1. Криза неплатоспроможності та основні етапи процедури банкрутства

Об’єктом банкрутства є боржник, неспроможність якого вико­нати свої грошові забов’язання встановлена судом.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукуп­но складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Кредитори мають право об’єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою.

У випадку звернення з відповідною заявою самого боржника він до­дає до заяви список своїх кредиторів та боржників, бухгалтерський ба­ланс та іншу інформацію, підтверджену незалежним аудитором, а також у цьому випадку боржник зобов'язаний одночасно подати план санації.

З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, суд зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів оголошення про порушення справи про банкрутство.

Основні етапи процедури банкрутства. Щодо підприємства-боржника можуть застосовуватись такі судові процедури банкрут­ства:

• розпорядження майном боржника;

• мирова угода;

• санація (відновлення платоспроможності) боржника;

• ліквідація банкрута.

Судовою процедурою, яка дозволяє уникнути ліквідації внаслі­док банкрутства, є мирова угода - домовленість між боржником та кредиторами про відстрочку та (або) розстрочку платежів або при­пинення зобов’язань за угодою сторін (прощення боргів). Мирова угода може бути укладена на будь - якій стадії провадження у спра­ві про банкрутство, затверджується господарським судом, і на цій підставі справа про банкрутство закривається.

Однією з переваг, які надає провадження судових процедур бан­крутства, є дія під час всього судового провадження (до початку за­доволення вимог на етапі ліквідації) мораторію на задоволення вимог кредиторів за зобов’язаннями, що виникли до дня порушен­ня провадження у справі про банкрутство, а також зупинення будь-яких заходів, спрямованих на забезпечення примусового виконання таких вимог. Мораторій дозволяє залучити додаткові фінансові ре­сурси для здійснення операційної діяльності, які за інших умов були б стягнуті в примусовому порядку для розрахунків з кредиторами.

Арбітражний керуючий. На період процедури банкрутства для управління підприємством на підставі ухвали господарського суду призначає арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий са­нацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в установ­леному законодавством порядку. Розпорядник майна - особа, на яку у встановленому порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство. Керуючий санацією

• особа, яка, відповідно до рішення господарського суду, організовує здійснення санації боржника. Ліквідатор - особа, яка відповідно до рі­шення господарського суду, організовує здійснення ліквідаційної про­цедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення ви­знаних судом вимог кредиторів у встановленому порядку;

Одна і та сама особа може виконувати функції арбітражного ке­руючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство.

План санації протягом 3-х місяців з моменту винесення судом ухвали про проведення санації повинен бути представлений коміте­ту кредиторів. Якщо в майні підприємства частка держави переви­щує 25 % - цей план підлягає узгодженню з відповідним державним органом управління.

Якщо протягом 6 місяців до суду не буде поданий узгоджений та затверджений комітетом кредиторів план санації - суд має право відкрити ліквідаційну процедуру.

Якщо підприємство хоче уникнути банкрутства, є доцільним са­мому ініціювати порушення справи про банкрутство.

• по-перше, план санації розробляється на попередньому етапі са­мим підприємством;

• по-друге, узгоджується план санації лише з 50 % кредиторів (в грошовому вимірі);

• по-третє, керівником санації, за звичай, призначається керівник підприємства, отже немає ризику втрати контролю над підпри­ємством.

Навіть якщо кредитори мають на меті привласнення майна підприємства, або його розпродаж з метою усунення з ринку кон­курента - процедура санації передує процедурі ліквідації, тому що надає їм певних вигод - не треба одразу звільняти працівників, що пов’язано з відповідними обов’язковими виплатами.

Оцінка ймовірності банкрутства. Для успішного господарю­вання на ринкових засадах суттєво важливою є оцінка ймовірності банкрутства суб’єктів підприємницької діяльності.

Одним з найважливіших інструментів системи раннього по­передження та прогнозування ймовірності банкрутства є дискримінантний аналіз. Під дискримінантним аналізом, здебільшого розуміють аналітичне визначення певної системи показників та отриманих шляхом статистичних емпіричних досліджень гранич­них значень цих показників, що можуть свідчити про загрозу не­платоспроможності і банкрутства підприємства. На основі методів дискримінантного аналізу здійснюється і класифікація підприємств за ознаками загрози неплатоспроможності і банкрутства.

У теорії і практиці відомі однофакторні і багатофакторні моделі дискримінантного аналізу.

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності бан­крутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z. і має такий формалізований вигляд:

Z = -0,3877 - 1,073 Кзл + 0,579 Дпк,

де Кзл - коефіцієнт загальної ліквідності;

Дпк - частка позикових коштів в загальному значенні пасивів балансу. За цією моделлю ймовірність банкрутства є дуже малою за будь-якого від’ємного значення коефіцієнта Z, і великою, якщо коефіці­єнт Z має додатне значення.

Найбільш поширеною при прогнозуванні ймовірності банкрут­ства є п’ятифакторна модель Альтмана.

Z = 3,3 К₁ + 0,99К₂ + 0,6 К₃ + 1,4 К₄ + 1,2 К₅,

де К₁ - характеризує прибутковість основного та оборотного ка­піталу, визначається діленням суми балансового прибутку (до опо­даткування) на загальну вартість активів

К₂ - відображає дохідність суб’єкта господарювання і розрахо­вується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів;

К₃ - визначає структуру капіталу фірми, обчислюється як від­ношення власного капіталу до позичкового капіталу (суми довго­строкових і поточних зобов’язань);

К₄ - відображає рівень чистої прибутковості виробництва (ді­яльності), розраховується діленням обсягу реінвестованого прибут­ку (суми резервів, нерозподіленого прибутку та фондів спеціально­го призначення) на загальну вартість активів фірми;

К₅ - характеризує структуру капіталу та визначається як відно­шення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів.

Для визначення ймовірності банкрутства рекомендується ко­ристуватися такою шкалою оцінок:

Значення індексу Альтмана	Можливість банкрутства
1,8 і нижче	Дуже висока
Від 1,81 до 2,6	Висока
Від 2,61 до 2,9	Достатньо ймовірна
Від 2,91 до 3,0 і вище	Дуже низька

Для визначення ознак неплатоспроможності підприємства- боржника застосовуються такі показники:

• поточна неплатоспроможність, що визначається, як:

ПП - ФІ + ГК - ПЗ

• коефіцієнт покриття, що визначається як:

Кп = ОА / ПЗ

• коефіцієнт забезпечення власними коштами, що визначається, як:

Кзв = [ВК - НА] / ОА,

ФІ - довгострокові і поточні фінансові інвестиції;

НА - необоротні активи - усього;

ГК - грошові кошти та їх еквіваленти в національній та інозем­ній валюті;

ОА - оборотні активі - разом;

ВК - власний капітал - разом;

ПЗ - разом поточні зобов’язання.

Розрізняють 3 стадії неплатоспроможності:

• поточна неплатоспроможність (що відповідає поняттю «боржник»);

• критична неплатоспроможність (потенційне банкрутство);

• надкритична неплатоспроможність (при цьому рекомендується самому боржнику порушувати справу про банкрутство).