Переваги опціопиих контрактів:

• можливість вибору під час прийняття рішення про ви­конання опціону;

• прибуток покупця опціону не обмежується, як це влас­тиво для інших інструментів хеджування;

• опціон обмежує ризик покупця величиною опціонної премії, яка визначається в момент укладення контракту, що дає змогу планувати діяльність у напрямі компенсації ймові­рних втрат за опціоном (наприклад, підприємство може включити вартість опціону в кошторис витрат на виробницт­во продукції або будівництво для замовника);

• існування біржового та позабіржового опціонних рин­ків надає учасникам ширші можливості вибору для хеджу­вання опціонами порівняно з іншими інструментами, оскіль­ки для форвардних контрактів і свопів діє лише позабіржовий ринок, а для ф'ючерсів — лише біржовий;

• при використанні опціонів можна найточніше підібрати потрібний (відповідний) тип опціона (американський, євро­пейський), його категорію, вид торгівлі (біржова, позабіржо-ва), які найповніше задовольняють потреби учасника ринку;

• різноманітність опціонів — це також перевага цього виду деривативів.

Недоліки оп ціонів:

• головним недоліком опціонів є їх висока вартість. Оп-ціони є зручними й гнучкими фінансовими інструментами страхування від ризиків, але їх вартість досить висока і в се­редньому становить близько 3-5 % від суми угоди, тоді як по форвардах комісійні не стягуються, по ф'ючерсах — витрати мінімальні, вартість свопів — близько 1 % від суми контракту;

• необхідність виплати всієї опціопної премії наперед, тобто в момент укладення угоди;

• щодо біржових опціонів — це стандартні суми, терміни виконання та види базових фінансових інструментів, що не завжди відповідають потребам учасників ринку.

Опціони найчастіше застосовуються в умовах рівноважної економіки при епізодичних коливаннях попиту і пропозиції. В умовах стійкого спаду економіки ефективність викорис­тання опціонів падає.

Варанти. Різновидом опціону на купівлю є варант, який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на при­дбання простих акцій даного емітента протягом певного пе­ріоду за певною ціною.

Варант — похідний цінніш папір, що дає власнику право на купівлю цінних паперів за певною ціною і у встановленні! термін; свідоцтво, що видасться разом з цінним папером і .дас право на додаткові пільги ного власнику при придбанні акцій чи боргових цінних паперів.

Варант випускається емітентом одночасно з акцією або облігацією. У цьому разі цей похідний цінний папір надає право власникам цінних паперів обміняти їх у встановлений час за визначеним курсом на відповідну кількість інших па­перів (найчастіше простих акцій).

Визначення варанта має багато спільного з визначенням американського опціону CALL, проте існує ряд характерних ознак, якими варант відрізняється від опціону.

По-перше, варант, як правило, є доповненням до привіле­йованих акцій, облігацій чи інших боргових зобов'язань, емі­тованих корпорацією. Корпорації емітують та продають ва­ранти власникам облігацій чи привілейованих акцій.

По-друге, варанти, на відміну від опціонів, емітуються і розміщуються на ринку самими корпораціями — емітента­ми акцій.

По-іпретс, варант відрізняється від опціону термінами ви­конання. Варанти мають значно більші терміни виконання, ніж опціони. Ці терміни можуть сягати років, а то й зовсім не обмежуватись, даючи власникам варантів вічне право на ку­півлю акцій корпорації за фіксованою ціною.

Продаж варантів корпораціями означає наявність у них акцій попередніх емісій або випуск нових акцій. Варант мож­на розглядати як переважне право, привілей власників облі­гацій та акціонерів певної корпорації на вигідних умовах здійснити нові інвестиції в дану корпорацію.

Володіння варантами дає власнику можливість отримати дохід за рахунок різниці курсів простих та привілейованих акцій і облігацій (за зростання вартості простих акцій).

