12. Розкрийте зміст ознаки метода права соціального забезпечення – характер юридичних засобів впливу для забезпечення виконання зобов’язання.

Характер юридичних засобів впливу для забезпечення виконання зобов'язань. Цю додаткову ознаку іноді називають — санкції. І у такому варіанті намагаються показати наявність самостійних санкцій, що використовуються для захисту порушених прав учасників правових відносин. Однак санкції за своєю юридичною природою не є численними, і вони властиві тільки для деяких самостійних галузей права: адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, фінансового і деяких інших. Натомість чимало галузей права не мають своїх власних санкцій, а тому при необхідності захисту порушених прав суб'єктів правовідносин використовують засоби впливу (санкції), що містяться в інших галузях права. Право соціального забезпечення саме і належить до таких галузей. Основними способами впливу на порушників соціально-забезпечувальних правовідносин вважаються санкції адміністративної та майнової відповідальності. При цьому заходи юридичної відповідальності в основному застосовуються лише щодо громадян, які є носіями суб'єктивних Прав, або щодо їх страхувальників (роботодавців). Відповідальність державних страхових фондів і державних органів, що надають соціальне забезпечення громадянам, не передбачена. Тому для забезпечення виконання ними своїх обов'язків перед застрахованими особами використовуються традиційні методи оскарження дій державних органів і страхових фондів до вищих органів або до суду. Як бачимо, для захисту порушених прав учасників соціально-забезпечувальних правовідносин використовується відповідний набір засобів, властивих імперативному методу правового регулювання.

13. Визначте структуру Загальної частини права соціального забезпечення.

Розподіл правових інститутів за Загальною та Спеціальною частинами у галузевій юридичній літературі прийнято визначати з огляду на структуру основного нормативного акта, яким переважно є кодекс. Право ж соціального забезпечення належить до тих небагатьох галузей вітчизняного права, які не мають свого кодифікованого акта. Правові норми, котрі регулюють соціально-забезпечувальні та пов'язані з ними відносини, містяться у законах та інших нормативних актах, що здійснюють правову регламентацію певних груп суспільних відносин. Об'єднання цих актів у єдину систему відбувається фактично на основі галузевої інкорпорації правових норм. Тому при визначенні місця того чи іншого інституту права у структурі права соціального забезпечення, а отже — і приналежність його до Загальної чи Спеціальної частини, крім об'єктивних чинників, використовуються й і суб'єктивні критерії. Йдеться передусім про наукове обґрунтування розміщення відповідного інституту права у певному 1 місці системи права соціального забезпечення.  склад Загальної частини формують ті правові інститути, які відображають специфіку галузі права і мають визначальне значення для більшості інститутів Спеціальної частини. Такими є, зокрема, інститут, що визначає сферу дії та об'єкт правового регулювання; інститут правосуб'єктності учасників правових відносин; інститут державних соціальних стандартів та соціальних гарантій; інститут соціальних ризиків; інститут, що визначає принципи права соціального забезпечення; інститут загальнообов'язкового державного соціального страхування; інститут оформлення реалізації права на соціальне забезпечення (процедурні норми). Серед цих правових інститутів, що формують Загальну частину, найбільш вагоме місце відводиться нормам, які визначають сферу дії та об'єкт впливу. І якщо у тих галузях права, де існує кодифікований акт (кодекс), це визначається саме у ньому, то для права соціального забезпечення визначальними у цьому плані є норми, які містяться у ст. 46 Конституції України. Тут у концентрованому вигляді окреслено той комплекс суспільних відносин, що потребує самостійного правового регулювання, тобто визначено предмет галузі права. Не менш важливим для Загальної частини права соціального забезпечення є інститут правосуб'єктності учасників соціально-забезпечувальних та пов'язаних з ними правових відносин. Тут, зокрема, визначаються основні елементи правового статусу цих учасників. Цей інститут має комплексний характер, оскільки його норми містяться не лише у актах національного права — Конституції України, законах, підзаконних актах, а й у деяких міжнародно-правових документах (угодах, укладених між державами — учасницями, на які було надано згоду Верховною Радою України). Відносно новим є інститут Загальної частини — соціальні ризики. Після ухвалення Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. норми цього інституту дістали своє довершення і зайняли чільне місце у структурі галузі права. Ще більш повним цей інститут став після прийняття низки законів щодо окремих видів соціального забезпечення: «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та втратами, зумовленими народженням та похованням; Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»; «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Комплексним інститутом є інститут загальнообов'язкового державного соціального страхування. У його структурі можна виділити норми, що мають якісну однорідність та слугують регулятором відносно самостійної групи соціально-страхових відносин — відносин страхового стажу. Тобто у складі комплексного інституту загальнообов'язкового державного соціального страхування виділяється самостійний підінститут — страховий стаж.