Характеристика освітньої системи у Німеччині

На вищому рівні у Німеччині існують два типи вищих шкіл:

1. Вищі професійні школи (Fachhochschulen), право вступу до яких має молодь після 12 років навчання і які готують випускників до практичного використання наукових знань (інженер, конструктор, економіст, юрист, соціальний працівник, педагог, психолог);

2. Університети, в яких навчання поєднується з проведенням досліджень. Студенти мають право вибору серед широкого переліку різноманітних

навчальних програм, особливо в галузі гуманітарних наук. Диплом закінчення студій видається після 4-6 років навчання. Відсів є досить високим і процес навчання часто подовжується на декілька років.

Вища освіта. Перший німецький університет був заснований у 1386 р. у Гейдельберзі. У середньовіччі на території Німеччини університетів було більше, ніж у всіх інших країнах Європи разом узятих.

Концепція традиційного німецького університету базується на неогуманістичній теорії В.Гумбольдта, згідно з якою університет є центром розвитку та пропаганди знань, підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Його головна мета – сприяти гармонійному розвитку особистості, забезпечувати на високому рівні загальнонаукову освіту.

Усі вузи з університетським статусом поділяються на:

• так звані старі університети з традиційними факультетами філософії, права, теології і медицини; структура всіх їхніх факультетів перебудована за сучасними галузями знання;

• спеціалізовані вузи, у тому числі технічні, а також вузи з медичним або економічним профілем;

• “нові університети” або вузи (виникли в 60-х роках).

У 1974 р. у землі Північний Рейн-Вестфалія відкритий перший заочний університет.

Принцип “академічних свобод” дозволяє студентам вільне відвідування лекцій; самостійний вибір навчальних дисциплін, термінів складання іспитів. Після об’єднання німецьких держав у країні стало понад 290 вузів. Вузи колишньої НДР у 1990 - 1991 рр. діяли на основі спеціальних тимчасових правил. Найбільші університети: Мюнхенський (заснований у 1471 р.), Вільний університет у Берліні (1948), Кельнський (1388), Мюнстерський (1780, сучасний статус з 1902 р.), Геттингенський (1737), Гейдельбергський (1386), Лейпцігський (1409), Гумбольдський у Берліні (1810), Технічний у Дрездені (1828).

Сьогодні до вищих навчальних закладів ФРН приймають усіх, хто успішно здав екзамени на атестат зрілості. Традиційною особливістю організації навчального процесу є академічна свобода: студент самостійно визначає для себе зміст освіти та тривалість навчання. Результатом такої свободи часто стає подовження строків навчання (як правило, університетський курс розрахований на 4 роки) до 14 семестрів (тобто 7 років), часта зміна спеціальностей, великий відсів студентів (до 25%), що приносить державі великі збитки.

До ефективних шляхів вирішення цієї проблеми відносять введення чітко визначених строків навчання для всіх спеціальностей. Важливим питанням реформування університетської освіти є посилення її професіоналізації (2/3 молодих спеціалістів відразу після закінчення вузу вступають на курси підвищення кваліфікації, 70% удосконалюють свої професійні знання), що передбачає не тільки перегляд співвідношення теоретичної і практичної підготовки, але і застосування таких методів навчання, які сприятимуть активізації пізнавальної діяльності студентів, розвитку навичок самостійної роботи (на СРС відводиться від 50 до 70 відсотків обсягу навчального часу), міждисциплінарній інтеграції.

Вищі фахові школи виникли у 70-х pp. на базі інженерних шкіл Вони забезпечують підготовку суто практичної спрямованості головним чином з технічних та економічних спеціальностей, дизайну, сільського господарства. Майже кожен третій абітурієнт обирає сьогодні цей та вузу, тривалість навчання в якому коротша, ніж в університетах.

У середині 70-х pp. на базі вищих технічних і педагогічних вузів виникли об'єднані вищі школи, метою яких є розширення доступу до вищої освіти, інтеграція підготовки спеціалістів теоретичного і прикладного профілів у рамках єдиного навчального закладу. Така інтеграція спрямована на підвищення рівня теоретичної освіти спеціалісти практиків і наближення науково орієнтованої підготовки до потреб життя.

Обов'язковим етапом вищої освіти є стажування. Стажування інженера продовжується 1-2 роки, учителя – 1,5 роки тощо. У цей період випускники отримують меншу платню, а після його закінчення здають екзамен і отримують диплом.

У ФРН існує один учений ступінь – доктора наук, який надається після захисту і повної публікації вищим навчальним закладом дисертації.

Студенти державних вузів за своє навчання не платять. У відповідності до „Федерального закону про сприяння освіті” вони можуть розраховувати на державну допомогу для здобуття освіти (стипендія також безпроцентна позика, яку належить повернути протягом п'яти років по закінченні строків її надання. Вона призначена для тих, кого не можуть підтримувати батьки). Виконання цього закону здійснюють 65 товариств сприяння студентам вищих навчальних закладів, які в надрегіональному масштабі об'єднані у Німецьке товариство сприяння студентам вищих навчальних закладів. Разом з тим 60% студентів все таки поєднують навчання з роботою.