Варанти можуть випускатися лише відкритими акціонер­ними товариствами і тільки в документарній формі. Є варан­ти, термін дії яких не повинен перевищувати одного року, а є з термінами набагато більше року. Обсяг базового активу емітента варантів не повинен перевищувати 50 % обсягу ак­цій. Не дозволяється випуск варантів для покриття збитків від господарської діяльності.

Варант — це різновид конвертованого цінного папера. Він може бути поєднаний з основним цінним папером, а мо­же бути випущений окремо від нього. В останньому випадку він називається відділеним і може мати обіг на фондовому ринку як самостійний цінний папір, що не змінює його харак­теру як похідного фінансового інструменту, тому він має вла­сний курс та інші інвестиційні характеристики, властиві цін­ним паперам. В іншому випадку варант може виступати як заставне свідоцтво, яке виписується при здачі товарів на склад для схову. Він видасться для того, щоб зданий на схов на склад товар можна було заставити для одержання кредиту під нього.

Як бачимо, у цьому разі варант також виступає похідним папером, але вже не щодо акції або облігації, а складського свідоцтва і є товаророзпорядчим фінансовим інструментом. У цій ситуації варант і складське свідоцтво мають цілком не залежний один від одного обіг і можуть передаватися третім особам шляхом індосаменту, тобто виступають як ордерний цінний папір.

Свопи

Свопи на міжнародних фінансових ринках використову­ють майже ЗО років. У різних ситуаціях цей похідний цінний папір формує довіру до його використання і в економічній лі­тературі його визначення трактують по-різному (рис. 8.2).

Своп-контракти (від англ. swap — обмін), як вид похід­них фінансових інструментів, застосовуються на міжнарод­них ринках з початку 80-х років. Вперше валютний своп буг розроблений у Лондоні в 1979 p., але не дістав значного по­ширення. Привернув увагу до цього виду похідних фінансо­

вих інструментів валютний своп-контракт, учасниками яко­го стали компанія Salomon Brothers, Світовий банк і фірма IBM (1981 p.). Саме висока репутація учасників цього свопу забезпечила довгострокову довіру до даного виду дерива-тивів.

У 1982 р. з'явився новий вид контрактів — опціони на ф'ючерси. Це були опціони на ф'ючерси казначейських облі­гацій. У цьому році також були укладені перші свопи — уго­ди, які суттєво відрізнялись від інших деривативів і які зго­дом посіли провідне місце на ринку строкових угод. В основі свопів — зміна грошового потоку з одними характеристика­ми на грошовий потік з іншими характеристиками. Одним із перших офіційно згаданих свопів був своп, пов'язаний з ви­пуском у 1982 р. Дойче банком 7-річних єврооблігацій на за­гальну суму 300 млн дол США. У 1991 р. угоди своп були укладені на суму 4500 млрд дол США, що становило полови­ну вартості емітованих у світі акцій та третину вартості непо­гашених облігацій. На сьогодні ринок свопів перевершив за своїми обсягами ринки всіх інших похідних інструментів, ра­зом взяті.

Угоди своп укладаються на період від кількох років до де­сятків років з метою усунення валютного або процентного ризику, а також у цілях арбітражу. Часто в угодах своп бе­руть участь фінансові посередники — комерційні банки. Во­ни виступають гарантами виконання умов угоди, беручи на себе ризики несплати та валютні ризики. В цьому випадку вони стають третьою стороною угоди й отримують винаго­роду.

Основною особливістю свопів є взаємовигідність, коли завдяки проведенню операцій обміну обидві сторони досяга­ють тієї мети, яку вони перед собою поставили. Угоди своп укладаються тоді, коли потенційні учасники мають намір скористатися такими можливостями іншої сторони, яких самі вони не мають. Отже, від своп-контракту переваги отриму­ють обидва учасники, жодний з них не програє і не виграє, завдяки чому вдається знизити вартість операції своп. Своп-контракти — порівняно недорогі інструменти хеджування ризиків і за здійснення операції зацікавлена сторона сплачує комісійну винагороду в розмірі близько 1 % від суми угоди.