ОБЛАШТУВАННЯ ПОВОЄННОГО СВІТУ

1. Нове співвідношення сил на світовій арені після Першої світової війни.

Перша світова війна призвела до серйозних політичних, економічних та територіальних змін у багатьох регіонах світу, особливо в Європі:

— країни Четверного блоку (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина) зазнали поразки;

— Росія вийшла з війни в новому політичному статусі — тут було встановлено диктатуру пролета­ріату;

— перестали існувати імперії: Німецька, Росій­ська, Австро-Угорська, Османська;

— на території Європи утворилися нові держави: Польська республіка, Чехословацька республіка, Королівство сербів, хорватів і словенців (з 1929 р. Югославія), Австрія, Угорщина, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія.

Відбулися революції в ряді європейських країн: Росії, Німеччині, Угорщині, Австрії, Фінляндії, Словаччині.

У багатьох випадках докорінних змін зазнали кордони європейських держав: на 70% сучасні кордони в Європі склалися внаслідок Першої сві­тової війни. Посилилися міграційні процеси — великі маси людей переселялися а однієї країни до іншої.

Війна призвела до краху монархій: із 41 прав­лячої династії в Європі напередодні війни після її завершення лишилося лише 17.

Перша світова війна посилила національно-виз­вольний рух у країнах Азії та Африки:

— у Туреччині відбулася буржуазна революція — було скинуто султана і проголошено республіку;

— у Китаї революційні події 1925-1927 рр. призвели до встановлення національного уряду Гоміньдан;

— в Індії англійські колонізатори змушені були піти на розширення представництва індійців у органах влади.

Війна посилила соціальну напругу в багатьох країнах, призвела до:

— загострення суперечностей між панівними класами і пролетаріатом;

— створення в одних країнах ладу парламентсь­кої демократії, а в інших — встановлення тоталі­тарної диктатури.

Міжнародні відносини в 20-30-х роках характери­зуються протистоянням демократії і тоталітаризму.

2. Паризька мирна конференція.

Після підписання Комп'єнського договору гарма­ти замовкли. Боротьба за переділ світу переміщу­валася до тиші дипломатичних канцелярій, за столи переговорів. Представники держав-переможниць з'їхалися до столиці Франції — Парижа — для остаточного підбиття підсумків війни.

18 січня 1919 р. президент Франції Р. Пуанкаре офіційно відкрив Паризьку мирну конференцію. "Панове, — заявив він, — рівно сорок вісім років тому у Дзеркальній залі Версальського палацу було проголошено Німецьку імперію. Сьогодні ми зібра­лися тут для того, щоб зруйнувати та змінити все, що було створено того дня". Пленарні засідання конференції мали формальний характер, бо всі важливі питання вирішувались представниками США, Франції, Великої Британії, Японії та Італії. По два представники цих країн склали Раду десятьох, яка на своїх засіданнях мала вирішувати головні проблеми повоєнного устрою світу, проте фактично основні питання вирішувала велика "трій­ка". До цієї "трійки" входили прем'єр-міністр Великої Британії Г. Ллойд Джордж, президент США В. Вільсон, французький прем'єр Ж. Клемансо його було обрано головою Паризької конференції.

Країни Антанти дуже негативно поставилися до Радянської Росії й не визнавали самого факту її існування, оскільки більшовики прийшли до влади незаконним шляхом внаслідок Жовтневого перево­роту 1917 р. Вони мали намір створити "санітарний кордон" навколо Радянської Росії й поділити її на сфери впливу. Особливі зусилля докладалися, аби не допустити зближення Німеччини з Росією. Обидві вони не були запрошені на конференцію.

Між учасниками Паризької конференції не раз виникали гострі суперечки з тих чи інших питань, але в більшості випадків було досягнуто компромісів.