обстановки, яка склалася в ході розслідування правопорушення.

Продумана підготовка очної ставки, ретельний психологічний аналіз осіб, які братимуть у ній участь, вибір відповідних прийомів впливу на них забезпечують високу результативність цієї слідчої дії.

* * *

Представляють інтерес психологічні прийоми діагностики особи до правопорушення за відсутності доказів. Для такої діагностики

О.Гельмановим і С. Гонтарем розроблений оригінальний психологічний метод, який, по суті, об’єднує ідеї психологів і криміналістів з питань допиту, захисної поведінки, а також невербальних проявів у процесі спілкування та ін. Метод не служить забезпеченню процесуальної доказовості вини будь-якої особи, але дає юридичному працівникові додаткову інформацію, яка допомагає підвищити ефективність розшукових і слідчих дій.

Метод складається з двох взаємопов’язаних і строго алгоритмізованих бесід-опитувань, які проводяться з усіма особами, котрі можуть дати інформацію про злочин, що розслідується. Відповідь на кожне запитання оцінюється як правдива чи неправдива за комплексом проявів. Бесідам-опитуванням повинні передувати встановлення психологічного контакту, спонукання співрозмовника до правдивих відповідей на запитання слідчого. Опитуваному пояснюється, що в його інтересах надати посильну допомогу слідству і відповідати відверто. Загальна схема методу наведена у додатку 6. Думається, що крім основного завдання — діагностика причетності особи до правопорушення за відсутності доказів, представлений у додатку 6 матеріал корисний для майбутніх і працюючих юристів із погляду формулювання запитань.

Розділ 9

ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

(у кримінальних справах)

Психологія розгляду кримінальної справи в суді вивчає закономірності, пов’язані з психічною діяльністю всіх осіб, які беруть участь у розгляді справи — прокурора, адвоката, судді й інших. Діяльність кожного з них за видами тією чи іншою мірою буває:

1. Соціальна — охоплює політичний аспект у роботі юристів як організаторів боротьби зі злочинністю. Пов’язана зі здійсненням ними особливих владних повноважень.

2. Пізнавальна (пошукова) — полягає в збиранні вихідної інформації, необхідної для вирішення фахових завдань, а також вивчення її. Значущість її в діяльності прокурора, адвоката, судді різна.

3. Конструктивна (реконструктивна) — аналізує всю зібрану інформацію по справі і синтезує її в динамічному процесі пошуку і встановлення істини. Остаточна мета конструктивної (реконструктивної) діяльності судді, прокурора, адвоката — винесення справедливого і законного вироку підсудному.

4. Комунікативна — має на меті одержати необхідну інформацію для розкриття злочину шляхом спілкування з людьми (мається на увазі насамперед допит у суді підсудного, свідків, потерпілих, а також спілкування між прокурором і адвокатом, адвокатом і суддею і т. д.). Комунікативна сторона діяльності нерозривно пов’язана з використанням усного мовлення.

5. Організаторська — виявляється, по-перше, в самоорганізованості і, по-друге, у здатності організовувати соціальну взаємодію з іншими учасниками судового процесу.

6. Засвідчувальна — являє собою приведення всієї здобутої до судового розгляду й в ході суду інформації в спеціальні, передбачені законом, форми: протокол, вирок, постанови, ухвали. Засвідчувальний вид діяльності юридичного працівника здійснюється виключно у письмовому вигляді.

У кожному із зазначених видів юридичної діяльності реалізуються відповідні особистісні якості, що мають забезпечувати успішність у роботі судді, прокурора, адвоката. Кожний вид юридичної діяльності потребує визначених теоретичних знань, практичних навичок і умінь.

Серед виділених видів діяльності юриста соціальний за своїм змістом більшою мірою однаковий для всіх професій. І суддя, і прокурор, і адвокат прагнуть тільки того, щоб відповідно до закону розглянути і вирішити кримінальну (або цивільну) справу, а й максимально використовувати судовий процес для попередження злочинів та інших порушень законності. Це характеризує і професійну спрямованість особистості судді, прокурора, адвоката, що виявляється в прагненні до торжества справедливості, встановлення істини. Оскільки їхня праця пов’язана зі здійсненням особливих владних повноважень, із правом і обов’язком застосовувати законну владу від імені держави, то в них повинно бути розвинуто професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій.

Суддя, прокурор, адвокат постійно перебувають у центрі уваги всіх учасників судового процесу. Тому кожному з них мають бути притаманні такі соціальні якості, як професіоналізм, чесність, принциповість, професійна етика, гуманність та ін.

У цьому розділі розглядаються психолого-правові особливості діяльності судді, прокурора й адвоката з урахуванням значущості в роботі кожного з них тільки пошукової (пізнавальної), конструктивної (реконструктивної), комунікативної, організаторської й засвідчувальної форми діяльності.