2. Метод правового регулювання трудових відносин

Кожна окрема галузь прва відрізняється від іших галузей права не лише окремим предметом, але і окремми методаи правового регулюваня, які застосовуються у цій галузі права. Під методом слід ро­зуміти спосіб та засіб, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, здійснюється правове регулювання, встановлюються права і обов'язки субєктів, характер їх взаємовідносин, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов'язків.

Для трудового права України метод визначається нормативним регулюванням трудових відносин.

Методи трудового права можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні.

Загальні методи правового регулювання є притаманними не лише трудовому праву, а має широке застосування і у іших галузях права. Зокрема такими зааьними методами є дозвіл, наказ та заборона.

1) Дозвіл характеризується можливістю вибирати ту чи іншу поведінку суб’єктам трудового права і дає широку можливість сторонам самим встановлю­вати для себе суб'єктивні права і брати обов'язки по виконан­ню певних трудових повноважень. Держава дозволяє громадя­нам вступати в трудові відносини з досягненням 16-річного віку, а з дозволу батьків і осіб, що їх замінюють, як виняток, — навіть в разі досягнення 15 років. З метою підготовки молоді до про­дуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів за­гальноосвітніх шкіл, професійних навчально-виховних і середніх спеціальних навчальних закладів, які досягли 14-річного віку, у вільний від навчання час для виконання роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процес навчання (ст. 188 КЗпП України).

2) Наказ визначає, якою в тій чи іншій ситуації повинна бути поведінка конкретного суб’єкта та вміщує в собі імперативні засади, що є обов'язкови­ми для обох сторін трудових правовідносин. Вони спрямовані на створення здорових і безпечних умов праці, регулювання праці жінок, неповнолітніх, осіб з пониженою працездатністю, обмеження нічних та надурочних робіт та в інших випадках, коли є потреба встановити конкретні вимоги, до яких прагне держава в трудових відносинах. Наприклад, власник зобов’язаний встановити скорочену тривалість робочого часу для неповнолітніх та осіб, які працюють у важких та небезпечних умовах праці.( ст. 51 КЗпП України)

3) Заборона також носить імперативний характер та характеризується вказівкою суб’єктам утриматись від вчинення тієї чи іншої поведінки в конкретних правовідносинах. Наприклад, забороняється приймати неповнолітніх на певні види робіт, жінок — на підземні роботи, звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації (ст. 184 КЗпП України).

До спеціальних методів трудового права слід віднести два методи правового регулювання: державно-норма­тивний і колективно-договірний (локальний).

1) Державно-нормативний метод виражається в тому, що дер­жава розробляє і приймає закони та інші форми нормативних актів, що спрямовані на здійснення всієї системи державного управління суспільством і таким чином впливає на регулювання фактичних трудових відносин. Всі законодавчі акти, що приймають­ся як органами державної влади, так і органами державного управління, є результатом державно-нормативного методу ре­гулювання.

2) Локальний метод є притаманний лише трудовому праву, і означає те, що законодавець дозволяє врегульовувати трудові правовідносини, які виникають на конкретному підприємстві, установі та організації безпосередньо сторонам таких правовідносин, зокрема шляхом укладання колективного договору чи інших локальних актів. Наприклад, при укладені колективного договору сторони соціально-трудових відносин узгодили позиції щодо внесення до договору норми про порядок оплати роботи у вечірній час. Це питання не врегульоване у чинному Кодексі законів про працю України, а отже в цій ситуації ми ожемо говорити про встановлення нової норми права, але яка діятиме лише в межах цього конкретного підприємства.

Аналіз зазначених методів трудового права України дає можливість виділити в системі методів деякі їх специфічні особливості, за якими система методів трудового права відрізняється від системи методів інших галузей права. По-перше, такою особливістю є поєднання імперативного та диспозитивного способів регулювання трудових правовідносин. Імперативне регулювання якраз і полягає у застосуванні таких методів як наказ та заборона, тобто мова йде про те, що у законодавстві про працю чітко закріплена міра необхідної поведінки того чи іншого суб’єкта трудового права України. Наприклад, згідно трудового законодавства власник підприємства, установи чи організації повинен встановити скорочену тривалість робочого часу для певних категорій працівників, зокрема неповнолітніх та осіб, які працюють в умовах важких і небезпечних для життя і здоровя. В цьому випадку слід якраз говорити про імперативний спосіб регулювання. Диспозитивний спосіб полягає у застосування такого методу трудового права як дозвіл, тобто можливості при регулюванні трудових відносин вибирати міру можливої поведінки суб’єктів трудового права при тих чи інших обставинах. Наприклад, встановлення неповного робочого часу у вигляді неповного робочого дня чи тижня можливе лише за згодою обох сторін індивідуальних трудових відносин, а саме власника підприємства, установи та організації, що свідчить про закріплення в чинному трудовому законодавстві диспозитивного способу регулювання. Але якщо з проханням про встановлення неповного робочоо часу звернеться до васника вагітна жінка, жінка, яка має дітей віком до трьох років, то в цьому випадку застосовується уже імперативний спосіб регулювання, оскільки власник підприємства, установи та організацію такий робочий час зобов’язаний встановити. Як бачимо тут чітко прослідковується поєднання імперативного та диспозитивного способу регулювання трудових правовідносин.

Не можна стверджувати, що така особливість є притамання лише системі методів трудового права, оскільки вона має місце і в інших галузях, зокрема в цивільному праві.

Другою особливістю системи методів трудового права є поєднання централізованого та локального регулювання. Більшість трудових правовідносин регулюються, шляхом прийняття органами державної влади нормативно-правових актів: законів, підзаконних актів тощо. Зрозуміло, що регулювання правовідносин нормативними актами, що прийняті Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України свідчить про те, що це є централізоване регулювання. Проте сам же законодавець, враховуючи специфічність трудових відносин, їх здатність змінюватись, набирати тих чи інших форм надав можливість підприємствам, установам та організаціям самим врегульовувати трудові правовідносин, шляхом прийняття ними локальних нормативно-правових актів. А це свідчить про те, що трудові правовідносини можуть регулюватися як актами органів державної влади, так і локальними нормативно-правовими актами, зокрема колективним договором, що дає нам можливість говорити про поєднання централізованого та локального регулювання.