3. Доходи від операційної діяльності та особливості їх оцінки

Доходи від звичайної операційної діяльності класифікуються таким чином:

1. Дохід (виручка) від реалізації продукції.

Сума чистого доходу від реалізації визначається за формулою:

ЧД = ДР - П - ДТР - ЗВ,

де ЧД - чистий дохід від реалізації;

ДР - сума доходу, отриманого від реалізації продукції, надання послуг, виконання робіт;

П - податки в складі виручки від реалізації, що підлягають пере­рахуванню до бюджету;

ДТР - доходи, отримані на користь третіх осіб (крім держави);

ЗВ - сума знижок, уцінок та відшкодувань від повернення това­ру споживачем.

2. Інші операційні доходи, до складу яких входять: дохід від опера­ційної оренди активів, дохід від операційних курсових різниць, дохід від реалізації оборотних активів, списання дебіторської за­боргованості, реалізація іноземної валюти, одержані фанти та субсидії, одержані штрафи, пені, неустойки, інші операції.

Не визнаються доходом підприємства суми, які отримані від тре­тіх сторін, але не принесуть підприємству економічних вигод і не при­зведуть до збільшення власного капіталу. Це, зокрема: ПДВ, акцизний збір, інші податки та обов’язкові платежі, які належать до відрахування в бюджет та позабюджетні фонди; надходження за договорами комі­сії, агентськими угодами та іншими договорами, які не призводять до збільшення власного капіталу (доходом є тільки сума комісійної вина­городи); задаток під заставу; авансові платежі за реалізовану продукцію (будь-який аванс, отриманий за продаж продукції чи товарів визнається як зобов’язання).

Дохід від реалізації продукції визнається за таких умов:

• підприємство передало покупцеві суттєвий ризик і вигоди, пов’язані з правом власності на товар;

• підприємство не бере подальшої участі в питаннях, пов’язаних з володінням;

• сума доходу може бути достовірно оцінена;

• є ймовірним отримання економічних вигод, пов’язаних з операцією;

• витрати, які були або будуть понесені у зв’язку з операцією, мо­жуть бути достовірно визначеними.

Дохід, пов’язаний з наданням послуг має визнаватись, виходя­чи з міри завершеності операцій на дату балансу. Для оцінки міри завершеності надання послуг не можуть використовуватись отри­мані проміжні та авансові платежі.

Етап завершеності (відсоток готовності) обсягу виконаних робіт може за угодою визначатись таким чином:

• спираючись на відсоток виконаних робіт на дату балансу;

• спираючись на питому вагу понесених на дату балансу витрат у сумі загальних витрат за угодою;

• спираючись на факт завершення суттєвої події. У випадках, коли у наданні послуги можна визначити певну дію як суттєву, то визнання доходу здійснюється лише після її завершення (на­приклад, щодо визнання доходу, отриманого рекламним агент­ством - дата оприлюднення реклами).

Дохід, який виникає в результаті використання активів під­приємства іншими сторонами (у вигляді роялті, процентів, диві­дендів), визнається спираючись на такі умови:

• відсотки визнаються у періоді, до якого вони належать, пропо­рційно часу, виходячи з бази їх нарахування (номінальна вар­тість боргових цінних паперів помножується на ставку відсотка за відповідний період);

• роялті визнаються на основі нарахування згідно з економічним зміс­том відповідної угоди (наприклад, видавництво за угодою на видавни­цтво і реалізацію підручника повинно сплачувати роялті в розмірі пев­ного відсотку від договірної ціни реалізації - тоді виходять з кількості фактично реалізованих примірників і договірної ціни примірника);

• дивіденди визнаються, коли виникає право акціонерів на їх отримання.

Похід, який виникає внаслідок бартерних угод, оцінюється, виходячи з справедливої вартості отриманих товарів (послуг) у разі здійснення операцій по обміну товарів, які не є подібними по суті та вартості. Якщо ж товари, що обмінюються, є подібними, - дохід не ви­знається. Якщо ж неможливо оцінити вартість отриманих товарів - то дохід визнається за вартістю переданих товарів.

Доходи, отримані внаслідок безкоштовного (безоплатного) передання товарів, послуг визнаються за принципом справедливої вартості.

Доходи від здійснення товарно-грошових операцій між пов’язаними особами визнаються за принципом справедливої вар­тості у випадку, якщо договірні ціни є нижчими за середньоринкові ціни (справедливі), які були чинними на дату здійснення операції.