12. Перша медична допомога при опіках.

Опік – це ураження шкіри чи слизових оболонок, часто разом із прилеглими тканинами, унаслідок дії на них високої температури (термічний опік) або хімічно активних речовин (хімічний опік), або інших фізико-хімічних чинників, таких як, електричний струм та іонізуюча радіація (електричні та променеві опіки).

Перша медична допомога

1. Припинення дії травмуючого агента, (винесення із вогню, видалення гарячих предметів, зрізання одягу).

2. Рано розпочате й тривале охолодження (холодною проточною водою або міхурами із льодом впродовж

20-30 хв).

3. Протишокові заходи (анальгетики в поєднанні з антигістамінними препаратами).

4. Для попередження турнікетного ефекту з постраждалого необхідно зняти металеві прикраси (кільця, браслети тощо).

5. Профілактика інфікування ранової поверхні (накладення пов’язок з 0,2% Sol. Furacilinum, 3,0-5,0% Sol. Acidi borici).

6. Початок інфузійної терапії (плазмозамінників: 0,9% Sol. sodium chloride, Polyglucinum, Rheopolyglucinum – 1-1,5л).

7. Евакуація постраждалого в лікувальний заклад.

8. Тепле питво соляно-лужних розчинів (1-2г харчової соди та 3-4г повареної солі на 1л води, мінеральна вода).

13. Перша медична допомога при обмороженнях.

Відмороження — це пошкодження тканин організму внаслідок дії на них низьких температур.Надаючи першу медичну допомогу, постраждалого кладуть у ванну з теплою водою, а коли такої можливості немає, то захищають від холоду на місці: дають йому випити гарячий чай, каву, а мокрий одяг, мокре взуття замінюють сухим. Якщо ще не настали зміни у тканинах (пухирі на шкірі, змертвіння), то відморожені місця протирають спиртом чи одеколоном й обережно розтирають ватним тампоном або чистими сухими руками до почервоніння шкіри. Якщо ж зміни вже є, то пошкоджені місця протирають спиртом і накладають стерильну пов’язку. Не рекомендується при відмороженнях будь-якого ступеня розтирати ушкоджені місця шкіри снігом, бо це може погіршити стан постраждалого.

14. Правила проведення штучного дихання.

При раптовому припиненні серцевої діяльності і дихання, наступає стан клінічної смерті. Якщо відразу ж розпочати непрямий масаж серця і штучне дихання (штучну вентиляцію легень), то є шанс урятувати постраждалого.

ШВЛ здійснюється з рота в рот, з рота в ніс, з рота в ніс та в рот одночасно, з рота в повітровід, з рота в інтубаційну трубку, з рота в трахеостомічну канюлю, а також за допомогою мішка Аmbu.

Перш ніж розпочати штучне дихання, потрібно покласти постраждалого на спину і переконатися, що його верхні дихальні шляхи вільні. З цією метою голову постраждалого максимально відхиляють назад. Для відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів застосовують потрійний прийом Safar, для чого постраждалого необхідно покласти на спину на тверду поверхню у позу Trendelenburg (підняти ноги, що посилює венозне повернення до серця та зменшує депонування крові у венозному руслі).

Методика виконання потрійного прийому Safar містить такі етапи: закинути голову постраждалого назад, висунути нижню щелепу вперед та донизу, відкрити постраждалому рота. Зафіксувати язик і розпочати штучне дихання: накласти на відкритий рот потерпілого розкриту серветку (носову хустинку), затиснути йому ніс, зробити глибокий вдих, щільно притулити свої губи до губ потерпілого (для герметичності) і з силою видихнути повітря йому в рот. Вдувати треба таку кількість повітря, щоб воно щоразу якомога повніше розправляло легені потерпілого (це можна побачити, стежачи за рухом грудної клітки). При пораненні (ушкодженні) нижньої щелепи, штучне дихання можна здійснити іншим способом: вдувати повітря через ніс постраждалого (рот має бути закритим). Повітря вдувають ритмічно 16—18 разів за 1 хвилину, до поновлення природного дихання або до встановлення певних ознак смерті.