
- •Тема 5. Методологія проектування системи управління
- •5.1. Вплив ситуаційних чинників на проектування організації
- •5.2. Елементи проектування організації
- •5.3. Основні форми проектування організацій
- •5.4. Особливості різновидів структур управління
- •5.5. Нові форми структури організації
- •Тема 6. Елементи управління підприємством та їх взаємозв'язок
- •6.2. Принципи організації управління
- •6.3. Суть діяльності організації Спеціалізація робіт
- •6.4. Взаємозв'язок елементів управління
- •6.5. Основи реструктуризації управління а) Реорганізація: етапи і методи
- •Тема 7. Управлінські моделі
- •7.2. Цільові управлінські моделі
- •7.3. Моделі організацій як об'єктів управління
- •7.4. Поведінкові та адміністративні моделі організації
- •Тема 8. Особливості організації і функціонування підприємств різних форм власності
- •8.2. Форми об'єднання підприємств в Україні
- •8.3. Форми організації підприємництва
- •8.4. Нові форми підтримки підприємництва
- •Тема 9. Тенденції розвитку різних підприємств та їх об'єднань
- •9.2. Процедура створення господарських товариств
- •9.3. Спільне підприємство
- •9.4. Малі підприємства бізнесу
- •Тема 10. Відкриті та закриті акціонерні товариства
- •10.2. Загальна характеристика органів управління акціонерними товариствами
- •10.3. Загальні збори акціонерів
- •10.4. Спостережна рада акціонерного товариства
- •10.5. Правління акціонерного товариства
- •Тема 11. Управління маркетингом
- •11.2. Маркетинг як специфічна функція управління
- •11.3. Структура та функції апарату управління маркетинговою діяльністю
- •11.4. Технологія маркетингової діяльності
- •Тема 12. Управління фінансово-економічною підсистемою
- •12.2. Фінансова політика підприємства
- •12.3. Організація фінансового планування на підприємстві
- •12.4. Управління формуванням та використанням активів
- •12.5. Структура управління фінансами підприємств
- •Тема 13. Управління збутом
- •13.2. Особливості збутової діяльності
- •13.3. Управління процесом формування товарного асортименту
- •Тема 14. Організація керівництва
- •14.2. Діапазон керованості та фактори, що його визначають
- •14.3. Раціональний розподіл функцій в апараті управління
- •14.4. Розподіл завдань
- •14.5. Техніка і форми передачі розпоряджень
- •Тема 15. Управління дисципліною
- •15.2. Функціонування системи оцінки
- •15.3. Типові дисциплінарні порушення. Дисциплінарний
- •Глава X Кодексу законів про працю повністю присвячена трудовій дисципліні.
- •15.4. Дисциплінарні стягнення та заохочення
- •Тема 16. Загальні засади антикризового управління підприємством
- •16.2. Основні причини (фактори) виникнення кризових явищ. Наслідки кризових явищ на підприємстві
- •16.3. Типологія кризових ситуацій
- •16.4. Основні положення антикризового управління підприємство
- •Тема 17. Діагностика кризових ситуацій та банкрутства. Подолання кризової ситуації на підприємстві
- •17.2. Судові процедури, що застосовуються до боржника в процесі провадження у справі про банкрутство
- •17.3. Основні положення діагностики кризових ситуацій та банкрутства на підприємстві
- •17.4. Програма антикризових заходів
- •17.5. Системи управління в подоланні кризової ситуації
- •Тема 18. Управління ризикозахищеністю підприємства
- •18.2. Класифікація ризиків в економіці
- •18.3. Аналіз ризику. Концепція управління ризикозахищеністю підприємства
- •4. Ризикозахищеність основної діяльності підприємства.
- •Тема 19. Конкурентна політика організації
- •19.2. Конкурентні стратегії та впливовість конкурентних сил
- •19.3. Модель менеджменту систем якості підприємства
- •Тема 20. Методологічні основи визначення конкурентоспроможності
- •20.2. Визначення конкурентоспроможності фірми
- •1. Ринок
- •2. Продукт
- •4. Просування продукту на ринку
- •20.3. Фактори конкурентоспроможності торговельного
- •20.4. Конкурентоспроможність торговельного підприємства
- •Тема 21. Управління ефективністю підприємства
- •21.2. Значення ефективності, її критерії
- •21.3. Ресурсно-потенціальний підхід до оцінки ефективності системи менеджменту
- •21.4. Оцінка ефективності управління
- •Тема 22. Діагностика управління організацією
- •22.3. Етапи та методи діагностики
5.4. Особливості різновидів структур управління
Основа сучасного уявлення про організаційний проект бере початок з давнього універсального підходу—бюрократичної моделі.
