Права, декларовані суспільством, які повинна забезпечити держава:

• вільного вибору;

• вільного віросповідання;

• свобода слова;

• свободи думки;

• право на власність;

• право на освіту;

• право на здоров’я

• право на соціальну реалізацію

• інше.

Соціальні відносини – це усталена, така, що історично склалася за конкретних умов, місця і часу, система зв’язків між окремим індивідами й соціальними спільнотами, які беруть певну участь в економічному, політичному й духовному житті, мають певний соціальний статус, спосіб життя, джерела і рівні доходів та особистого споживання.

Соціальна діяльність – це сукупність дій окремих особистостей у соціальній організації у зв’язку з досягненням певних цілей, реалізацією інтересів і задоволенням потреб.

Соціальне явище – це елемент соціальної реальності, будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок.

Соціальний процес – це взаємодія людей, що визначає функціонування і зміни в людських стосунках, у становищі соціальних груп, окремих індивідів, тобто в соціальній структурі. Це може бути серія соціальних явищ.

Соціальний закон – це вираз суттєвих, необхідних і постійно повторюваних взаємозв’язків і відносин між соціальними явищами і процесами, а передовсім між діяльністю соціальних спільнот і діями окремих індивідів, що зумовлюють виникнення, функціонування й розвиток соціальних систем.

Соціальне регулювання – це свідоме втручання в соціальні процеси й соціальні зміни, яке здійснюється в різних формах і має на меті підтримку рівноваги в соціальній системі, її розвиток через уведення в неї регуляторів (норм, правил, тощо).

Соціальна структура – містить сукупності соціальних спільнот, груп різного типу. Є внутрішнім устроєм суспільства і відображає його ніби в статиці.

Суспільство постійно змінюється і розвивається. Параметри функціонування суспільств визначаються через категорії соціального розвитку, соціального прогресу та регресу, соціальної зміни, соціального руху тощо.

Соціальний прогрес і регрес

 Під прогресом (лат. progressus рух вперед, успіх) зазвичай розуміють тип, напрям розвитку, який характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш вдосконаленого до більш вдосконаленого. Про прогрес можна вести мову стосовно системи в цілому, її окремих елементів, структури та інших параметрів об'єкта, що розглядається. Поняття прогресу співвідноситься з поняттям регресу.

Стосовно суспільства ця проблема постала у визначенні напрямку його розвитку: чи цей розвиток по висхідній лінії, чи по низхідній, чи тут все відбувається на одному рівні (інгрес) — ні піднесення, ні зменшення життєвих сил суспільства (М. Грот).

Зазначимо, що ідея прогресу і регресу розглядається ще в стародавньому світі. Для більшості античних авторів історія — проста послідовність подій, за якими стоїть щось незмінне; в цілому ж вона зображується або як регресивний процес, який йде по низхідній від стародавнього "золотого віку" (Гесіод, Сенека), або як циклічний кругообіг, який повторює одні й ті ж стадії (Платон, Аристотель, Полібій). Християнська історіософія розглядає історію як процес, який йде в певному напрямі, але має на увазі не іманентний процес, а рух до якоїсь провіденціалістської мети, яка знаходиться за межами дійсної історії. Пізніше в різних варіантах, позбавлених теологічних забарвлень, ідея прогресу активно обговорюється в наступних історичних періодах Д. Віко, Ж. Кондорсе, Ж. Руссо, І. Гердером, Г. Гегелем, О. Контом, Г. Спенсером, Л. Гумпловичем, К. Марксом, М. Вебером, Е. Дюркгеймом, М. Гротом, М. Ковалевським, М. Грушевським, М. Шаповалом та ін. О. Конт, наприклад, вбачав соціальний прогрес перш за все в зростанні рівня знань. Г. Спенсер - в зростанні соціальної неоднорідності. Марксизм розглядав як закономірний перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої, більш вищої, яка все більше звільняє особистість від залежності від її стихійних сил, природи і суспільства. Е. Дюркгейм ставив соціальний прогрес в залежність від переходу до "органічної" солідарності від "механічної".

Складним виявилось питання про критерії соціального прогресу і співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в них, який по-різному розв'язується багатьма дослідниками. Частина учених взагалі не визнавала соціальний прогрес (М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі та ін.), розглядаючи історичний розвиток не як однолінійний і однонаправлений (поступальний), а як багатолінійний, не залежний один від одного, паралельний рух особливих "культурно-історичних типів" суспільств. Деякі зображували історію як циклічний рух по колу, як хаотичний або флуктаційний, маятниковий рух.

Соціологія XIX ст. більшою мірою ґрунтувалась на уяві про існування прогресу, який асоціювався з процесом індустріалізації. Уявлялось, що технологічний розвиток повинен вести до позитивних змін в матеріальному благополуччі і проявлятися в покращенні здоров'я населення, збільшенні тривалості життя. Хід індустріалізації також уявлявся з розширенням прав громадянства, розвитком законності і освіти. Прогрес бачився як соціальний прояв розуму, знання і технології. Однак, світові війни, а також становлення фашизму, тоталітаризму в XX ст., призвели до втрати соціологами віри у прогресивну природу індустріального суспільства. Традиційні концепції прогресу опинились не здатними відповісти на три фундаментальних питання, пов'язаних із соціальними змінами: