Статистичні показники

Перинатальна смертність – сума кількості мертвонароджених та кількості померлих дітей у ранньому неонатальному періоді на 1000 народжених живими та мертвонародженими.

Розрахунок цього показника проводять за формулою:

С_п=(М+П₁):(Ж+М) х 1000%_0,

де М - число мертвонароджених, П₁ – число дітей, які померли у перший тиждень життя; Ж – число дітей, які народились живими.

Показник перинатальної смертності в окремих країнах складає від 5 до 50‰_. Серед причин перинатальної смертності перше місце займає асфіксія, друге – дихальні порушення, третє – вроджені вади, четверте – внутрішньоутробні інфекції.

Неонатальна смертність - - кількість померлих дітей упродовж перших 28 повних діб життя (неонатальний період або період новонародженості) на 1000 живонароджених.

Розрахунок проводять за формулою:

С_н=П₂:Ж х1000%_0,

де П_{2 –} число дітей, які померли в перші 28 діб після народження

В неонатальному періоді помирає 40-50% малюків від числа померлих у віці до одного року.

Рання неонатальна смертність – кількість дітей, які померли упродовж перших 7 діб життя на 1000 живонароджених.

Розрахунок проводять за формулою:

С_н.р.=П₁:Ж х 1000%_0,

В ранньому неонатальному періоді гине 70-75% дітей від числа померлих у періоді новонародженості.

Пізня неонатальна смертність – кількість дітей, які померли у період після 7 повних діб життя (з 169-ї години) до закінчення 28 діб життя на 1000 живонароджених.

Розрахунок цього показника проводять за формулою:

С_н.п.=(П₂-П₁):Ж х1000%_0,

де М - число мертвонароджених, П₁ – число дітей, які померли у перший тиждень життя; Ж – число дітей, які народились живими

Малюкова смертність – кількість дітей, які померли до 1 року життя на 1000 живонароджених.

2.2. Анатомо-фізіологічні особливості доношеної новонародженої дитини

Шкіра у новонародженого гладенька, еластична, дещо набрякла, гіперемійована і покрита шаром сирнистого мастила (vernis caseosa) після народження. Епідерміс тонкий і ніжний. Його товщина в 2,5-3 рази менша, ніж у дорослих. Найбільш тонкий і ніжний епідерміс на обличчі і в складках шкіри, тоді як на долонях і підошвах він більш виражений. Епідерміс у дітей, як і у дорослих, складається з п'яти шарів, але блискучий шар визначається лише на долонях і підошвах. Крім того, в ростковому шарі епідермісу до 6-місячного віку відсутній пігмент меланін, який захищає організм від шкідливого впливу ультрафіолетових променів. У зернистому шарі епідермісу відсутній також пігмент кератогіалін, який забезпечує бліде забарвлення шкіри. Клітини поверхневого шару епідермісу (рогового) легко злущуються і відпадають, оскільки міжклітинні зв'язки дуже слабкі. Вказані особливості обумовлюють легку мацерацію шкіри і появу ерозій, що може сприяти розвитку бактеріальних інфекцій і виникненню сепсису.

Дерма у новонароджених дітей також має певні відмінності у порівнянні з дорослими. Дерма містить багато клітинних елементів і малу кількість морфологічно неоформлених волокнистих структур. Ці волокнисті структури недостатньо диференційовані, мають мало колагенових волокон, які досить тонкі і складаються з пухких пучків. Еластичні волокна також розвинені слабо. Сосочковий шар дерми виражений недостатньо, а у недоношених дітей зовсім відсутній. У немовлят дерма містить значно більше води, ніж у дорослих. Вміст води в дермі становить 80%, наприкінці першого року життя — 50%. В дермі новонароджених багато гіалуронової і хондроїтинсірчаної кислот, а також підвищена активність ферменту гіалуронідази, що обумовлює підвищену проникність шкіри. Шкіра у дітей має дуже розвинену капілярну сітку і добре кровопостачання. Причому у новонароджених дітей капіляри шкіри не тільки відносно, але й абсолютно ширші, ніж у дорослих.

У дітей недорозвинена базальна мембрана, яка відділяє дерму від епідермісу. Це сприяє легкому відділенню епідермісу від дерми з утворенням пухирів навіть при незначно виражених патологічних процесах в шкірі. Вказана особливість обумовлює специфічність клінічної картини природженого сифілісу у новонароджених. Зокрема, у новонароджених сифілітична пухирчатка локалізується переважно на долонях і підошвах, тоді як в інші періоди дитинства і у дорослих такої локалізації елементів не спостерігається.