Макс Вебер, німецький соціолог, був піонером класичної теорії організації. В основі його праць лежить бюрократична модель організацій. На думку Вебера, бюрократія — це модель проекту організації, що грунтується на легітимній та формальній системі влади. Багато людей пов'язує поняття бюрократії з бюрократизмом, жорсткістю і перекладанням відповідальності на інших. Наприклад, скільки разів можна почути, як люди нетактовно використовують термін "бюрократія", не знаючи, про що говорять.
Вебер трактував бюрократичну форму організації як логічну, раціональну й ефективну. Він запропонував використовувати цю модель як схему, до якої повинні прагнути всі організації як до єдиного найліпшого методу. Згідно з поглядом Вебера можна сформулювати п'ять головних ознак ідеальної бюрократії.
1. Кожна організація має чіткий поділ праці і кожну посаду в організації посідають висококваліфіковані спеціалісти.
2. Організація має узгоджену систему правил, шо гарантує стале фахове виконання завдань.
3. Організація має чітку ієрархію посад та служб, щоб створити умови для субординації від вищих ланок організації до нижчих.
4. Менеджери ведуть бізнес об'єктивним методом і зберігають відповідну відстань між собою та підлеглими.
5. Зайнятість і успіх в організації грунтуються на компетентності та кваліфікації, а працівники захищені від свавілля.
Найкращим втіленням бюрократії сьогодні є державні установи та університет. Наприклад, згадаймо, скільки етапів треба подолати і яку кількість документів оформити, щоб вступити до університету, поновити навчання, змінити спеціальність, поселитися у гуртожиток, отримати диплом тощо. Ці процедури обов'язкові, оскільки університети мають справу з великою кількістю людей, яких потрібно оцінювати справедливо і чесно. Великі профспілки також часто організовані як бюрократичні. Звідси можна зробити висновок, що дотримання правил та стандартів необхідне.
Головна перевага бюрократичної моделі та, що кілька її елементів (таких як дотримання правил та зайнятість на підставі кваліфікації) фактично сприяють підвищенню ефективності. Бюрократія також допомагає запобігати фаворитизму (оскільки всі без винятку повинні дотримуватися правил), а службові обов'язки зрозумілі кожному. На жаль, цей підхід має кілька недоліків. По-перше, бюрократична модель призводить до негнучкості організації та її жорсткості. Якщо правила визначені і затверджені, важко їх уникнути або змінити.
По-друге, бюрократія часто призводить до ігнорування людського чинника і соціальних процесів усередині організації.
Структури управління на підприємствах відіграють надзвичайно велику роль. Усі великі підприємства пройшли певні етапи розвитку. Побудувавши спочатку свої структури управління за проектним принципом, використовуючи неформальні організаційні структури, надалі в міру росту підприємства змушені переходити до використання ієрархічних принципів, які можна охарактеризувати як більш низький рівень розвитку структур управління. Не існує однозначно гарних чи поганих структур управління, можуть бути різні умови їхнього застосування.
В економічній літературі можна зустріти величезну кількість видів структур управління. З усього різноманіття структур управління чітко виділяються дві великі групи. Це ієрархічні й адаптивні структури. Розглянемо, учому полягають їхні відмінності.
Ієрархічні структури управління (їх ще називають: формальні, механістичні, бюрократичні, класичні, традиційні) характеризуються твердою ієрархією влади в організації, формалізацією правил і процедур, які використовуються централізованим прийняттям рішень, вузьковизначеною відповідальністю в діяльності.
Адаптивні структури управління (органічні, гнучкі) характеризуються розмитістю ієрархії управління, невеликою кількістю рівнів управління, гнучкістю структури влади, слабким чи помірним використанням формальних правил і процедур, децентралізацією прийняття рішень, широко обумовленії відповідальністю в діяльності (рис 5.9).
Не можна однозначно охарактеризувати різні види структур управління. Усе залежить від того, в яких умовах функціонує підприємство і що воно собою являє.
Укрупнену порівняльну характеристику умов найбільш сприятливого застосування двох розглянутих груп структур управління наведемо в таблиці 5.4.
Таблиця 5.4
Порівняння умов найбільш ефективного застосування ієрархічних і адаптивних структур управління
Ієрархічні структури управління мають багато різновидів. Вони формувалися відповідно до принципів, які були сформульовані ще на початку XX сторіччя. При цьому головна увага приділялася поділу праці на окремі функції.
Для адаптивних (гнучких, органічних) структур характерна відсутність бюрократичної регламентації діяльності органів управління, відсутність детального поділу праці за видами робіт, розмитість рівнів управління і невелика їхня кількість, гнучкість структури управління, децентралізація прийняття рішень, індивідуальна відповідальність кожного працівника за загальні результати діяльності.
