3. Матеріальна відповідальність.

Матеріальна відповідальність полягає у зобов'язанні праці­вника відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству невиконан­ням зобов'язань за колективним договором.

4. Кримінальна відповідальність.

Кримінальна відповідальність полягає у покаранні праців­ника за порушення зобов'язань по колективному договору в разі, коли таке порушення створює склад кримінального зло­чину.

5.Громадська відповідальність.

Трудові колективи можуть застосовувати до своїх членів такі заходи громадського стягнення, як товариське зауваження, громадська догана, передати матеріали на розгляд товариського суду. Товариський суд, в свою чергу, може зобо­в'язати винуватця публічно просити пробачення у колективу, оголосити попередження, громадський осуд, догану з опублі­куванням або без опублікування в пресі, порушити перед влас­ником або уповноваженим ним органом питання про звільнення винного працівника відповідно до чинного законодавства.

Питання для самоконтролю:

1.Розкрийте поняття колективного договору. В яких нормативних актах воно закріплене?

2.На яких підприємствах укладення колективного договору не обов’язкове?

3.Який порядок проведення колективних пеереговорів по укладенню колективного договору?

4.Назвіть основні етапи колективних переговорів. Розкрийте їх зміст.

5.Який порядок укладення колективного договору?

6.Який порядок реєстрації колективного договору? Які органи його реєструють?

7.З якого моменту колективний договір вступає в силу?

8.Розкрийте зміст колективного договору?

9. Хто здійснює контроль за виконанням колективного договору?

10.Яка відповідальність настає для власника підприємства або уповноваженого ним органа в разі невиконання положень коллективного договору?

11.Який вид відповідальності настає для працівників за невиконання, чи неналежне виконання положень колективного договору?

 

Література:

1. Кодекс законів про працю України. Глава ІІ

2. Про колективні договори та угоди: Закон України № 3357 від 1.07.1993 р// Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 36, ст.361

3. Про порядок повідомної реєстрації галузевих та регіональних угод, колективних договорів: Постанова Кабінету Міністрів України №225 від 5 квітня 1994 р.

РОЗДІЛ ІІІ. ІНДИВІДУАЛЬНЕ ТРУДОВЕ ПРАВО

Лекція 3.1.

ПРАВОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ГРОМАДЯН

План

1. Поняття зайнятості населення.

2. Державні гарантії у сфері зайнятості населення.

3. Правовий статут Державної служби зайнятості.

4. Порядок реєстрації осіб, що шукають роботу та безробітних.

5. Поняття безробітного і його правове становище.

1. Поняття зайнятості населення

Зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Основні принципи державної політики зайнятості населен­ня проявляються у забезпеченні рівних можливостей усім громадянам незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політич­них переконань, ставлення до релігії в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних по­треб; сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для роз­витку підприємництва, координації діяльності у сфері зайня­тості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості, співро­бітництві професійних спілок; асоціацій та спілок підприємців, власників підприємств або уповноважених ними органів у взає­модії з органами державної виконавчої влади в розробці, реа­лізації та контролі за виконанням заходів, спрямованих на за­безпечення зайнятості населення; міжнародному співробітництві у розв'язанні проблем зайнятості населення, включаючи пра­цю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави:

а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб ;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство"

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

д) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

е) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, особистого селянського господарства, фермерського господарства, іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.

Порядок і умови укладення трудового договору визначаються законодавством України про працю.

Окремого питання заслуговує регулювання зайнятості іноземців та осіб без громадянства на території України.

Роботодавці мають право на використання праці іноземців та осіб без громадянства на умовах трудового договору лише за наявності виданого роботодавцю державною службою зайнятості дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Порядок працевлаштування іноземців на території України регулюється Постановою КМУ «Про затвердження порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні». Відповідно до цього нормативно-правового акту дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцю або особі без громадянства, який має намір займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обгрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності відповідно до законодавства.

Іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю пов'язано з належністю до громадянства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.