Жирова підшкірна клітковина у новонароджених дітей відносно товща, ніж у дорослих. Жирові клітини підшкірної клітковини морфологічно незрілі, мають ембріональну будову. Вони зменшені в розмірах, а їх ядра досить великі. В складі жирових клітин більше твердих насичених кислот (пальмітинової, стеаринової) і менше ненасичених (олеїнової та ін.). Насичених жирних кислот, особливо пальмітинової, в підшкірній клітковині у дітей міститься в 4 рази більше, ніж у дорослих. Ця особливість пояснює часте виникнення у новонароджених адипонекрозу, склереми і склередеми.

До складу підшкірної клітковини у дітей входить досить велика кількість специфічної жирової тканини, яку називають бурою. Її кількість у дітей знаходиться в межах 1-9%. Ця тканина відрізняється більшим вмістом мітохондрій, коензимів і цитохрому, що забезпечує інтенсивний термогенез, незалежний від скорочення м'язів. На холоді в бурій жировій тканині у дітей відбувається інтенсивне окислення жирних кислот з утворенням великої кількості тепла, що дозволяє підтримувати постійну температуру тіла. Бура жирова тканина у новонароджених знаходиться в аксилярній ямці, між лопатками, біля перикарду, стравоходу, нирок, наднирників, щитовидної залози, тімусу.

Потрібно відзначити ще одну особливість жирової підшкірної клітковини у дітей. Ця особливість полягає в тому, що підшкірна клітковина у дітей відкладається в певному порядку. Спочатку жирова клітковина відкладається на обличчі, потім на кінцівках та в грудній клітці і, нарешті, на передній стінці черевної порожнини. При порушенні функції органів травлення або нераціональному харчуванні у дитини підшкірна клітковина зникає насамперед зі стінки живота, з тулуба, потім з кінцівок і з обличчя. У зв'язку з цим стан живлення дитини ніколи не можна оцінювати по обличчю і при обстеженні дітей їх потрібно оглядати роздягненими.

У зв'язку з відзначеними вище особливостями захисна і терморегуляторна функції, а також пігментоутворення шкіри недосконалі. Але такі функції шкіри, як дихальна, резорбтивна, обмінна, рецепторна, виражені досить добре і мають велике значення для життєдіяльності дитячого організму.

Кісткова система у новонароджених дітей, на відміну від дорослих, кісткова тканина містить більше хрящової тканини, води і значно менше мінеральних речовин. Тому кістки у дітей еластичніші, м'якші і менш ламкі. Це сприяє тому, що діти переносять значні травми без переломів кісток. Причому еластичність окістя забезпечує переломи без її розриву, тобто за типом «зеленої гілки». Але треба пам'ятати, що кістки маленьких дітей легко деформуються, і тому з моменту народження дитина повинна спати на твердому.

Кістки черепа у новонароджених балотують, оскільки відкриті стрілуватий, вінцевий і лямбдоподібний шви. Бічні тім'ячка у новонароджених закриті і бувають відкритими лише у глибоконедоношених новонароджених. Заднє тім'ячко відкрите у 25% новонароджених і закривається не пізніше 2-го місяця життя. Переднє тім'ячко після народження у дітей завжди відкрите і закривається до 1 -1,5 року. Порушення строків закриття тім'ячок може свідчити про патологію (рахіт, мікроцефалія та ін.).

Грудна клітка у дітей перших місяців життя має бочкоподібну форму, ребра прикріплені під прямим кутом, екскурсія різко обмежена. Це обумовлює поверхневий характер дихання у дітей раннього віку. Хребет у новонародженого та у дітей перших місяців життя прямолінійний і не має фізіологічних вигинів.

М'язова система у новонароджених розвинута недостатньо. Її маса становить 20-23% загальної маси дитини, тоді як у дорослих — 42-44%. М'язові волокна у новонароджених в 5 разів тонші, ніж у дорослих. В м'язових волокнах добре розвинута інтерстиціальна тканина, вони багаті на саркоплазму, але містять мало міофібрил. М'язові волокна короткі і ніжні, бліді, мають слабо виражену поперечну смугастість. В них менше скоротливих білків — міозину і актину. М'язові волокна у дітей еластичніші, сильніше розтягуються, збільшуючись більш ніж у 2 рази від свого початкового розміру. У дітей в м'язах міститься мало неорганічних речовин і міоглобіну, але значно більше води. Для новонароджених і дітей перших місяців життя характерний значний гіпертонус м'язів, що надає дитині характерної флексорної пози. Це обумовлено переважанням функціональної активності палідарної системи, а стріарна система розвинута недостатньо.

