Тема 7. Фінансове забезпечення відтворення необоротних активів

1. Методичні вказівки до вивчення теми

План основних питань теми:

1. Необоротні активи - характеристика складу, принципи вартіс­ної оцінки, форми залучення.

2. Фінансування простого відтворення необоротних активів, мето­ди амортизації.

3. Фінансові джерела та ефективність інвестування розширеного відтворення необоротних активів.

Основні терміни і поняття:

необоротні активи, основні засоби, нематеріальні активи, істо­рична вартість, справедлива вартість, первісна вартість, залиш­кова вартість, метод прямолінійної амортизації, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вар­тості, кумулятивний метод амортизації, виробничий метод амор­тизації, «податковий» метод амортизації, норми амортизації тепе­рішня (дисконтована) вартість грошових потоків, термін окупності інвестицій.

1. Необоротні активи - характеристика складу, принципи вартісної оцінки, форми залучення

Необоротні активи - активи, термін використання яких у виробничо-господарських процесах перевищує один рік (або один виробничий цикл, якщо останній більше одного року).

У складі необоротних активів розрізняють:

• нематеріальні активи;

• незавершене будівництво;

• основні засоби;

• довгострокові фінансові інвестиції, що враховуються за методом участі в капіталі;

• інші довгострокові фінансові інвестиції;

• інші.

Методи оцінки необоротних активів. У вартісних оцінках об’єктів основних засобів і нематеріальних активів розрізняють їх первісну вартість і залишкову вартість.

В оцінках вартості активів можуть використовуватись два прин­ципи:

• принцип історичної вартості - виходячи з фактично здійснених витрат на придбання (створення) основних фондів;

• принцип справедливої вартості - виходячи з середньо-ринкових цін на ринках засобів виробництва.

Оренда і лізинг як форми залучення основних фондів. При не­достатності коштів на придбання майна у власність підприємства можуть застосовуватись такі форми залучення основних фондів, як оренда і лізинг.

Оренда - це угода, згідно з якою орендодавець надає орендарю право користування активом протягом узгодженого періоду в об­мін на платіж або серію платежів. (Це обумовлене угодою строкове і платне право на тимчасове користування об’єктом оренди.)

Стрижневим у цьому визначенні є право користування активом. Тому будь-яке передавання активу (на зберігання, комісію), яке не передбачає права користування ним, не є орендою. Поняття «орен­да» включає також контракти, пов’язані з наймом рухомого і неру­хомого майна, які надають користувачу право придбати цей актив після виконання узгоджених умов.

Оренду поділяють на операційну та фінансову. Ця класифікація ґрунтується на тому, в який спосіб ризики та винагороди, пов’язані з правом власності на актив, розподіляються між орендодавцем та орендарем. При цьому під ризиками розуміють можливі збитки від простоїв обладнання та неотримання очікуваних доходів внаслідок зміни економічних умов (кон’юнктури ринку), своєю чергою, вина­городи можуть бути у вигляді очікуваної прибутковості протягом строку економічного використання активу, прибутку від зростання його вартості (дооцінки). Класифікація оренди на операційну і фі­нансову залежить, передусім, від сутності орендної операції, а не від форми контракту.

Фінансовою є оренда, за якою орендарю передаються переваж­но, усі ризики та винагороди, пов’язані з правом власності на актив. При цьому саме право власності може передаватися або не переда­ватися з часом. В усіх інших випадках, коли такі ризики і винагоро­ди не передаються орендарю, оренда є операційною.

Оренда визнається фінансовою за наявності хоча б однієї з та­ких ознак:

• право власності на актив по закінченні строку оренди передаєть­ся орендарю;

• орендар має право і намір придбати актив за ціною, що може бути значно нижчою за справедливу вартість активу на дату, коли таке право може бути реалізоване.

• строк оренди становить більшу частину строку економічної екс­плуатації активу.

• теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об’єкта оренди.

Земля за звичай має невизначений термін економічного корис­тування і оренда землі вважається операційною у всіх випадках.

