24. Соціальні мобільність: фактори, що їй сприяють та методи вивчення.

Соціальна мобільність – це здатність індивідів або соціальних груп переміщуватись між різними соціальними економічними позиціями.

Виділяють 2 види соціальної мобільності:

1. вертикальна – це переміщення індивіда, яке супроводжується підвищенням ( висхідна) або пониженням (низхідна) соціального статусу;

2. горизонтальна – це переміщення індивіда, яке супроводжується зміною його соціального статусу.

Соціальна мобільність вивчається для:

1. оцінки життєвих орієнтирів індивіда;

2. вивчення плинності (міцності) тих чи інших соціальних класів;

3. оцінки ступеня відкритості того чи іншого політичного режиму.

Фактори, що впливають на соціальну мобільність:

1. подальша індустріалізація сучасних суспільств;

Індустріалізація поглиблює диференціацію сучасних суспільств, тобто виникають нові професії, що, в свою чергу, потребують кращої освіти, підготовки і вони є більш престижними. Внаслідок цього освіта і професійна підготовка стають все більш значимими факторами соціальної стратифікації. Більш того, оскільки індустріалізація призводить до більшої відповідності підготовки і винагороди, то наслідком цього стає все більш виражена орієнтація на досягнення, що, в свою чергу, активізує добровільну мобільність.

2. характер політичного режиму;

В будь-якій державі є свої конкретні перешкоди для тих, хто прагне змінити свій соціальний статус. Це може спричинити підвищений рівень мобільності, або через приватний бізнес, церкву тощо.

3) війни і революції;

Вони призводять до заміни одних соціальних груп на інші.

4)соціально-економічне положення сім’ї;

Сім’я, насамперед, обумовлює соціальну мобільність через доступ до освіти, а вже потім – через підтримку у діловій сфері і вибір партнерів для одруження.

5) етнічне походження;

Якщо людина відноситься до домінуючого етносу, то її шанси змінити своє становище вищі.

6) освіта;

Освіта є важливим фактором соціальної мобільності, зважаючи на подальшу індустріалізацію. Однак така роль освіти має один неприємний наслідок – вона фактично зміцнює існуючу нерівність, оскільки доступ до освіти, зазвичай, мають нащадки тих, хто цю освіту вже отримав.

7) стать;

8) розмір та особливості сім’ї;

Старші і молодші сини мають кращі шанси підвищити своє соціальне становище. Діти з багатодітних сімей мають гірші шанси, у невеличких сім’ях відсутність старшого сину дає перевагу середньому і молодшому, оскільки старша сестра не є конкурентом.

9) рівень народжуваності у різних класах;

Більш низький у верхніх верствах провокує певний вакуум, який заповнюється вихідцями з нижчих верств, де рівень народжуваності є вищим.

25. Системи і моделі соціальної стратифікації: рабство, класи, стани, касти.

Соц. нерівність – осн. властивість стратифікації. Історія людства не знає сусп. без соц. нерівності. Кожне сусп. намагається організувати “свою” нерівність. Нерівність у доходах, владі, престижності занять, освіті виникла разом з людським суспільством, але попервах вона була дуже незначною, тому стратифікації в простих суспільствах майже не іс­нувало. У складних суспільствах нерівність посилилась і поділила людей спочатку на рабів і рабовласників, потім на касти, верстви, класи. Результати соц. досліджень свідчать, що люди болісно сприймають соц. нерівність. Найчастіше вони вважають своє місце в соц. ієрархії несправедливим. Але те, що за наявності такого невдоволення не відбуваються революції, є результатом дії соц.-нормової системи, соц. інститутів. У сучасному сусп. всі люди мають формально рівні права з народження, сусп., як і раніше підтримує і охороняє свою ієрархію. Однак ієрархічна структура не залишається сталою. Стабільність сусп. залежить від конфігурації соц. стратифікації, від її профілю. Витягнутість профілю по вертикалі свідчить про стабілізацію сусп. відносин. Важливо, щоб ця стабілізація відбувалася не стихійно, а внаслідок дії соц. інститутів. Нерівність – не тільки характеристика сусп., а й важливе джерело її розв. Зрівнялівка в усіх сферах позбавляє індивіда до внутр. стимулу до дій, а отже, забирає в сусп. важливу рушійну силу.

Незважаючи на соціокультурні особливості кожної країни, можна виділити чотири історичні форми стратифікації:

•  рабство - форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча верства позбавлена всіх прав;

• касти - суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують бар'єри, котрі неможливо подолати (неможливість перейти з однієї касти в іншу, при­належність до якої визначено з народження, неможливість одружитися з представником іншої касти);

• стани — групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними нормами. Належність до станів передавалась у спадок, але не виключала можливості пере­ходу з одного стану до іншого;

• класи - організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між різними групами. Перші три типи характерні для закритого суспільства, де існує суворо закріплена система стратифікації та перехід із однієї страти в іншу майже неможливий. Останній тип характеризує відкрите суспільство, де відбуваються вільні переходи з однієї верстви до іншої.

Американська модель: вищий-вищий клас – начальники, вищий клас – погані начальники, вищий-середній – клерки тощо, середній-середній, нижчий-середній, нижчий-нижчий.