Нервова система як морфологічно, так і функціонально ще незріла, проте під впливом зовнішніх умов вона постійно диференціюється і вдосконалюється. Це певним чином позначається на рості і розвитку дитини. Головний мозок новонародженого має відносно більші розміри і масу. Його маса становить близько 10% маси тіла, тоді як у дорослого — лише 2,5%. За зовнішнім виглядом мозок дитини в загальних рисах нагадує мозок дорослого, але мозкові звивини менш виражені і багато з них відсутні. Клітини кори головного мозку зберігають ембріональний характер будови у новонароджених. Вони мають відносно більше ядро, багаті на нуклеїнові речовини і не мають дендритів. В пірамідних клітинах і substantia nigra відсутній пігмент. Головний мозок новонароджених має желатиноподібну консистенцію, тоді як у дорослих він більш щільний. Це пояснюється тим, що мозок дітей містить більше води, менше білків і ліпідів, вміст яких з віком у дитини збільшується, особливо цереброзидів, а кількість води зменшується. Важливою особливістю будови головного мозку є відсутність мієлінізації черепних нервів і нервових клітин. Процес мієлінізації в цілому завершується тільки до 3-5 років. Через відсутність мієлінової оболонки або внаслідок неповної мієлінізації швидкість проведення збудження по нерву у дітей перших років життя значно знижена. Слід звернути увагу на те, що у новонароджених та дітей раннього віку відмічається висока проникність гематоенцефалічного бар'єра. Це викликає підвищену чутливість тканини головного мозку до дії токсичних речовин. Необхідно також відзначити, що ознаки незрілості в різних відділах головного мозку виражені неоднаково. Найбільш зрілими є старі в еволюційному відношенні ділянки, що містять життєво важливі центри (мозковий стовбур і гіпоталамус). Найбільш незрілою (морфологічно і функціонально) є кора головного мозку. У функціональному відношенні у новонароджених переважає вплив таламопалідарної системи. Це спричиняє у них рефлекторно-стереотипний і атетозоподібний характер рухів. З часом дедалі більшого значення набуває функція смугастого тіла і кори головного мозку. При цьому рухи дитини стають більш координованими і цілеспрямованими.

Спинний мозок, порівняно з іншими відділами центральної нервової системи, має більш закінчену будову і функціональну зрілість на момент народження. Спинний мозок у новонароджених і дітей раннього віку відносно хребта довший, ніж у дорослого, оскільки він закінчується на рівні нижнього краю 2-3-го поперекового хребця. У дорослих спинний мозок закінчується на рівні 1-2-го поперекового хребця. Даний факт потрібно враховувати при проведенні спинномозкової пункції. У новонароджених та дітей раннього віку її слід виконувати на рівні 3-4-го поперековго хребця. У товщину спинний мозок росте повільно. Відмічаються також деякі особливості морфології спинного мозку. Зокрема, дещо краще розвинуті передні роги спинного мозку, в яких знаходиться значна кількість сірої речовини. І це має певне фізіологічне значення, оскільки передні роги пов'язані з імпульсами, відповідальними за рухові навички дітей. Саме ця обставина забезпечує приоритетний моторний розвиток дитини.

Важливим показником функціонування нервової системи є склад спинномозкової рідини, який у новонароджених дещо відрізняється від такого у дітей старшого віку та дорослих. Загальна кількість спинномозкової рідини у дітей менша, ніж у дорослих. Так, у новонароджених вона становить 30-60 мл, у дітей першого року — 40-60 мл, у дітей старшого віку та дорослих — до 150 мл. За добу спинномозкова рідина обновлюється 6-8 разів. Тиск спинномозкової рідини також нижчий і у новонароджених не перевищує 80 мм вод. ст., тоді як у дітей старшого віку і дорослих знаходиться в межах 100-120 мм вод.ст. При спинномозковій пункції ліквор витікає краплями (до 20-40 за 1 хв.), що відповідає нормальному тиску. В нормі у дітей спинномозкова рідина безбарвна, але у новонароджених може відмічатись незначна ксантохромія. Вона пов'язана з проникненням білірубіну із сироватки крові через гематоенцефалічний бар'єр у разі фізіологічної жовтяниці новонароджених. Хімічний склад спинномозкової рідини у новонароджених теж відрізняється від такого у дорослих. Вміст білка в лікворі новонароджених досягає 0,33-0,49 г/л, тоді як у дітей старшого віку та дорослих — 0,16-0,33 г/л. В результаті цього у новонароджених можлива позитивна реакція Панді, яка є якісною реакцією на білок. Крім того, спинномозкова рідина у новонароджених містить знижений рівень цукру. Його концентрація знаходиться в межах 1,7-3,9 ммоль/л, а у дітей старшого віку і дорослих — 2,2-4,4 ммоль/л. У новонароджених спинномозкова рідина прозора. В ній відсутні нейтрофіли та еритроцити, але є невеликий лімфоцитоз. В 1 мл спинномозкової рідини новонародженого може бути до 10-15 лімфоцитів.

Вказані вище морфологічні та анатомічні особливості головного та спинного мозку значною мірою зумовлюють функціональний стан центральної нервової системи в дитячому віці.

