Земельний кадастр у Польщі

Декретом польського уряду від 2 лютого 1955 року введена єдина система обліку земель. Методи ведення обліку визначені спільними інструкціями, вказівками і розпорядженнями Міністерства землеробства і Міністерства комунального господарства. Згідно з наказом цих міністерств від 20 лютого 1969 року у складі земельного фонду країни виділено вісім категорій використання земель. Розподіл земель за категоріями проводиться виходячи з особливостей функціонування і виробничої спрямованості їх використання.

Земельний фонд Польщі характеризується високим ступенем освоєності. Сільськогосподарські землі займають 62,6% загальної території країни, в тому числі орні (рілля і перелоги) – 48,2%; сади, включаючи породорозсадники. виноградники, ягідники і хмільники – 0,9%; постійні луки і пасовища – 13,5%. Серед інших категорій найбільшу питому вагу в загальній площі (27,5%) займають ліси і чагарники. Землі інших категорій представлені незначними площами. У земельному балансі країни наводиться показник зрівнювальної території, який визначається як різниця земельно-облікових і статистичних державних органів. Земельно-облікові дані базуються на матеріалах зйомок, обмірів земель окремих господарств і включають карту, реєстр, відомості про площу, клас земель, місце розташування ділянки й інші відомості.

Земельно-оціночні роботи значною мірою підпорядковані завданням визначення придатності грунтів для вирощування основних сільськогосподарських культур. Відповідно до інструкції, затвердженої Міністерством сільського господарства у 1963 році, якість земель визначається за механічним складом, потужністю орного горизонту, структурою, кислотністю, оглеєнням і водними властивостями ґрунту. Крім того, враховується рельєф, особливості меліорації, врожайність сільськогосподарських культур або продуктивність кормових угідь, а також природні умови, що ускладнюють використання земель та їх меліорацію.

Залежно від природних властивостей грунтів і врожайності сільськогосподарських культур орні землі поділяються на шість основних класів: найкращі, дуже добрі, добрі, середні, погані і дуже погані. Третій і четвертий класи залежно від якості грунтів поділяються на два підкласи. Понад 80% ріллі займають добрі, середні й погані землі. Однак у результаті технічного прогресу бонітувальна класифікація сільськогосподарських угідь, що застосовується, не відображає продуктивності виділених таксономічних одиниць (класів). Наприклад, продуктивність більшості грунтів перших двох класів збільшується при внесенні добрив незначно, а третього і четвертого класів зростає значно швидше. Тому клас ґрунтів як таксономічна одиниця земель з ростом технічного прогресу в землеробстві відображає якість земель лише на певному етані. У зв'язку з цим доцільно перейти на 100-бальну систему бонітування ґрунтів.

За даними бонітування грунтів розробляються ґрунтово-сільськогосподарські карти, найважливішим елементом яких є виділення сільськогосподарської придатності земель для вирощування певних культур. У межах одного комплексу групуються ґрунти з однаковими властивостями стосовно сільськогосподарського використання. Отже, виділення комплексів безпосередньо залежить від придатності земель для вирощування певних сільськогосподарських культур. Всього на орних землях виділено 12 комплексів сільськогосподарської придатності. Назви перших семи комплексів відображають придатність земель для вирощування озимої пшениці і жита, які займають 50...60 % посівних площ. Зокрема, перші три комплекси представлені кращими, добрими й середніми пшеничними землями, 4-7-й – кращими, добрими, поганими і дуже поганими житніми полями. Високоякісні і низькоякісні зернофуражні землі віднесені до восьмого і дев'ятого комплексів. Десятий комплекс включає гірські картопляно-вівсяні землі, одинадцятий – гірські вівсяні землі. Орні землі, призначені для сінокосів, – дванадцятий комплекс [19].

Виділення комплексів сільськогосподарської придатності на сінокосах і пасовищах пов'язане з типом луків, їх місцем розташування і класом бонітету ґрунтів. Сінокоси і пасовища поділяють на три комплекси: дуже добрі і добрі (заливні й суходільні луки), середньої якості (заливні, суходільні й заболочені), погані та дуже погані (суходільні й заболочені).

Дані бонітування ґрунтів і класифікації земель використовуються для планування і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, визначення рівня дохідності земель, економічної ефективності затрат, встановлення розмірів земельного податку. Залежно від родючості ґрунтів орні землі переводять в умовні гектари. Для цього всі повіти країни залежно від природно-історичних умов поділені на три групи. У третій групі повітів 1 га ріллі першого класу зараховується за два гектари умовної ріллі, а шостого класу – за 0,5 га. Коефіцієнти переведення в умовну ріллю у другій групі повітів коливаються в межах від 1,9 га для першого класу до 0,5 га для шостого класу, а у першій групі повітів відповідно від 1,8 до 0,6 га.

Економічна оцінка землі у Польщі ще не відображена у земельному кадастрі. Це пояснюється характером земельних відносин на сучасному етапі розвитку країни. У зв'язку зі значним скороченням сільськогосподарських земель розробляються методичні принципи їх вартісної оцінки. В основу визначення вартості землі пропонується покласти розмір чистого доходу, диференціальну ренту, вартість витрат на освоєння нових земель.