Крім того, адаптивні структури управління, як правило, характеризуються такими ознаками:
— здатністю порівняно легко змінювати свою форму;
— орієнтацією на прискорену реалізацію складних проектів, комплексних програм, вирішення складних проблем;
— обмеженою дією в часі, тобто формуванням на тимчасовій основі на період вирішення проблеми, виконання проекту, програми;
— створенням тимчасових органів управління. Дорізновидів структур адаптивного типуможна віднести проектні, матричні, програмно-цільові, проблемно-цільові структури, засновані нагруповомупідході (командні, проблемно-групові, бригадні), мережні організаційні структури [167, с. 142 - 145].
Проектні структури — це структури управління комплексними видами діяльності, які через їх вирішальне значення вимагають забезпечення безупинного координуючого та інтегруючого впливу при жорстких обмеженнях по витратах, термінах і якості робіт.
Традиційно керівник підрозділу в будь-якій великій організації в рамках організаційної структури ієрархічного типу має безліч обов'язків і несе відповідальність за різні аспекти кількох різних програм, проблем, проектів, видів продукції та послуг. Безумовно, у цих умовах навіть добрий керівник буде на якісь види діяльності звертати більше уваги, а на інші — менше. Через те, що неможливо врахувати всі особливості, усі деталі проектів, то це може привести до найсерйозніших наслідків. Тому для того, щоб управляти проектами, і насамперед великомасштабними, використовуються спеціальні проектні структури управління.
Проектні структури в підприємствах, як правило, застосовуються тоді, коли виникає необхідність розробити і здійснити організаційний проект комплексного характеру, що охоплює, з одного боку, вирішення широкого кола спеціалізованих технічних, економічних, соціальних та інших питань, і, з другого боку, діяльність різних функціональних і лінійних підрозділів. До організаційних проектів можна віднести будь-які процеси цілеспрямованих змін у системі, наприклад реконструкцію виробництва, розробку й освоєння нових видів продукції і технологічних процесів, будівництво об'єктів тощо.
Проектна структура управління — це тимчасова структура, яка створюється для вирішення конкретного комплексного завдання (розробки проекту і його реалізації). Зміст проектної структури управління полягає в тому, щоб зібрати в одну команду найбільш кваліфікованих працівників різних професій для здійснення складного проекту у встановлений термін із заданим рівнем якості й у рамках виділених для цієї мети матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.
Проектна структура управління припускає забезпечення централізованого управління всім ходом робіт з кожного великого проекту.
Однією з найбільш складних структур управління адаптивного типу є матрична структура. Напочатку вона була розроблена в космічній галузі, застосовувалася в електронній промисловості та в галузях високих технологій. Матрична структура виникла як реакція на необхідність проведення швидких технологічних змін при максимально ефективному використанні висококваліфікованої робочої сили.
Матрична структура відображає закріплення в організаційній побудові фірми двох напрямків керівництва, двох організаційних альтернатив. Вертикальний напрямок — управління функціональними та лінійними структурними підрозділами підприємства. Горизонтальне — управління окремими проектами, програмами, продуктами, для реалізації яких залучаються людські й інші ресурси різних підрозділів організації.
За такої структури встановлюється поділ прав менеджерів, що здійснюють управління підрозділами, і менеджерів, що керують виконанням проекту. Найважливішим завданням вищого керівного складу підприємства в цих умовах стає підтримка балансу між двома організаційними альтернативами.
Відмітною рисою структури управління матричного типу є наявність у працівників одночасно двох керівників, що володіють однаковими правами. З одного боку, виконавець підкоряється безпосередньому керівнику функціональної служби, що наділений необхідними проектними повноваженнями для здійснення процесу управління відповідно до запланованих термінів, виділених ресурсів необхідної якості. Виникає система подвійного підпорядкування, що грунтується на поєднанні двох принципів — функціонального і проектного (продуктового).
Матрична структура найчастіше являє собою накладення проектної структури на постійну для даної організації лінійно-функціональну структуру управління. Такого виду структура може утворитися внаслідок поступової модифікації дивізійної структури; вона може бути результатом накладання функціональної структури на дивізійну.
Основним принципом у матричному підході до побудови структур управління є не удосконалення цих структур, не вдосконалення діяльності окремих структурних підрозділів, а поліпшення їхньої взаємодії з метою реалізації того чи іншого проекту або ефективного вирішення певної проблеми.
Ця вимога виконується тут за рахунок того, шо в матричній структурі паралельно з функціональними й лінійними підрозділами створюються спеціальні органи (проектні групи) для вирішення конкретних виробничих завдань. Ці проектні групи формуються за рахунок фахівців підрозділів, шо знаходяться на різних рівнях управлінської ієрархії.