Тема № 5. Суспільство як соціальна реальність.

1. Соціальне як зміст і мета суспільного. Спільність та спільнота.

2. Поняття про суспільство. Гіпотези виникнення суспільства.

3. Суспільство і держава: межі розрізнення.

4. Категорії, що відображають соціальну реальність.

5. Теоретичні параметри прогресу та регресу суспільств.

6. Типологія суспільств.

7. Процеси, що відбуваються у суспільствах.

В останньому виданні Вебстерівського словника соціологія трактується як вивчення історії, розвитку, організації і проблем сумісного життя людей як представників соціальних спільнот. Власне предметом соціології вважаються всі прояви соціального, в яких би формах воно не відбувалося. При цьому соціальне може розглядатися на будь-якому рівні (наприклад, на рівні взаємодії між двома індивідами, на рівні соціальних груп, організацій або суспільства в цілому). Поняття "соціальне" є найважливішим, ключовим для соціології.

Можна виділити такі основні риси, що характеризують специфіку соціального:

1. • особливість, яка сполучає незалежних людських осіб у спільноти.

2. • загальна якість, притаманна різним групам індивідів, соціальних верств, спільнот і є результатом інтеграції ними тих чи інших якостей суспільних відносин;

3. • воно відбиває обумовлене історичними суспільними відносинами (економічними, політичними тощо) взаємне становище індивідів та їх груп;

4. • соціальне проявляється у відносинах і ставленні різних індивідів і груп один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя; з'ясування стосунків різних індивідів і груп між собою.

5. • результат сумісної діяльності різних індивідів, що проявляється в їх спілкуванні та взаємодії.

Отже, соціальне (лат. socialis — товариський, громадський) — сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.

Інші визначення соціального:

соціальне – це ефект спільного, яке виникає внаслідок свідомої взаємодії індивідів.

Або, ширше:

Соціальне – це сукупність будь-яких властивостей і особливостей, що формуються індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності за конкретних умов і проявляються в їхньому ставленні один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Якщо об’єктом соціологї є суспільство, а предметом – явище «соціального» в усіх його проекціях та взаємозвязках, то очевидним є, що соціологія вивчає суспільство як спосіб соціальної організації людства. Таким чином, «соціальне» з’явилося раніше за суспільство. Першою формою організації соціального є спільності та спільноти.

За соціометричною теорією Як. Морено (1892 — 1974 рр.), найбільш значними соціальними угрупуваннями є соціальні спільності, які розглядаються ученими як форми соціальної організації суспільного життя індивідів.

Соціальні спільності різняться між собою за якісними типовими ознаками (наприклад, національними, психологічними і т. д.) і за кількісними показниками, тобто величиною.

Серед соціально-психологічних показників необхідно виділити рівень згуртованості соціальної спільності, а також характер взаємодії між індивідами. Якщо спільності є великими територіальними або національними об'єднаннями, то, як правило, поруч з безпосередніми існує значна кількість опосередкованих зв'язків, коли люди належать до однієї спільності і сповідують спільні інтереси, навіть не будучи знайомими один з одним.

Польський соціолог Ян Щепанський (1913 — 1993 рр.), пропонує виділяти два великих типи спільностей: природні, які існують в реальності (територіальні, соціальні), і номінальні (наприклад, спільність українських підприємців , фермерів і т. д.). Вказані спільності він ділить на фіксовані в соціальній системі, до яких відносяться класи, професійні групи, і нефіксовані (наприклад, рух зелених).

Кожна людина належить до величезної кількості різних спільностей і для того, аби фіксувати свою приналежність, ми повинні виділити якісь досить надійні показники. Соціальна ідентифікація суб'єкта з різними спільностями може здійснюватися через систему таких показників, як економічні, політичні або культурні, а також через функції і соціальні ролі, які виконує індивід в даній спільності.

Отже, соціальна спільність — це таке об'єднання людей (природне чи соціальне), яке характеризується загальною ознакою (стать, вік, освіта, статус, професія, роль і т. д.), більш менш міцними соціальними зв'язками, спільним типом поведінки, умогляду, умонастрою і цілеспрямованості. Функціонування і розвиток соціальних спільностей відбувається на основі взаємодії і соціальних зв'язків. Соціальні спільності — це емпірично фіксовані, реально існуючі об'єднання індивідів, які є відносною цілісністю, що може виступати як об'єкт соціального впливу, володіє емерджентними властивостями, тобто знову виникає в результаті об'єднання за певними характеристиками, не завжди притаманними окремим індивідам.