Органи відчуття у новонароджених недосконалі. Проте смак вони розрізняють добре. Від солодкого дитина заспокоюється, облизує губи, робить ковтальні рухи, від гіркого, солоного і кислого вона стає неспокійною. Нюх розвинений слабко, проте немовлята нерідко відмовляються ссати, якщо тріщини сосків матері змазані препаратами з неприємним запахом. Дотик дитина відчуває досить добре, реагуючи на легке механічне подразнення шкіри і слизових оболонок. Щодо зору, то вона сприймає тільки світло. Некоординовані рухи очей зумовлюють фізіологічну косоокість. Яскраве світло спричинює захисний рефлекс моргання. Слух знижений, але на сильні звуки дитина реагує: вона здригається, м'язи її обличчя скорочуються, змінюються частота і глибина дихання. Відчуття болю дещо ослаблене.

Органи дихання. Ніс у дітей має вузькі носові ходи, причому нижній носовий хід відсутній і формується тільки до 4 років. Слизова оболонка порожнини носа вкрита миготливим епітелієм, тонка і ніжна, має густу сітку кровоносних судин і капілярів. Підслизова оболонка дуже бідна на кавернозну тканину. Вказані особливості мають важливе клінічне значення. Зокрема, слизова оболонка дуже легко набрякає навіть при незначному гострому запаленні, що у поєднанні зі звуженням носових ходів значно утруднює дихання. Це призводить до того, що у дітей раннього віку навіть риніт може спричиняти задишку. Крім того, у дітей на першому році життя дуже рідко зустрічається носова кровотеча. Вона можлива лише при захворюваннях системи крові. Це пов'язано з тим, що підслизова оболонка містить мало кавернозної тканини.Додаткові пазухи носа у неонатальному періоді не розвинені.

Глотка у дітей відносно коротка і вузька. Слухова труба, яка з'єднує носову частину з барабанною порожниною, коротка, широка і пряма. Це сприяє занесенню інфекції з носової частини глотки до порожнини середнього вуха, чим пояснюється частота виникнення отиту у дітей раннього віку в разі захворювання верхніх дихальних шляхів.

Гортань у новонароджених дітей має лійкоподібну форму, вона відносно коротка, а її просвіт вузький. Хрящі гортані м'які і піддатливі. Слизова оболонка тонка, ніжна, багата на кровоносні судини. Трахея має досить вузький. ЇЇ верхній кінець у новонароджених знаходиться на рівні IV шийного хребця. У новонароджених вона складається з 12-20 хрящових напівкілець, кількість яких у подальшому не змінюється. Напівкільця трахеї м'які і піддатливі, в них недостатньо розвинені еластичні волокна. Слизова оболонка трахеї ніжна, тонка, багато васкуляризована, але суха через недостатній розвиток слизових залоз.

Бронхи - більш короткі і вузькі. Біфуркація бронхів у новонароджених знаходиться вище, ніж у дорослих, а саме на рівні III грудного хребця, тоді як у дорослих — на рівні V грудного хребця. Правий бронх є безпосереднім продовженням трахеї і відходить майже вертикально, а лівий — під кутом 90°. У новонароджених в стінці бронхів більш товщий внутрішній шар. Слизова оболонка пухка, адвентицій відсутній, кровопостачання добре і разом з тим вона суха, оскільки слизові залози функціонують недостатньо. Хрящі достатньо розвинені, але м'які. М'язова і еластична тканини бронхів розвинені слабо. Вузький просвіт бронхів, недостатній розвиток м'язових і еластичних волокон, наявність густого секрету, який з'являється навіть при незначному запаленні, досить часто призводять до порушення прохідності повітря і виникнення дихальної недостатності.

Характеризуючи морфологічні особливості легень, потрібно відзначити, що альвеоли у новонароджених дітей однокамерні, альвеолярні ходи широкі. Розміри альвеол в 4 рази менші, ніж у дорослих, і значно менша їх загальна кількість. При гістологічному дослідженні звертає увагу те, що в легенях еластичний каркас розвинений слабо. Цим можна пояснити схильність дітей раннього віку до виникнення ателектазів, особливо в задньонижніх відділах легень.

Нижня межа легень знаходиться вище, ніж у грудних дітей, що пов'язано з високим розміщенням діафрагми.

Вказані вище анатомо-гістологічні особливості будови органів дихання визначають функціональні можливості системи дихання у дітей різного віку. Органи дихання починають функціонувати з моменту народження. Поява першого вдиху зумовлена комплексом чинників, які збуджують центр дихання. Після народження у крові підвищується вміст вуглекислоти, тиск кисню знижений (35—40 мм рт. ст.), що призводить до метаболічного ацидозу. Це спричинює збудження дихального центру. У виникненні першого вдиху певне значення мають також температурні, тактильні та інші зовнішні рефлекторні подразнення. Услід за першим вдихом з'являються нерегулярні поодинокі дихальні рухи, і тільки дещо пізніше наладнується правильне дихання (30—60 дихань за 1 хв). Об'єм кожного вдиху становить 15—20 см³. В цей період забезпечення організму киснем відбувається за рахунок збільшення частоти дихання. Насичення крові киснем у перший день життя 64—92 %, на 7-й день воно зростає до 87—97%. У новонароджених дихання неритмічне, переважає діафрагмальний тип дихання. При аускультації дихання здорової новонародженої дитини є пуерильним.

