Тема 15. Лідерство в системі менеджменту організацій

План

1. Суть та місце лідерства в управлінні колективами.

2. Поведінські теорії лідерства та їх характеристика.

3. Ситуаційні теорії лідерства та їх характеристика.

1. Суть та місце лідерства в управлінні колективами.

Визначення 1:

Лідерство (від англ. leеd – вести, керувати) – природжена чи набута здатність однієї людини впливати на поведінку інших людей, спонукаючи їх до певних дій.

Визначення 2:

Лідерство – це тип управлінської взаємодії між лідером і наслідувачами, що ґрунтується на поєднанні різних форм влади і впливу з метою спонукання людей до досягнення спільних цілей.

Між менеджером і лідером виділяють суттєві відмінності, які визна-чаються формальним положенням кожним із них (табл. 2).

Таблиця 2 – Відмінності між менеджером і лідером

	Менеджер	Лідер
1	Адміністратор	Інноватор
2	Дає доручення	Надихає
3	Працює на цілях інших	Працює на своїх цілях
4	Опирається на систему влади	Опирається на людей
5	Використовує докази і аргументи	Використовує емоції
6	Контролює	Довіряє
7	Підтримує рух	Дає імпульс руху
8	Професіонал	Ентузіаст
9	Приймає рішення	Перетворює рішення в дію
10	Може втратити посаду	Може втратити повагу
11	Діє на основі прав і повноважень	Діж на основі авторитету і особистих якостей

Особисті якості лідера. Згідно з теорією лідерських якостей Р. Стогділла та Р. Манна, виділяють наступні якості лідера:

1) розум та інтелектуальні здібності;

2) домінування над іншими;

3) впевненість в собі;

4) активність і енергійність;

5) знання справи.

Інша класифікація лідерських якостей запропонована У. Беннісом (сер. 80-х р. ХХ ст.). Ним виділено чотири групи лідерських якостей:

1. управління увагою, тобто вміння робити свої ідеї привабливими для оточуючих;

2. управління значенням, тобто вміння робити значущими і важливими для оточуючих свої ідеї;

3. управління довір’ям, тобто вміння залучитись повним довір’ям оточуючих;

4. управління собою, тобто розуміння своїх слабких і сильних сторін і вміння компенсувати власні слабкі сторони сильними, або ж сильними сторонами оточуючих.

Недолік особистісних теорій лідерства полягає в тому, що, з одного боку, перелік лідерських якостей може бути безкінечним і за ним образ лідера скласти важко, а з іншого боку, далеко не завжди наявність у людини цих якостей робить з неї лідера.

2. Поведінські теорії лідерства

Поведінські теорії лідерства – виходять з того, що лідерство визначається не стільки особистими якостями керівника, скільки характером поведінки щодо підлеглих, або стилем керівництва.

До найбільш відомих поведінських теорій лідерства відносять наступні:

1) Теорія «Х» і «У» Д. Мак-Грегора, згідно з якою виділяють такі стилі лідерства:

а) авторитарний (автократичний), який характеризується жорсткою постановкою цілей, небажанням відступитись від свого погляду, нетерпимістю, жорсткістю, прямолінійністю. В основі цього стилю лежать наступні постулати, якими керується керівник (теорія «Х»):

• люди не люблять працювати і уникають роботи за будь якої нагоди;

• люди позбавлені честолюбства, не хочуть брати на себе відповідальність, хочуть безпеки і спокою;

• більшість людей слід примушувати до роботи, загрожувати покаранням, контролювати;

б) демократичний, який характеризується апеляцією до потреб вищого порядку і спирається на наступні постулати (теорії «У»):

• праця є процесом природним, люди хочуть працювати і брати на себе відповідальність;

• не покарання і контроль, а самоуправління і самоконтроль дадуть більший управлінський ефект;

• задоволення результатом і самовираження є важливими мотивуючими факторами;

• людина здатна до творчості й інновацій, необхідно лише розкрити її потенціал.

Керівник-демократ залучає підлеглих до прийняття рішень, не обмежує творчість та ініціативу, не застосовує жорсткий контроль, терплячий до думок і критики з боку інших, обережно критикує дії підлеглих. Основні його методи – спонукання і переконування;

в) ліберальний, який характеризується наступними рисами:

• керівник-ліберал не проявляє особливої активності в роботі;

• надає підлеглим максимальну свободу дій;

• уникає конфліктів, критичних зауважень, щоб не образити підлеглих;

• цікавиться проблемами підлеглих, намагається допомогти їх вирішити, іноді на шкоду справі.

2) Теорія стилів управління Блейка-Мутона

Автори виділяють стилі управління на основі поєднання двох критеріїв:

а) увага керівника до роботи;

б) увага керівника до потреб працівників.

Графічно зміст теорії відображається у вигляді «управлінської решітки» (рис. 16).

Рис. 16. Управлінська решітка Блейка-Мутона

Використовуючи шкалу від 1 до 9, автори виділяють п’ять основних стилів управління:

1) стиль 1.1 – «страх перед бідністю»: мінімальна увага керівника до роботи і до людей;

2) стиль 1.9 – «будинок відпочинку», керівник намагається сформувати теплі, дружні стосунки, мало піклуючись про виконання завдань;

3) стиль 9.1 – «авторитет – підлеглість»; керівник в першу чергу піклується про роботу і завдання, не звертаючи увагу на морально-психологічний стан підлеглих;

4) стиль 9.9 – «команда» – посилена увага керівника як до виконання завдань, так і до потреб підлеглих. При цьому керівник апелює до потреб вищого порядку;

5) стиль 5.5 – «організація», або «бюрократія», керівник намагається досягти певного балансу між інтересами організації і потребами працівників.

3) Теорія стилів управління Реддіна

Доповнює двомірну сітку Блейка-Мутона третім критерієм – ефективністю (рис. 17).

Рис.17. Тримірна таблиця Реддіна.

При цьому виникає вісім стилів управління, які за критерієм «ефективність» згруповані попарно у чотири групи:

1 пара: Стиль 1 – місіонер: орієнтація на стосунки між людьми в ситуації, коли це неефективно.

Стиль 2 – прогресист: орієнтація на стосунки між людьми, коли це ефективно.

2 пара: Стиль 3 – угодник: орієнтація на завдання і стосунки в ситуації, коли це неефективно.

Стиль 4 – адміністратор: орієнтація на завдання і стосунки в ситуації, коли це ефективно.

3 пара: Стиль 5 – автократ: орієнтація на завдання в ситуації, яка не вимагає такої поведінки.

Стиль 6 – доброзичливий автократ: орієнтація на завдання в ситуації, яка вимагає такої поведінки

4 пара: Стиль 7 – дезертир: мінімальна увага до людей і завдань в ситуації, коли це не ефективно.

Стиль 8 – бюрократ: мінімальна увага до людей і завдань в ситуації, коли це ефективно.