Основними історичними детермінантами формування соціальних спільностей є:

• умови життєдіяльності та соціальної реальності, які вимагають об'єднання людей (наприклад, захист від зовнішніх ворогів);

• спільні інтереси значної кількості взаємодіючих індивідів;

• розвиток державності і виникаючі разом з нею форми організації людей у виді різних соціальних інститутів (наприклад, інституту права і законодавства); прихильність до конкретних соціальних інститутів і цінностей;

• соціально-професіональні характеристики індивідів, об'єднаних у спільність;

• спільна історично складена територія, яка передбачає можливість міжособистісних (прямих і опосередкованих) контактів.

Будь-яке людське угрупування (спільнота) – це коло осіб, що мають спільні інтереси і потреби, цінності і мотиви, способи поведінки і декларації власних поглядів. Вони можуть бути абсолютно протилежними, взаємно антагоністичними і у боротьбі за самоствердження знищувати одні одних. Тому із необхідністю постає вимога цивілізованої їх самоорганізації у різних аспектах – від сприяння вільному розвитку до обмеження, заперечення різних впливів – в першому випадку переважно конструктивних, в другому – переважно деструктивних. Зростання чисельності та якісне ускладнення локальних людських спільностей вимагало створення структури, що поглинула б їх всі, задавши певні орієнтири загальнообов’язкової поведінки, заснованої на взаємній повазі і принципах недоторканості чужого життя. Така структура, упорядкувавши взаємодію спільнот через декларування певних принципів, норм, тримала б їх діяльність під своїм контролем.

Управлінські, керівні, упорядковуючі, нормуючі, сприяючі, репрезентативні, ІНТЕГРУЮЧІ, заохочувальні та каральні функції щодо соціального несе на собі суспільство – форма, яка утворилася внаслідок намагання людей якісно структурувати соціальну реальність.

Категорія «суспільство» з’явилася у науковому обігу у XVIII ст. Тривалий час суспільство практично ототожнювалося з державою. Нині на побутовому рівні під суспільством розуміють сукупність людей, об’єднаних спільною територією та державним устроєм. У соціології термін «суспільство» вживається в більш широкому розумінні. Як стверджував Г. Зіммель, це визначення набуває наукового сенсу лише тоді, коли його протиставляють арифме­тичній сумі окремих індивідів.

За Н. Смелзером, суспільство — це об’єднання людей, яке має певні географічні кордони, спільну законодавчу систему і певну національну (соціокультурну) ідентичність.

Е. Дюркгейм трактує суспільство як надіндивідуальну духовну реальність, засновану на колективному уявленні.

М. Вебер розглядає суспільство як взаємодію людей, як продукт соціальних (тобто орієнтованих на інших) людських дій.

Т. Парсонс визначає суспільство як систему відносин між людьми, засновану на нормах і цінностях.

К. Маркс сприймає суспіісторичному розвитку в процесі їхньої спільної економічної діяльності. За Марксом, суспільство є продуктом взаємодії людей.

В. Парето тлумачить суспільство як соціальну систему, що перебуває в стані рівноваги, але рівноваги відносної, бо вона постійно порушується і відновлюється. Усі частини соціальної системи тісно взаємозв’язані та механічно впливають одна на одну.

Ф. Тьонніс визначає суспільство як тип організації соціаль­ного життя з механічним з’єднанням частин, що утворюють соціальну цілісність, яка характеризується протиборчими намаганнями її учасників, раціональним обміном, розрахунком, усві­домленням корисності й цінності.

Таким чином, суспільство – це також коло, але вже не осіб, а спільнот і тих правил, які запроваджені, щоб ці спільноти не взаємознищились у процесі самоствердження. Отже, поняття «суспільство» повинне трактуватися двояко: 1. Як організаційна модель (ідеальна = існує на ментальному рівні); 2. Як найширше угрупування спільнот (реальне = проявляється як сукупність існуючих угруповань певного регіону). У першому випадку поняття «соціум» і «суспільство» мають співвідноситися як предмет і оптимальний спосіб його існування та саморепрезентації. У другому випадку суспільне і соціальне можуть бути ототожнені.

Безперечно, ця структура повинна була б мати не лише декларативні заклики, але й реальні механізми контролю діяльності індивідів та розподілу заохочень і благ поміж ними. Таким механізмом є держава. Отже, соціальне є первинним стосовно суспільного, а суспільне - первинним стосовно державного. Можна також сказати, що спільнота породжує суспільство, а суспільство породжує державу.