Серцево-судинна система. Після народження дитини і перев'язування пуповини функція серцево-судинної системи значно змінюється. Припиняється плацентарний кровообіг, починає працювати мале коло кровообігу. З легень кров надходить у ліве передсердя, внаслідок чого у ньому підвищується тиск, закривається і заростає овальний отвір і артеріальна протока та ін (див. розділ «Перехідні стани»). Дані гемодинамічні зміни перехідної циркуляції супроводжуються серцевими шумами, які вислуховуються у більшості новонароджених (до 85%). Ці шуми зумовлені тимчасовим функціонуванням упродовж перших 8 годин у здорових новонароджених артеріальної протоки з ліво-правим шунтуванням. Окремі шуми виникають в ранню та пізню систолу, реєструються при аускультації та на фонокардіограмі.

Серцево-судинна система в процесі росту і розвитку дитини зазнає значних змін. Серце новонародженого займає досить значний об'єм грудної клітки і більш високе положення, ніж у дорослого, що пов'язано з високим стоянням діафрагми. Форма серця наближається до кулястої. Через високе стояння діафрагми серце набуває лежачого положення, а на рентгенограмі тінь серця має форму косо розташованого овалу. У новонароджених верхівковий поштовх пальпується в IV міжребер'ї на 1-2 см назовні від лівої серединно-ключичної лінії (lin.medioclavicularis sinistra). Особливості форми серця обумовлені не тільки його положенням, але й особливостями співвідношення розмірів передсердь і шлуночків. Серце новонародженого має відносно більші розміри передсердь і недостатньо розвинені шлуночки. Причому праве передсердя більше за ліве. Особливо недорозвинена стінка лівого шлуночка. З віком збільшується навантаження на лівий шлуночок, зростає робота, яку він виконує, і більш інтенсивно збільшується товщина стінки.

Міокард у новонароджених має ознаки ембріональної будови і являє собою недиференційований симпласт з багатою васкуляризацією. Він має пухку будову, м'язові волокна тонкі, міофібрили погано розділені і містять велику кількість овальних ядер, поперечна смугастість відсутня. Сполучна тканина міокарда виражена слабо, еластичних елементів практично немає. Міокард передсердь значно тонший, ніж шлуночків. Нервова регуляція серця недосконала, що обумовлює досить часті дисфункції у вигляді ембріокардії, екстрасистолії та дихальної аритмії.

Для новонароджених дітей характерна більша у порівнянні з дорослими ЧСС - 100-160 за 1 хв. У зв'язку з більшою ЧСС для новонароджених характерно зменшення тривалості серцевого циклу. У новонароджених тривалість серцевого циклу дорівнює 0,4-0,5 с, у дорослих — 0,77-0,8 с. Кровообіг у новонароджених здійснюється вдвічі швидше, ніж у дорослих. Повний кругообіг крові у новонароджених становить 12 с, а у дорослих — 22 с. Це забезпечує більше кровопостачання органів дитячого організму.

Величина артеріального тиску (АТ) у новонароджених дітей нижча, ніж у дорослих. Це обумовлено меншою скоротливою здатністю серця, відносно більшим просвітом артерій і недостатнім розвитком еластичних волокон артерій. При народженні у дитини максимальний АТ становить 76 мм рт.ст. і збільшується щомісяця на 2 мм рт.ст. Величина мінімального АТ становить 1/2-2/3 максимального.

На момент народження дитини його артеріальна система досить сформована. Венозна система новонародженого менше диференційована, але з віком вона інтенсивно розвивається. Кровоносні судини мають тонкі стінки, в них недостатньо розвинені м'язові та еластичні волокна.

У дітей добре розвинена капілярна сітка. Причому у дітей раннього віку капіляри кишок, нирок, легень і шкіри не тільки відносно, але й абсолютно ширші, ніж у дорослих.

Кров і органи кровотворення. Після народження у дитини гемопоез відбувається в кістковому мозку всіх кісток. Маса кісткового мозку у новонародженого становить 1,4% маси його тіла і весь кістковий мозок червоний — найбільш активний в гемопоезі.

В'язкість крові на момент народження вища порівняно з дорослими. Гематокрит (відношення об'єму формених елементів крові до об'єму плазми) у новонароджених дітей дорівнює 55%, тобто він вищий, ніж у дорослих (40-45%о). У подальшому величина гематокриту поступово знижується. Більш високий гематокрит у новонароджених обумовлений високою концентрацією еритроцитів і більшим середнім об'ємом окремих еритроцитів.

