Джерела по культурі Індії. Писемність

Для ведичної доби основним джерелом є письмові, літературні пам’ятки - Веди. Пам’ятки матеріальної культури, що відносяться до цієї доби, досить бідні, скудні і тому є лише додатковим джерелом.

Пам’ятки ведичної літератури поділяються на три види. Перший вид складають 4 збірки /самхіти/. Найбільш давньою і найважливішою в історико-культурному відношенні є Рігведа. що являє собою збірку релігійних гімнів, присвячених різним богам. Друга збірка - Самаведа створена у більш пізній час і представляє собою збірку гімнів розташованих згідно мелодій, на яких вони співались. Третя збірка -Яджурведа містить гімни і жертовні формули, а також пояснення цих жертвоприношень. Четвертий, найбільш пізній збірник - Атхарваведа є збірником заклинань. Веди як збірник давньоіндійських релігійних гімнів і заклинань були створені у 1500-1000 рр. до Р.Х., вони широко описують арійські племена такими, що знають ремесла, у т.ч. виробництво зброї з міді і бронзи. Але особливо багатий матеріал дають веди для вивчення релггії, міфології, поезії цієї доби.

Другий вид пам’яток ведичної літератури представлений Брахманами - прозовими текстами, що містять легенди і судження відносно походження і важливості різних жертвоприношень - почали складатися з VIII ст. до Р.Х.

Третій вид пам’яток - Араньякі та Упанішади містять релігійно-філософські міркування і були створені у пізню ведичну добу.

По культурі Індії від середини I тис. до Р.Х. ми маємо значно більше письмових джерел, ніж за попередні епохи.

Першу групу цих джерел складають Сутри. які безпосередньо примикають до пізньоведичної літератури. Кожна з сутр присвячена одній з шести дисциплін: фонетиці, граматиці, ритуалу, етимології, астро-номії, астрології і є неоцінимим джерелом для вивчення давньоіндійської науки, соціального ладу суспільства.

Наступну групу найважливіших джерел представляють. давньоіндійські епічні твори, перш за все поеми "Махабхарата" і "Рамаяна", створені між VІ і ІІ ст. до Р.Х. та Пурани - "давні сказання".

Третя група джерел представлена найдавнішими пам’ятками буддійської літератури - найбільш старими частинами буддійського канону. Бвсіди і проповіді Будди також називається сутрами і найдавніші з них почали створюватись ще за життя Будди, який жив у 623-544 рр. до Р.Х.

Четверту групу джерел складають найдавніші пам’ятки джайністськрї літератури - одного з релігійних течій в Індії, що виник у Північній Індії на рубежі VІ-V ст. до Р.Х. і виступив проти брахманізму.

Важливою групою джерел є давні збірники звичаєвого права -Дхармашастра, що відносяться до кінця I тис. до Р.Х. і виразно характеризують систему каст. Особливо широку популярність отримав эбірник законів Ману. Створення якого приписується Ману - легендарному прабатькові людей, свладений у ІІІ ст. до Р.Х. - ІІІ ст. н.е.

Цінні дані надає також археологічний матеріал, зокрема розкопки Раджагріхі - давньої столиці Магадхі, інші пам’ятки матеріальної культури.

Оригінальна давньоіндійська система писемності, що їснувала вже у середині I тис. до Р.Х. називається "брахмі", так як бог Брахма вважається її творцем. На ній написана більшість иаписів періоду Ашокі. Система давньоіндійського письма побудована згідно наступних принципів: індійське письмо є чисто фонетичним письмом; між написанням і вимовою слів відсутня будь-яка різниця; послідовність знаків визначається методом вимови звуків, які вони означують. Всі наступні системи індійської писемності, а також система письма, що ведуть свій родовід з Індії і використовуються за її межами, побудовані за такими принципами.

Релігія

Завдяки Ведам дуже добре відомі релігійні вірування аріїв, що так тісно пов’язані з ведичною літературою. Само давньоіндійське слово бог - Дева відповідає давньослов’янському Дів і яскраво підтверджує індоєвропейське походження арійських племен.

Найдавніші з богів відомі під тими ж іменами і мають ті ж функції, як і боги інших індоєвропейських народів і сягають доби індоєвропвйської мовної єдності. Це: Дьяус - бог неба /відповідає давньогрецькому Зевсу/; Сурья - бог сонця /відповідає давньогрецькому Геліосу/; Варуна - бог нічного неба /давньогрецький Уранос/; Парджанья - бог дощу /споріднений слов’янському Перуну/ та ін.

Число богів ведичного пантеону досить велика. Верховним божеством часто називається Індра, якого особливо шанували кшатрії, проте у ведичному пантеоні не було одного загальновизнаного верховного бога.

Арійські племена не мали храмів, не було в них і ідолів - статуй богів. Валичезну роль в їх релігії відігравав культ вогню, пов’язаний з побутом патріархальйої сім’ї. Бог вогню - Агні - вважався посередником між людьми і богами і жертви, що йому віддавалися, спалювалися на вогні. 3 культом вогню був пов’язаний культ предків, що здійнювався главою сім’ї - патріархом /гріхапаті/.

У пізньоведичному пантеоні з’являється бог Праджапаті, творець світу, "володар живих істот", що свідчить про виникнення елементів монотеїзму. Пізніше він стає одним з головних богів індуїстського пантеону під іменем Брахма.

Ведичний пантеон загнав значних змін в більш пізній час. Два божества - Рудра і Вішну, що відігравали у Ведах незначну роль -стають головними богами пізнішого індійського пантеону. Рудра, бог зимового муссону, набуває широке поширення під іменем Шіви. Навколо Вішну - первісно бога весняного сонця - складається обширна міфологія. Брахма, Шіва і Вішну стають згодом /поч. I тис. н.е./ трьома найважлившими богами індуїстського пантеону.

Піднесення брахманами жертвоприношення у вищу мету релігіі, що зиайшло своє відбиття у пам'ятках пізньоведичного періоду /"Брахманах"/, викликало протидію з боку кшатріїв у середовищі яких почав розвиватися рух, відомий нам з Упанішад, - який відкидав жертвопри-ношення і проголосив нову мету буття: світ представляє єдність - брахман, тотожну окремому індивідууму - атману. Ця боротьба завершилася компромісом: створенням вчення про чотири стадії життя, де жертвоприношення є обов’язком індійця на другій стадії життя, що охоплює середній вік людини.

Міцна брахманська каста створила особливу брахманську ідеологію, згідно якій лише брахмани могли вчити людей релігії.

Проти брахманської релігії і системи каст виступив буддизм, що винник у VІ ст. до Р.Х. і отримав широке розповсюдження у ІІІ ст. до Р.Х. /цар Ашока був палким прихильником буддизму/. Засновник буддизму - Гаутама /623-544 рр. до Р.Х./, що був сином правителя племінної держави Шакья, відкидав всю існуючу релігійну систему. Особливо гостро виступав буддизм проти касти брахманів, визнання кожної людини, народженої у цій касті, жерцем. Ранні буддисти проповідували рівність людей поза залежyістю від того, до якої касти вони належать. Первісні положення раннього буддизму - це ідеї тотожності між буттям і стражданням, рівності людей у праві на спасіння. Засобом для досягнення вищого ідеалу оголошувалось: не заподіювати зла живим істотам; ненасилля; загальний мир; ведення монашого способу життя.

Релігійні течії Індії значною мірою вплинули на давньоіндійський епос, легенди, літературу.