1. Міждисциплінарний підхід до поняття виховання та практик покарання в сім’ї

Означення ключових для цієї теми понять – виховання, покарання, практики – насамперед, варто подати із тлумачного словника української мови. Наприклад, «виховання - сукупність знань, культурних навичок, поглядів, що становлять загальний рівень духовного розвитку людини і є наслідком систематичного впливу, навчання» [27, c. 305]. Отже, цей термін інтерпретує виховання як певний вплив на людину, у випадку цієї теми такий вплив здійснює сім’я на своїх дітей, для їхнього ж фізичного і суспільного розвитку. Поняття покарання подається як «гостро засуджуючи, лаяти, посварити» [27, c. 1002], тобто воно розглядається у вузькому розумінні, відображаючи лише вербальні аспекти, без фізичних покарань, які доволі часто застосовуються батьками щодо дітей. Практики, - «вся діяльність людей, спрямована на перетворення матеріального світу на створення матеріальних і духовних цінностей, необхідних умов існування суспільства, втілення в життя ідей, планів, намірів» [27, c. 1053].

Виховання та практики покарання дітей батьками є предметом дослідження різних наук зокрема соціології, педагогіки, юриспруденції, психології, соціальної роботи, етики. Кожна з цих дисциплін має свій специфічний підхід до вивчення проблем та особливостей практик покарання дітей батьками.

Педагогіка розглядає виховання як процес «формування в особистості певних якостей відповідно до вимог розумового, морального, трудового, фізичного й естетичного виховання» [25, с. 15-16]. Тобто педагогіка наголошує що виховання здатне формувати потрібні якості суспільній особистості. Покарання тут розглядає як один з методів виховання.

Психологія інтерпретує виховання як «процес здійснення суспільних впливів, зумовлюючих формування особистості, тобто індивіда як члена суспільства, з тими якостями, які дозволяють йому відповідати на вимоги суспільства» [24, c. 94]. Виховуючи дітей батьки забезпечують їхнє стабільне входження в соціальну систему, в якій вони реалізуються, і взаємодіють з суспільством, групами чи індивідами. Покарання це «психологічний засіб корекції поведінки людини, виправлення її в потрібному напрямку» [43, c. 75].

Юриспунденція не пропонує такого визначення виховання, але дає чітке розуміння сім’ї, основною функцією якої є вихована. «Сім'я - первинна клітинка громадянського суспільства, в якій реалізується дітородна, виховна та інші функції суспільного життя; союз людей, ґрунтований на добровільному й рівноправному шлюбі» [33, c. 75]. Отже, головною функцією сім’ї вважається дітородна і виховна, і це повинно втілюватись в сімейному житі. Покарання в юридичному плані розглядається як «захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбаченому законом позбавленні чи обмеженні прав чи свобод засудженого» [26, с. 651-652]. Покарання здійснюється з метою яких виправити засуджених, не допустити вчинення нового злочину засудженими, так і застерігати від цього інших осіб.

У соціальній роботі виховання трактується як «процес свідомого, цілеспрямованого і систематичного формування особистості, який здійснюється в рамках і під впливом соціальних інститутів, з метою її підготовки до виконання соціальних функцій і ролей, до життєдіяльності в різних сферах соціальної практики» [36]. Серед найпоширеніших соціальних інститутів, під впливом яких формується особистість, є інститут сім'ї, виховні і навчальні заклади, установи культури, громадські організації, засоби масової інформації та інші. Але сім’я це основний інститут в якому дитина від самого народження починає соціалізуватися, опановує певні норми і цінності. Покарання в цій науці розглядається «як моpальний, психолого - педагогiчний i юpидичний засоби коpекцiї поведiнки людини, випpавлення її в потpiбному для окpемого iндивiда, гpупи чи всього суспiльства напpямi» [36].

У соціології виховання трактується як участь дорослих в процесі розвитку і соціалізації дітей. Виховання можна розділити: 1) у вузькому сенсі – спеціальна діяльність дорослого по включенню дитини в конкретні життєві ситуації, формування умов для внутрішнього розвитку дитини – відчуття самого виховання; 2) в широкому сенсі слова – процес і результат розвитку людини, який не припиняється на протязі всього її життя [45, с. 183–186].

Соціологію цікавить соціальний аспект виховання: як за допомогою виховання індивід включається в певні соціальні групи, займає відповідні позиції в соціальній структурі населення, опановує і виконує різноманітні соціальні ролі в суспільстві. Об’єктом дослідження соціології виховання є виховання як область соціальної реальності, соціальний феномен. Предметом цієї науки виступає все багатоманіття відносин, що виникає у процесі виховання і які можна позначити як соціально - виховні [39, с. 15–20].

Відомий французький соціолог Еміль Дюркгейм зробив висновок у ХІХ ст., про те що виховання є «соціальним фактом, оскільки воно включається в соціалізацію людини» [39, c. 15]. Обґрунтувавши думку відомого соціолога, можна твердити, виховання є предметом вивчення соціології, оскільки воно служить засобом соціалізації індивіда в соціальному середовищі і забезпечує входження та взаємозв’язок особи з суспільством.

Отже, виховання – це процес ціленаправленого, систематичного формування особистості у відповідності з діючими в суспільстві нормативними моделями, яке забезпечує процес соціалізації особистості. Отже, наше авторське визначення виховання дає зрозуміти, що процес виховання дітей батьками, складний, який вимагає від батьків ґрунтовних знань, які побутують в даному суспільстві, щоб дитині було легше пристосуватись до умов соціалізації.

Покарання в соціології розглядається як один з методів виховання, який застосовується батьками стосовно свої дітей за різних причин, який використовується в двох видах вербальному (методи «м’якої» мови, «жорсткої» мови) і фізичному («легка» форма «важка» форма) і може мати різні наслідки. Наше авторське визначення дозволяє розуміти, що залежно від розуміння батьками процесу виховання залежить які практики покарання будуть застосовуватися стосовно дітей. Практики в соціології трактуються як «діяльність людей спрямована на зміну природи і суспільства, яка забезпечує створення необхідних умов існування і розвитку суспільства» [45, c. 256]. Практики покарання застосовуються батьками, як соціальні санкції, щоб змінити їхню позицію стосовно певної проблеми чи явища.