11 Клас

I варіант (юнаКи)

Задачі уроку:

1. Учити техніку виконання зв'язки на кільцях: вис – вис на зігнутих руках – розгинаючи руки вис зігнувшись – вис прогнувшись – зіскок переворотом.

2. Повторити вправи «кругового тренування»: підтягування у висі; відведення ніг назад у висі лицем та спиною до гімнастичної стінки; піднімання тулуба в сід; вистрибування з упору присівши; стрибки зі скакалкою.

3. Розвивати силові якості.

II варіант (дівЧата)

1. Розучити зв'язку акробатичних елементів: рівновага на одній – кроком два перекиди вперед в упор присівши – перекид назад в упор присівши – перекатом назад стойка на лопатках – опускання вперед у положення лежачи на спині – «міст» з поворотом кругом в упор присівши – о. с.

2. Повторити вправи художньої гімнастики: «хвиля» руками і тулубом; підбивні стрибки в різні сторони.

3. Розвивати силу м'язів тулуба.

План уроку.

1. Підготовча частина.

1.1. Стройові вправи: перешикування з однієї колони в колону по двоє у русі.

1.2. Загальнорозвивальні вправи прохідним способом (2–3 вправи).

1.3. Загальнорозвивальні вправи з гантелями роздільним способом (7–8 вправ).

2. Основна частина уроку відповідно до задач уроку.

3. Заключна частина.

3.1. Вправа каланетік і дихальна вправа.

3.2. Домашнє завдання.

3.3. Підбиття підсумків уроку.

Розділ іі теоретико-методичні основи проведення уроку гімнастики у школі

2.1. Особливості урочної форми організації навчального процесу

Провідна роль в практиці роботи з гімнастики належить урокові.

Урок має свої особливості:

1. Уроки веде викладач. Він є організатором і керівником занять; забезпечує продуктивність навчально-виховної роботи; допомагає учням фізично (страховка, допомога); гарантує безпеку занять.

2. Колективність проведення занять. Знаходячись серед товаришів, учень може легше знайти і виправити свої недоліки. У колективі школяр учиться у своїх товаришів не тільки правильним способам виконання вправ, але і правильній етиці поведінки.

3. Уроки проводяться за розробленими довгостроковими програмами.

4. Уроки проводяться за стабільним розкладом.

Залежно від завдань і умов проведення уроки гімнастики можуть бути: навчальними; тренувальними; змішаними; контрольними.

Навчальні і тренувальні уроки у чистому вигляді явище дуже рідкісне. На практиці найчастіше вони проводяться як навчально-тренувальні.

Кожна дія викладача на уроці має бути мотивована, мати чітко поставлену мету, яку необхідно довести до учнів. Уявлення про мету своїх дій підвищує активність учнів на уроці.

2.2. Засоби та структура уроку гімнастики. Дозування вправ

Основними засобами уроку гімнастики є:

• вправи державної програми з фізичної культури для учнів загальноосвітніх шкіл;

• вправи, що забезпечують загальну фізичну підготовку учнів;

• підвідні і спеціальнопідготовчі вправи, що сприяють успішному навчанню учнів;

• різноманітні гімнастичні вправи, що підвищують координаційні можливості учнів.

Структура уроку – це певна послідовність вирішення педагогічних завдань і відповідний до цього порядок чергування в ньому фізичних вправ. На кожному окремому уроці гімнастики вирішується не одне, а кілька різних завдань. Кінцевий результат заняття багато в чому залежить від послідовності вирішення цих завдань.

Структура уроку міцно затвердилася на практиці фізичного виховання. Вона складається з трьох частин: підготовчої; основної; заключної.

Такий принцип шикування уроку фізіологічно виправданий:

1. у підготовчій частині учні готуються до вирішення завдань основної частини уроку за допомогою відносно легких вправ;

2. в основній частині вирішуються головні завдання уроку, а отже, виконуються більш складні вправи цього уроку;

3. у заключній частині після інтенсивної або координаційно складної роботи організм приводиться у відносно спокійний стан.

Дозування вправ

Кількість повторень вправ, їхня енергетична вага і темп виконання є регулятором і мірою обсягу й інтенсивності фізичного навантаження на організм учнів.

Основною умовою правильного розподілу навантаження на уроці гімнастики є його відносно поступове наростання в підготовчій частині, невеликі коливання в основній і поступове зниження в заключній частині уроку.

При проведенні нескладних загальнорозвивальних вправ (ЗРВ), що виконуються на рахунок «1–4» або «1–8», дозування визначається кількістю повторень: 4–6 разів, 6–8 разів, 10–12 разів і т. д.

При навчанні основам техніки нового руху в основній частині уроку варто передбачити не менше 6–8 разів повторення кожної вправи. Перерва між підходами не має бути більше ніж 3 хв.

При виконанні стройових вправ дозування визначається кількістю повторень (раз).

Дозування ЗРВ у русі визначається в кількості метрів (м) або за часом (хв, с).

Дозування рухливих ігор визначається кількістю ігор (раз) або часу проведення гри (хв).

При виконанні дихальних вправ дозування визначається часом виконання (хв, с).

При розвитку фізичних якостей варто пам'ятати, що багаторазове (8–12 разів) піднімання доступної ваги або подолання ваги власного тіла (підтягування, підйоми з присiду і т. д.) до стану стомлення розвивають силову витривалість. Якщо повторення 8–12 разів не складає зусиль, необхідно збільшити вагу обтяження або ускладнити вихідне положення вправи.

Піднімання близькограничної ваги (1–3 рази) розвиває максимальну силу м'язів і збільшує їхню масу. Ізометричні вправи (близкьограничне напруження м'язів з таким зовнішнім опором, при якому немає видимих переміщень частин тіла) також розвиває максимальну силу. Ці вправи слід використовувати тільки для юнаків 11–12 класів i тільки з достатньою фізичною підготовкою.

Виконання рухів з максимальною швидкістю розвиває швидкісно-силові якості м'язів і швидкість.

Координаційні здібності варто розвивати за умов відсутності стомлення. При нетривалій роботі в кожній вправі (до 5 с) кількість повторень пропорційно зменшується і може не перевищувати 2–3 разів. Паузи між окремими вправами слід робити досить великими – від 1 до 2–3 хв. Вони мають забезпечувати відновлення працездатності організму учнів.

Кількість рухів для розвитку рухливості в різних суглобах (на окремому занятті) різна: хребетного стовпа – 90–100; кульшового – 60–70; плечового – 50–60; променезап’ясткового – 30–35; колінного – 20–25; гомілковостопного – 20–25. Ця кількість досягається виконанням серії підходів. У кожному підході звичайно планується 10–12 активних рухів. При виконанні статичних вправ тривалість роботи в кожному підході коливається в межах 6–12 с, махових рухів 10–15 с, пасивних вправ 10–20 с.