На момент народження дитини і в перші дні життя рН крові зміщена в кислу сторону порівняно з дорослими і знаходиться в межах 7,15-7,28, тоді як у дорослих — 7,35-7,40. Протягом перших 3-5 діб після народження величина РН досягає цифр, близьких до таких у дорослих. Ацидоз у дітей в перші дні після народження є метаболічним, він обумовлений утворенням недоокислених продуктів обміну речовин.

Периферична кров у здорових новонароджених характеризується підвищеною кількістю еритроцитів і гемоглобіну. Кількість еритроцитів при народженні становить 5,5-6,5х10¹² в 1л і в подальшому зменшується до 4,0-4,5х10¹² в 1 л протягом 3-6 міс. життя. Рівень гемоглобіну на момент народження досягає 180-220 г/л. Починаючи з 2-го дня життя дитини, рівень гемоглобіну зменшується і наприкінці першого місяця становить в середньому 145 г/л. Збільшену кількість еритроцитів і високий рівень гемоглобіну у дітей при народженні пов'язують з гіпоксією, яка виникає в період внутрішньоутробного розвитку.

Інша фундаментальна особливість новонароджених — це наявність великої кількості фетального гемоглобіну (НЬF), який становить в середньому 70% від загальної кількості гемоглобіну. Решту (30%) складає «доросла» форма гемоглобіну (НЬА). Починаючи з перших тижнів життя дитини відбувається різке збільшення синтезу НЬА, тоді як синтез НF знижується (приблизно на 3% за тиждень) і до 6-місячного віку кількість НЬF не перевищує 3%, а НЬА складає 95-98%. Особливістю НЬF є те, що він досить легко зв'язує кисень, але дуже важко віддає його тканинам.

Для еритроцитів новонароджених характерний більш високий вміст гемоглобіну і це сприяє більш високому кольоровому показнику, який може перевищувати 1,1, вказуючи на гіперхромію еритроцитів.

Для еритроцитів новонароджених властиві якісні ознаки, які відрізняють їх від еритроцитів дорослих. Так, для еритроцитів у дітей перших місяців життя характерні анізоцитоз (різні розміри еритроцитів — в межах 3-13 мкм), пойкілоцитоз (різна форма еритроцитів), поліхроматофілія (різне забарвлення еритроцитів), а також збільшена кількість ретикулоцитів (молодих ядровмісних форм еритроцитів). Кількість ретикулоцитів у новонароджених знаходиться в межах 8-40 клітин на 1000 зрілих еритроцитів.

Середня тривалість життя еритроцитів у дітей в періоді новонародженості менша, ніж у дорослих. У дітей на 2-3-й день життя вона становить 12 днів, а наприкінці першого року життя — приблизно така ж, як і у дорослих, тобто в середньому 120 днів.

При народженні у дітей спостерігається фізіологічний лейкоцитоз. Кількість лейкоцитів в периферичній крові на першу добу життя знаходиться в межах 10,0 -33,0х10⁹ в 1 л, потім їх кількість зменшується. Важливою, з клінічної точки зору, особливістю є співвідношення кількості нейтрофілів і лімфоцитів в периферичній крові. Так, при народженні у дітей в периферичній крові знаходиться 60-65% нейтрофілів і 25-30% лімфоцитів, але вже починаючи з 2-го дня життя зменшується кількість нейтрофілів і збільшується кількість лімфоцитів. На 4-5-й день життя спостерігається так званий перший перехрест, коли кількість нейтрофілів і лімфоцитів вирівнюється і дорівнює в середньому 40-45% Наприкінці першого місяця життя кількість нейтрофілів зменшується до 25-30%, кількість лімфоцитів збільшується до 60-65%. Без знання цих особливостей лейкоцитарної формули неможлива діагностика багатьох захворювань у дітей.

У новонароджених кількість тромбоцитів в периферичній крові знаходиться в межах від 140 до 400х10⁹ в 1л і становить в середньому 220х10⁹ в 1л. Кількість тромбоцитів у дітей є досить стабільною величиною. Для тромбоцитів у дітей характерний анізоцитоз з наявністю гігантських форм тромбоцитів. Агрегація тромбоцитів виражена слабше, ніж у дорослих, і тому для завершення процесу агрегації потрібно більше часу.

Система травлення у новонароджених дітей ротова порожнина відносно мала, піднебіння сплощене, язик широкий і має дещо більші розміри. Слизова оболонка ротової порожнини багата на кровоносні судини. Вона досить суха, оскільки секреція слини у дітей перших трьох місяців життя незначна, дуже вразлива і легко травмується. Слина дітей містить амілазу, яка розщеплює полісахариди до моносахаридів, проте в ротовій порожнині повного розщеплення не відбувається. Реакція слини слабокисла, тому можливе часте інфікування ротової порожнини Candida albicans з розвитком молочниці. Також досить часто у дітей виникає стоматит.

