2.2. Необхідність та економічний зміст соціального страхування

З набуттям незалежності у 1993 році була розроблена і прийнята Концепція соціального забезпечення України, якою передбачалося реформування соціального захисту працюючого населення, зокрема запровадження соціального страхування. 8 квітня 1996 року згідно з постановою Президії Верховної Ради України від 18 березня 1996 року були проведені парламентські слухання щодо законопроекту “Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, на яких він був схвалений і рекомендований Верховній Раді розглянути цей законопроект після відповідного доопрацювання.

З урахуванням положень Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Закони України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 р. № 1533-III, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18 січня 2001 р. № 2240-III, "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV.

Таким чином, в Україні було створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 року) та рекомендаціях Міжнародної Організації Праці № 67 (1944 рік).

В Україні здійснюються три види загальнообов’язкового державного соціального страхування, а саме:

• на випадок безробіття;

• у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

• від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

• пенсійне страхування

Підготовлено те передано до Верхової Ради України законопроекти з медичного та пенсійного соціального страхування.

Рис. 2.1. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування

Основні напрями соціальної політики України відповідають чинному законодавству.

Слід виокремити основні складові соціального захисту населення України:

1. соціальне забезпечення;

2. соціальна допомога;

3. соціальне страхування.

Соціальне забезпечення – це надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів. Соціальні виплати малозабезпеченим сім‘ям, сім‘ям з дітьми, жертвам війни чи політичних репресій за умови трансформаційних перетворень економіки є необхідними та доцільними.

Система соціальної допомоги також побудована на фінансуванні за рахунок податків, інших видів надходжень до державного бюджету. Однак ці кошти направляються підприємствам та організаціям як компенсація недоотриманих доходів. Соціальна допомога надається у формі житлових субсидій, різного роду пільг і зорієнтована на індивідуальну потребу громадянина.

Соціальне страхування — гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспіль­ства в умовах безплатної медицини.

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

• наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя;

• наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність.

У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж за браком такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті.

Соціальне страхування покликане виконувати такі функції:

- формування грошових фондів, з яких покриваються затрати, пов'язані з утриманням непрацездатних осіб, що, з огляду на обставини, не беруть участі трудовому процесі;

- забезпечення певною мірою чисельності та структури трудових ресурсів;

- скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих та непрацюючих громадян;

- сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу.

Система соціального страхування складається з двох видів. Перший пов'язаний з відновленням та збереженням працездатності працівників. Другий має гарантувати матеріальне забезпеченням громадянам, котрі втратили працездатність або не мали її.

Основним джерелом фінансування загальнообов’язкового державного соціального страхування в законодавчих актах визначені страхові внески роботодавців та застрахованих осіб. До всіх фондів застраховані особи сплачують страхові внески, крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків. З переходом до ринкових відносин дедалі очевидною стає необхідність безпосередньої участі працівників у фінансуванні фондів соціального страхування, що дає їм можливість самим впливати на рівень свого соціального захисту в разі настання страхових випадків.

Перехід від фінансування загальнообов’язкового державного соціального страхування через систему податків до системи внесків має принципове значення, оскільки поняття “соціальний податок” та “страхові внески” різняться як за соціально – економічною природою, так і за роллю і призначенням у соціальному захисті. Страхові внески – це форма резервування заробітної плати, яка забезпечує матеріальні виплати та надання соціальних послуг працівникам в разі настання страхового випадку (табл.2.1., рис. 2.2.) . Розподіл страхових внесків показаний на рис. 2.3.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік одночасно із затвердженням Державного бюджету України. Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

Таблиця 2.1.

Розподіл страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування між роботодавцями та найманими працівниками України на 2009 рік (% до фонду оплати праці)

Платники	Соціальне страхування на випадок безробіття	Соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності	Пенсійне страхування	Соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві	Разом
Роботодавці	1,6%	1,4%	33,2%	Тариф залежно від класу ризику (середній тариф 1,5%)	37,7
Наймані працівники	0,6%	0,5% якщо з/п < прож. мін 1% якщо з/п >прож мін.	2%	-	3,1% 4,1%
Разом	2,2%	1,9% 2,4%	35,2%	-	40,8% 41,8%

Рис. 2.1. Розподіл страхових внесків на окремі види соціального страхування у 2005 році (у %)

Рис. 2.2. Розподіл витрат на окремі види соціального страхування у 2005 році (у %)