Лікування:

1. При всіх формах герпетичної інфекції показана специфічна противірусна терапія якомога раніше

2. При локалізованих формах захворювання призначається ацикловір довенно – в дозі 45 мг/кг/добу, при генералізованій формі та менінгоенцефаліті – до 60 мг/кг/добу. Ентральне введення ациловіру у немовлят є недостатньо ефективним.

3. Тривалість курсу залежить від форми неонатального герпесу: 10-14 днів при локалізованих формах, або при підозрі на герпетичну інфекцію без достатніх доказів, при генералізованій формі чи менінгоенфаліті – не менше 21 дня.

4. Припиняти грудне годування недоцільно, бо навіть при первинній інфекції у матері проникнення ВПГ у молоко малоймовірне. Винятком є випадок наявності герпетичних висипань безпосередньо на грудях матері. Дитина може знаходитися з матір’ю, але повинна бути ізольованою від інших дітей. При догляді за дитиною мати повинна чітко виконувати правила власної гігієни.

Профілактика :

1. Виявлення вагітних високого ризику (планувань вагітності, збір анамнезу, ретельне обстеження статевих шляхів, лабораторна діагностика)

2. Ведення вагітності і пологів повинно ґрунтуватись на клінічних принципах і анамнезі (у жінок з первинним клінічним епізодом генітального герпесу на момент пологів родорозрішення слід проводити шляхом операції кесарського розтину до розриву плідних оболонок), а також важка материнська герпетична інфекцій під час вагітності вимагає терапії ацикловіром незалежно від терміну гестації.

Наслідки неонатального герпесу При ранньому призначення антивірусної терапії летальність при генералізованих формах інфекції складає менше 50% (тоді як при відсутності специфічного лікування – 90%); при менінгоенцефалітах – 14% частота неврологічних ускладнень складає від 10 до 43%; рецидиви шкірних проявів в перші 6 місяців спостерігаються у 46% дітей.

2. Цитомегаловірусна інфекція у новонароджених

Етіологія та епідеміологія. Цитомегаловірус (ЦМВ) є одним із основних збудників внутрішньоутробних і перинатальних інфекцій. Резервуаром ЦМВІ у природі є тільки людина. Близько 40% дорослого населення розвинутих країн та 100% країн, що розвиваються, є сер опозитивними. Інфікування відбувається при тісному контакті з хворим (слина, сльози, сеча, кров, спинномозкова рідина, цервікальний та вагінальний секрети, грудне молоко, сперма).

Первинна материнська інфекція виникає в 0,7-4% вагітностей. Внутрішньоутробне інфікування плода відбувається у будь-який термін вагітності при первинному зараженні вагітної, а також при реактивації хронічної інфекції, в тому числі і як наслідок фізіологічної імунодепресії. Найбільшою загрозою для плода є інфікування ЦМВ у першому триместрі вагітності. Рівень передачі інфекції від матері до плоду коливається в межах 24-75%, в середньому – 40% однак тільки 10% новонароджених матимуть клінічні симптоми вродженої інфекції ЦМВ .

Кількість дітей інфікованих ЦМВІ коливається від 0,2 до 3 % живонароджених.

Ризик інфікування становить 2-4%. При реактивації інфекції у матері, діти народжуються без клінічних ознак інфекції, однак 10-30% інфікованих дітей мають не діагностовані вроджені ураження мозку, які в майбутньому ведуть до атрофії слухового нерву та розумової відсталості. Джерелом зараження дитини є хвора мати (носій ЦМВІ).

Патогенез. ЦМВІ у матері вважається первинною, якщо інфікування та розвиток процесу захворювання відбувається у серонегативної вагітної жінки.

Шляхи передачі ЦМВІ від матері до дитини:

1. Гематогенний трансплацентарний – до 80%

2. Інтранатальний (при проходженні через інфіковані пологові шляхи, вагінальні виделення або материнську кров) - до 5%

3. Постнатальний (нозокомеальний) до 13-15% при переливанні крові або її компонентів, а також через грудне молоко.

Класифікація. Перебіг ЦМВІ може бути:

• гострим

• хронічним

• латентним, при якому характерні клінічні ознаки відсутні, але при цьому існує ризик (15%) розвитку уражень слуху, зору та розумового відставання у майбутньому.

Клініка. У 10-15% інфікованих плодів після народження може розвитися генералізована інфекція. Симптоми можуть бути різними від незначного збільшення розмірів печінки та селезінки (що супроводжується жовтяницею) до тяжкого генералізованого захворювання.

• Гепатоспленомегалія розвивається у 65-75%

• Тромбоцитопенія з пурпурою - 60-70%

• Жовтяниця - 50-60%

• Мікроцефалія - 40-50%

• ЗВУР - 40-50%

• Хориоретинит - 10-20%

У 90% всіх інфікованих плодів після народження не буде клінічних симптомів. В 5-10% випадків у таких дітей порушення розвитку виявляються у більш пізні терміни і характеризуються зниженням або втратою слуху, зору, судомами, затримкою фізичного та розумового розвитку.