На губах знаходяться слизові потовщення, що сприяє щільному захопленню соска. У товщі щік розміщені жирові утвори (грудочки Біша), які поліпшують акт ссання.

Стравохід у новонароджених відносно довший, ніж у дорослих, і становить 1/2 довжини тіла, тоді як у дорослих — 1/4 довжини тіла. Слизова оболонка стравоходу суха і ніжна, залози майже не функціонують. Еластичні волокна і м'язовий шар розвинені слабко.

Шлунок у дітей також має ряд морфологічних і функціональних особливостей, знання яких дозволяє зрозуміти суть патологічних процесів. Зокрема, у немовлят шлунок не має певної форми. Вона змінюється залежно від наповнення і характеру харчування. Шлунок може набувати округлої, овальної, грушеподібної та іншої форми. Шлунок розташований більш горизонтально. М'язи кардіальної частини розвинені слабше, ніж м'язи воротаря. Тому у новонароджених легко виникають відригування і блювання. Через це рекомендується після годування потримати дітей у вертикальному положенні. Вміст шлунка у перші дні життя становить 30—35 мл, на 10-й день — 70—80 мл. Слизова оболонка шлунка товста, має багату васкуляризацію, але кількість келихоподібних («пепсиногенних») клітин на одиницю поверхні значно менша, ніж у дітей старшого віку і дорослих. Не зовсім диференційовані інші клітини (головні, обкладні, додаткові) слизової оболонки шлунка. У новонароджених також недосконала іннервація шлунка, що пояснюється морфологічною і функціональною незрілістю нервово-м'язових структур. Це досить часто призводить до виникнення пілороспазму.

Ферментний склад шлункового соку не відрізняється від дорослих. В ньому містяться соляна кислота, пепсин, гастриксин, ліпаза, хімозин та ін. Проте протеолітична активність шлункового соку низька. Це пов'язано з малою кількістю в слизовій оболонці клітин, які виробляють пепсин, а також з лужною реакцією рН шлункового соку. Відомо, що пепсин проявляє максимальну активність при рН шлункового соку 1,0-1,5, тоді як у новонародженого відразу після народження вміст шлунка лужний (рН 6,5-8). З віком величина рН шлункового соку зміщується в кислу сторону. Об'єм секреції шлункового соку у новонароджених становить лише 1/10 об'єму секреції дорослих. У новонароджених дітей також нижча загальна кислотність шлункового соку.

Тонка і товста кишки відносно довші, ніж у дорослих. Крім того, пряма кишка теж довша, має слабко фіксовані слизову і підслизову оболонки, що сприяє випадінню її при патологічних процесах. Процеси розщеплення і всмоктування харчових речовин у кишках дітей відбуваються досить активно. Відразу після народження вміст кишок стерильний, проте вже через кілька годин до них потрапляє сапрофітна мікрофлора (біфідумбактерії, непатогенна кишкова паличка та ін.). При грудному вигодовуванні переважають біфідумбактерії та лактобактерії, при штучному—кишкові палички.

Печінка у новонародженого є одним з найбільших органів і становить 4,4% його маси тіла. Вона займає майже половину об'єму черевної порожнини. У новонароджених дітей печінка виступає з-під краю реберної дуги на рівні серединно-ключичної лінії на 2-3 см. Структура печінки у дітей не має закінченої будови, вона функціонально незріла, що зумовлює досить часте її ураження патологічним процесом при інтоксикації та інфекції. В першу чергу це пов'язано з тим, що дезінтоксикаційна функція печінка недостатньо розвинена. Через недостатнє продукування печінкою ферменту глюкуронілтрансферази, який бере участь у зв'язуванні вільного білірубіну, у новонароджених розвивається фізіологічна жовтяниця. Зниженим є синтез протромбіну та інших факторів зсідання крові, що зумовлює схильність до геморагічного синдрому. Глікогенотворна функція печінки також незріла.

Підшлункова залоза у дітей раннього віку більш рухлива, поверхня її гладка, гістоструктура бідна на сполучну тканину і не досить диференційована. Секреторна та інкреторна функції підшлункової залози виражені, але активність ферментів зростає тільки з віком дитини.

У перші 2—3 дні після народження при випорожненні відходить первинний кал – меконій (густий, в’язкий, оливкового кольору), пізніше — перехідний кал (неоднорідний за консистенцією та кольором), який згодом стає зрілим (золотисто-жовтим). Частота випорожнень у новонароджених — до 4-5 разів за добу. Якщо немає меконію у перші дні життя, треба запідозрити непрохідність кишечнику.

Вказані особливості функціонування травного каналу у дітей потрібно враховувати при організації раціонального харчування і клініко-лабораторному їх обстеженні.

