3. Версальський договір.

Версальський мирний договір, що офіційно за­вершив Першу світову війну, було підписано у Версалі 28 липня 1919 р,

Версальський договір набув чинності 10 січня 1920 р. після ратифікації його Німеччиною й чотирма головними союзними державами: Великою Британією, Францією, Італією, Японією.

Версальський мирний договір складався з 440 статей одного протоколу. Він поділявся на 15 частин, які, у свою чергу, було поділено на відділи. Кордони Німеччини, відповідно до статей дого­вору, зазнали значних змін. Французькі провінції Ельзас і Лотарингія, загарбані Німеччиною 1870 р., передавалися Франції. До мої також перейшли копальні у Саарській області. Союзники скуповува­ли ліве узбережжя Рейну на 15 років. Зона на схід від Рейну на 50 км підлягала повній демілітариза­ції, Бельгії дісталися округи Мальмеді й Морене. До Данії переходила північна частина Шлезвігу. Польща отримала Познань, райони По­меранії, Західної та Східної Пруссії, частину Верх­ньої Сілезії, Гданськ (Данциг) ставав "вільним містом" під урядуванням Ліги Націй. Німецькі колонії Того й Камерун перейшли до Великої Британії та Франції. Велика Британія отримала також Танганьїку (колишню німецьку Східну Аф­рику), Бельгія — Руанду та Бурунді. За Японією було закріплено Маршаллові, Маріанські та Каролінські острови в Тихому океані, а також китайську область Цзяочжоу та концесію у Шаньдуні.

За Версальським договором, винуватцями у війні було оголошено Німеччину та її союзників. На них було покладено виплату репарацій. Сума репарацій була узгоджена лише 1921 р. на Лондонській конференції і становила 132 млрд золотих марок. Франція одержувала 52%, Велика Британія — 22%, Італія — 10% загальної суми.

Версальський договір забороняв загальну війсь­кову повинність у Німеччині, не дозволяв їй тримати підводний флот, військову та морську авіацію. Чисельність армії, що скликалася на добро­вільних засадах, не повинна була перевищувати 100 тис. чол., ліквідовувався генеральний штаб.

Версальський договір поставив Німеччину у над­звичайно складне становище, тому не міг стати основою тривалого й міцного миру.

4. Територіальні зміни.

На конференції було вироблено також мирні договори з союзниками Німеччини — Австрією, Болгарією, Угорщиною та Туреччиною. В договорах

було зафіксовано державні кордони, що з'явилися з утворенням нових національних держав у Цент­ральній та Південно-Східній Європі: Австрії, Угор­щини, Польщі, Чехо-Словаччини, Югославії та ін. За Сен-Жерменським договором з Австрією від 10 вересня 1919 р. колишня Австро-Угорська мо­нархія припинила існування. Частина Південного Тиролю переходила до Італії; Чехія та Моравія ставали частинами нової держави — Чехо-Словач­чини; Буковина передавалася Румунії (незважаючи на рішення Народного віча від 3 листопада 1918 р. про возз'єднання з Україною). Австрії дозволялося мати 30-тисячну армію, її флот переходив до союзни­ків» Заборонялося об'єднання Австрії та Німеччини.

За мирним договором з Болгарією, складеним 27 листопада 1919 р. у Нейї, частина її території відійшла до Югославії та Румунії. Чисельність армії обмежувалася 20 тис. чоловік.

4 червня 1920 р. у Великому Тріанонському палаці у Версалі було складено мирний договір з Угорщиною, за яким Хорватія, Бачка та західна частина Баната передавалися Югославії; Тран­сільванія та східна частина Баната — Румунії; Словаччина та Закарпатська Україна — Чехо-Словаччині. Угорщині дозволялося мати армію чисельністю не більше 33 тис. чол., до того ж вона повинна була сплачувати репарації переможцям.

Севрський договір, укладений державами-переможницями з Туреччиною 10 серпня 1920 р., оформлював поділ Турецької імперії, яка втрачала близько 80% своїх володінь (Палестину, Трансйорданію, Іран, Сирію, Ліван та інші території). За чорноморськими протоками було встановлено між­народний контроль країнами Антанти (головним чином Великою Британією). Протоки роззброюва­лися, а будь-які. нечорноморські держави діставали право безборонного проходу крізь них своїх війсь­кових кораблів. Туреччину, яку обмежували части­на півострова Мала Азія та смужка європейської території з містом Константинополем, по суті було зведено до стану колоніальної залежності.