9. Міжнародне співробітництво в галузі оборони праці
Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці охоплює такі основні напрямки:
вивчення, узагальнення та впровадження світового досвіду з організації охорони праці, покращення умов праці та виробничої безпеки;
участь у міжнародних інституціях з соціально-трудових питань та у роботі їх органів;
одержання консультацій зарубіжних експертів та технічної допомоги у питаннях вдосконалення законодавчої та нормативної бази охорони праці;
проведення та участь у міжнародних наукових чи науково-практичних конференціях та семінарах;
підготовка кадрів з охорони праці за кордоном.
На перше місце завжди ставиться право людини на життя як найважливіше право (Всесвітня декларація прав людини, ООН, 1948 р.. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод. Рада Європи, 1950 р.). Проте дотримання лише одного права на життя є недостатнім для повноцінного існування та розвитку особистості в суспільстві. Для цього безумовно потрібним с забезпечення інших прав і свобод.
Одним із загальновизнаних міжнародною спільнотою прав людини с право на безпечну працю.
Якщо Україна приймає участь в міжнародних програмах та угодах і при цьому вимоги міжнародних норм по охороні праці є вищими за вимоги законодавства України, то повинні виконуватися міжнародні вимоги по охороні праці.
Основними інституціями міжнародного співробітництва в галузі охорони праці являються:
Організація об'єднаних націй (ООН);
Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ);
Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГАТЕ);
Міжнародна організація праці (МОП);
Європейський Союз (ЄЄ);
Співдружність незалежних держав (СНД).
9.1. Організація об'єднаних націй
До компетенції ООІІ, згідно з її статутом, входить всебічний розгляд проблем у галузі прав людини. Генеральна Асамблея ООН приймає з цих питань резолюції (серед них особливо важливе значення мають декларації) і договори. Звичайно питання, які стосуються прав людини, включаються в її порядок денний за рекомендацісю Економічної і Соціальної ради (ЕКОСОС) або за пропозицією держав-членів. Більшість таких питань Генеральна Асамблея передає на розгляд у свій Третій комітет (з соціальних, гуманітарних і культурних питань), який готує щодо них проекти резолюцій, що приймаються Генеральною Асамблеєю у кінці її сесії. Вона створює також додаткові органи з тих чи інших проблем у галузі прав людини (наприклад, Спеціальний комітет по деколонізації, Спеціальний комітет проти апартеїду, Комітет з здійснення невід'ємних прав палестинського народу та ін.).
Економічна і Соціальна Рада ООН приймає з питань прав людини резолюції або проекти резолюцій (у тому числі декларацій) і договорів, які передає для ухвалення до створених при ЕКОСОС Комісії з прав людини й Комісії з положення жінок.
Комісія з прав людини складається з 53 держав-членів, які вибираються ЕКОСОС. Комісія приймає резолюції і проекти резолюцій або спеціальних доповідей для розгляду окремих проблем (наприклад, щодо смертної кари, релігійної терпимості тощо) і вивчення ситуацій у конкретних країнах (наприклад, в Афганістані, Іраку), створює робочі групи (щодо права на розвиток, з вивчення випадків постійного грубого порушення прав людини та ін.). Із суверенітету держави витікає, що вся сфера її взаємовідношень з власним населенням - питання, в принципі, внутрішнє, яке регулюється на національному рівні. Під порушенням принципу захисту прав людини треба розуміти насамперед загальну політичну і правову ситуацію у державі, яка свідчить про те, що дана держава ігнорує свої зобов'язання поважати права людини, масово і грубо порушуючи основні права людини внаслідок, наприклад, апартеїду, расизму, колоніалізму, окупації тощо. Багато років вважалося, що окремі порушення прав конкретних осіб (індивідуальні випадки) звичайно належать до внутрішньої компетенції держави і не можуть бути через це предметом розгляду в ООН чи інших міжнародних організаціях. Самі по собі вони можуть і не бути ознакою того, що ця держава порушує свої зобов'язання відповідно до Статуту ООН.
Глобальний договір ООН (ІЖ ОІоЬаІ Сотрасі) - міжнародна ініціатива Організації Об'єднаних Націй, іцо поєднує на добровільній основі компанії з різних країн миру з мстою підтримки універсальних принципів соціальної та екологічної відповідальності. Учасники IIN ОІоЬаІ Сотрасі, у число яких у цей час входить уже кілька тисяч компаній з різних регіонів миру, а також великі міжнародні організації, активно просувають 10 принципів, що включають норми в галузі прав людини, гідних умов праці, охорони навколишнього середовища й протидії корупції (див. розділ 1, п. 1.2).
Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку (Ііпіісгі N3(10(15 Іп(1и$(гіаІ Г)е\'еІортеп( Ог}>апігаїіоп, ІЛЧШО)
ІОНІДО є спеціалізованою установою Організації Об'єднаних Націй, що додає всі зусилля для поліпшення життя людей у країнах, що розвиваються, і у країнах з перехідною економікою на основі розвитку їхньої промисловості.