Органи сечовиділення. Нирки у новонароджених відносно більші за об'ємом і масою, ніж у дорослих. Форма нирок округла, розміщуються нирки на рівні I-V поперекових хребців. Зовні нирки вкриті фіброзною капсулою, яка у новонароджених дітей дуже тонка і безпосередньо прилягає до паренхіми внаслідок відсутності жирової капсули. Зв'язки, які фіксують нирки, теж недостатньо розвинені, що обумовлює їх більшу фізіологічну рухливість. У новонароджених дітей нирки можуть бути доступні для пальпації завдяки підвищеній їх рухливості і більш низькому розташуванню. Нефрони у новонароджених зберігають ознаки морфологічної незрілості. Зокрема, клубочки на момент народження не повністю диференційовані. Епітелій клубочків не плоский, як у дорослих, а циліндричний. Канальці відносно малої довжини і ширини, їх поперечник в 2 рази менший, ніж у дорослих. Петля Генле недорозвинена і має вигляд лише невеликого завороту. Миски нирок у новонароджених відносно більших розмірів, їх стінки гіпотонічні внаслідок слабкого розвитку м'язових і еластичних волокон. Вказані особливості можуть сприяти застояності сечі і появі запальних процесів.

Сечоводи відносно довші і широкі, ніж у дорослих, вони більш звивисті, м'язові елементи оболонки виражені слабо, а еластичні волокна відсутні, тому їх стінка атонічна. Слизова оболонка сечоводів має характерну складчастість, яка зникає тільки наприкінці першого року життя. Ці особливості також сприяють виникненню запальних процесів, а також є основою для розвитку мегалоуретери і гідронефрозу.

Ще одна особливість будови сечоводів у дітей, яка має важливе клінічне значення. Це стосується будови дистального відділу сечоводу, його інтрамурального сегменту, що лежить безпосередньо у стінці сечового міхура, та внутрішньоміхурного сегменту, що розміщується у підслизовому шарі сечового міхура. У новонароджених дітей цей відрізок дуже короткий, довжина внутрішньоміхурного сегменту не перевищує 0,5 см. Вважають, що короткий внутрішньоміхурний сегмент сечоводу може спричиняти розвиток міхурно-сечовідного рефлюксу, тобто призводить до зворотного закиду вмісту сечового міхура в сечовід.

Сечовий міхур у дітей раннього віку розташований вище, що дозволяє пальпувати його в наповненому стані. М'язові і еластичні волокна стінки сечового міхура нерозвинені. Також слабо розвинені м'язові волокна сфінктерів сечоводів, що створює умови для виникнення міхуросечовідного рефлюксу і зворотного закидання сечі в сечоводи. Слизова оболонка сечового міхура ніжна і пухка, що також сприяє частому розвитку запальних процесів.

Клубочкова фільтрація у новонароджених значно нижча, ніж у дорослих. Канальцева реабсорбція у новонароджених недосконала.

Для дітей характерний високий діурез (виділення сечі за одиницю часу). Значний добовий діурез і відносно мала ємність сечового міхура, а також відсутність свідомої регуляції сечовипускань у дітей обумовлюють більшу частоту сечовипускань. В перші три дні життя дитини вона становить 5-6 разів на добу. На 3-4-й день кількість сечовипускань швидко збільшується і на 2-му тижні досягає 20-25 разів на добу. Така кількість сечовипускань зберігається протягом 6 міс. Об'єм сечовипускання до 6 місяців він складає 30 мл.

Знання частоти сечовипускань та об'єму сечовипускання необхідне лікарю-педіатру у практичній діяльності для своєчасної діагностики порушення водовидільної функції нирок та діагностики захворювань сечової системи у дітей.

Концентраційна функція нирок у новонароджених дітей дуже обмежена. Нирки дітей у цьому віці не здатні виробляти гіпертонічну сечу. У період до 3 місяців життя дитина виділяє сечу гіпотонічну по відношенню до плазми крові. Недостатня здатність дитячої нирки до осмотичного концентрування сечі пов'язана у першу чергу з незрілістю структур, які беруть участь у здійсненні цього процесу, - коротка петля Генле, а також зниженою чутливістю дистальних канальців до дії антидіуретичного гормону, який має важливе значення у механізмі осмотичного концентрування сечі. У новонароджених в перші дні життя відносна щільність сечі дещо вища і знаходиться в межах 1.006-1.012.

За сучасними критеріями (ВООЗ) здоровий новонароджений є дитина, яка народилась при фізіологічних пологах у терміні гестації 37-42 тижня при умові активності, адекватного дихання або голосного крику, задовільного м’язового тонусу, відсутності вираженого ціанозу, жовтяниці, вроджених вад розвитку, клінічних симптомів внутрішньоутробної інфекції. При цьому частота дихання дитини складає 30-60 за хвилину, частота серцевих скорочень 100-160 за хвилину, температура тіла 36,5º-37,5º С, показники фізичного розвитку і морфо-функціональної активності відповідають гестаційному віку дитини.