Діагностика. Діагноз внутрішньоутробної (вродженої) ЦМВІ ставиться вже в перші 2-3 тижні життя дитини при наявності клінічної симптоматики, обтяженого акушерського анамнезу матері і виявлення специфічних маркерів у ці терміни (специфічні антиЦМВ IgM, анти ЦМВIgG, авідність IgG в сироватці крові, ДНК ЦМВ у біологічних секретах, цитомегалічні клітини у слині та сечі). «Золотим стандартом» в діагностиці ЦМВ є вірусологічне дослідження сечі або крові. Більшість результатів досліджень новонароджених з вродженою ЦМВ інфекцією будуть позитивними протягом 48-72 годин життя.

Для верифікації діагнозу ЦМВІ необхідно використання не менше 2-х маркерів хвороби.

• Найбільш достовірним є вірусологічне дослідження (біологічні рідини, а також сечовий осад та слина).

• ЦМВ виявляється методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) у сечі, крові, слині, змивах з трахеї, ротоглотки. Виявлення ДНК ЦМВ у новонародженого в перші дні життя методом ПЛР у переважній більшості свідчить про внутрішньоутробний характер інфекційного процесу. Якщо ДНК вірусу виявляється у сироватці крові дитини (віремія), це є доказом активної (гострої) фази інфекційного процесу.

• Специфічні антиЦМВ-антитіла виявляються методом імуноферментного аналізу (ІФА). У новонароджених і дітей перших місяців життя досліджується одночасно сироватка крові матері і дитини. Обов`язкове повторне визначення рівнів (титрів) специфічних антитіл у динаміці через 3-4 тижні (метод “парних сироваток”), але приймати це за основу при постановці діагнозу та призначенні лікування не варто, тому що у немовлят присутні материнські антитіла класу G і продукування власних антитіл повноцінно розпочинається після 3 місяця життя, коли рівень материнських антитіл починає знижуватись. Виявлення анти ЦМВ IgM у крові новонароджених є одним з важливих критеріїв діагностики внутрішньоутробної (активної) інфекції. Якщо при динамічному дослідженні новонародженого поряд з анти ЦМВ IgM одночасно відмічено наростання концентрації анти ЦМВ IgG це може буди достовірною ознакою специфічного інфекційного процесу, який розпочався задовго до пологів. При цьому рівень анти ЦМВ IgG у дитини при народженні і в динаміці перевищує рівень (титр) материнських антитіл. Наявність постійно високих титрів анти ЦМВ антитіл класу G у віці 1,5-3 місяців ретроспективно підтверджує діагноз вродженої ЦМВІ. Так як одного визначення IgG недостатньо для постановки діагнозу ЦМВІ, рекомендується визначення індексу авідності (ІА) материнських IgG. ІА < 35% свідчить про гострий інфекційний процес, від 36 до 41% - про пізню стадію інфекційного процесу, > 42% - про перенесену ЦМВІ у анамнезі.

Лікування.

1. Не існує ефективного лікування. Ацикловір не є ефективним препаратом для лікування ЦМВІ.

2. Віростатики (ганцикловір, фоскарнет) зворотньо блокують ЦМВ. блокують ДНК-полімеразу ЦМВ, який знаходиться у активному стані, але при цьому персистуючий вірус у організмі не елімінується. Обидва препарати мають імуносупресивну дію і відрізняються високою токсичністю, внаслідок чого у новонароджених і дітей раннього віку застосування їх різко обмежені, хоча дані закордонної літератури містять поодинокі дані про ефективність ганцикловіру у немовлят з вродженою ЦМВІ.

3. Гіперімунний проти ЦМВ IgG для внутрішньовенного введення Цитотект (“Biotest” Німеччина) містить високі титри специфічних анти ЦМВ антитіл, нейтралізує вільний і зв`язаний з клітиною вірус, попереджує інфікування інших клітин, володіє імуномодулюючою дією і практично немає сторонніх ефектів. Показанням для застосування Цитотекту у новонароджених дітей є маніфестні форми вродженої або постнатальної ЦМВІ.

Профілактика. Зважаючи на те, що ЦМВ може виділятися через грудне молоко, інфікована мати не може бути донором грудного молока, але може годувати власну дитину. Інфіковані новонароджені можуть виділяти вірус протягом місяців чи навіть кількох років. Тому таких немовлят необхідно ізолювати від інших дітей. Але така дитина може залишатися на сумісному перебуванні з матір’ю та отримувати стандартну допомогу. Персонал, що доглядає за такими дітьми, повинен ретельно мити руки, одягати рукавички. Вагітні серонегативні до ЦМВІ не повинні контактувати з цими дітьми.