За податковим законодавством України - якщо не передбача­ється передання прав власності в кінці строку оренди - вона розгля­дається як оперативна й орендні платежі оподатковуються ПДВ.

Розрізняють невідмовну та відмовну орендні угоди.

Невідмовна орендна угода - це така орендна угода, яка може бути анульована лише: після непередбаченої майбутньої події або з дозволу орендодавця.

Суборенда - угода про передання орендарем орендованого май­на в суборенду третій особі.

Орендні платежі містять:

• суму, яка відшкодовує частину вартості предмета оренди;

• платежі як винагороду орендодавцю;

• компенсацію інших витрат орендодавця, пов’язаних з виконан­ням угоди.

Операційна оренда в бухгалтерському обліку. При передаванні майна в операційну оренду його вартість та зобов’язання з оренди не відображають в балансі орендаря. Зобов’язання орендаря виникає і відображається в його обліку лише у разі виникнення заборгованос­ті з орендних платежів на дату балансу.

Орендоване майно відображається на позабалансових рахунках орендаря за вартістю, визначеною в угоді про оренду.

Витрати орендаря на поліпшення об’єкта операційної оренди (модернізація, дообладнання, реконструкція тощо) відображаються орендарем як капітальні інвестиції в створення інших необоротних матеріальних активів.

Орендні платежі визнаються іншими витратами операційної ді­яльності відповідного періоду. Орендні платежі (за винятком стра­хування, технічного обслуговування та інших супутніх витрат) відо­бражають у складі витрат орендаря на прямолінійній основі, крім випадків, коли інша основа є більш відповідною для відображення у часі вигод орендаря.

Доходи орендодавця від операційної оренди визнаються як опе­раційні доходи.

Фінансова оренда в бухгалтерському обліку. При передаванні майна в фінансову оренду його вартість та зобов’язання з оренди відображають в балансі орендаря. Це обумовлено тим, що хоча юри­дично майно залишається власністю орендодавця, всі вигоди та ри­зики від його використання передані орендареві.

Орендодавець відображає переданий в оренду об’єкт як дебітор­ську заборгованість орендаря (в сумі мінімальних орендних плате­жів та ліквідаційної вартості з відрахуванням фінансового доходу, що належить до отримання). При цьому дебіторська заборгованість орендодавця - містить лише суми відшкодування справедливої вар­тості об’єкту, які повинен сплатити орендар, і відповідно, фінансо­вий дохід орендодавця - відсотки, які сплачує орендар - не включа­ють до дебіторської заборгованості орендодавця.

. Орендар на початку строку оренди відображує в обліку активи і пов’язані з ними зобов’язання, зазвичай, за справедливою вартістю орендованого майна за вирахуванням субсидій та податків, які він відшкодовує орендодавцю (або в сумі теперішньої вартості міні­мальних орендних платежів, якщо вона менша, ніж справедлива вар­тість майна. Теперішня вартість мінімальних орендних платежів розраховується за спеціальною методикою).

Амортизація нараховується орендарем з дотриманням тієї самої облікової політики, що застосовується при нарахуванні амортизації аналогічних власних активів.

Лізинг. Для залучення основних фондів на засадах кредитних відносин використовують лізинг. Лізингова угода - угода, за якою лізингодавець (фінансова установа) бере на себе зобов’язання при­дбати у власність у продавця предмет лізингу відповідно до вста­новлених лізингоотримувачем специфікацій, та передати його в користування лізингоотримувачу на визначений термін (не менше одного року) і за встановлену плату (лізингові платежі).

На відміну від оренди, лізинг розглядається як різновид кредит­ної угоди. Лізингодавцем може бути тільки юридична особа - зазви­чай це банківська установа або лізингова фірма, яка в межах такої угоди здійснює придбання об’єкта лізингу та передає його лізингоотримувачу, отже у лізинговій угоді приймають участь не менше 3-х осіб. Лізингоотримувачем може бути як юридична, так і фізична особа, а також особа, що не здійснює підприємницьку діяльність.

Правила обліку активів, зобов’язань, доходів і витрат, що вини­кають за угодою лізингу, є ідентичними до фінансової оренди.