4. Особливості прийняття індивідуальних і колективних управлінських рішень

Під час прийняття управлінських рішень менеджери діють як самостійно, так і як керівники відповідних колегіальних органів. Залежно від цього виділяють індивідуальні і колективні (групові) управлінські рішення.

Визначення:

Індивідуальне управлінське рішення – це таке, яке приймається менеджером одноосібно.

Залежно від рівня структуризації проблеми та інформаційного забезпечення виділяють наступні типи індивідуальних управлінських рішень:

1. Рутинні рішення, які передбачають неухильне дотримання правил і процедур, чітку систему контролю, розумну оцінку ситуації. Особливістю таких рішень є відсутність потреби у творчому підході, оскільки всі дії наперед визначені.

2. Селективні рішення, які передбачають вибір оптимального рішення з кількох відомих альтернатив. Особливістю таких рішень є наявність певного кола можливих рішень, які вже добре відпрацьовані. Присутні елементи творчості.

3. Адаптаційні рішення, передбачають створення нових можливостей і застосування нових ідей для вирішення старих проблем. Особливістю їх є те, що поруч з відпрацьованими рішеннями можуть бути запропоновані й абсолютно нові. Це вимагає значного рівня творчості, ініціативи, здатності зробити прорив у невідоме.

4. Інноваційні рішення, передбачають пошук нових рішень для нових проблем. Їх особливістю є те, що менеджеру необхідно ідентифікувати і структурувати проблему, здійснити її діагностику а потім знайти методи її вирішення. Це вимагає найвищого рівня творчості й інноваційності.

Визначення:

Колективні (групові) рішення – це такі, які приймаються певною групою уповноважених на те людей (комісія, правління, рада і т.д.).

Види колективних рішень:

1) непомітні рішення, приймаються тоді, коли у членів групи немає чіткої позиції щодо обговорюваної проблеми, тому висловлена кимось пропозиція не зустрічає заперечень і приймається як рішення;

2) авторитетне рішення, приймається найбільш авторитетним членом групи. Воно може бути зваженим, якщо при цьому врахована думка інших членів групи, або вольовим, якщо інші думки подавлені. При цьому члени групи не сприймають це рішення як своє;

3) рішення меншості, виникає тоді, коли члени меншості, активно підтримуючи один одного, нав’язують свою пропозицію більшості, в якої немає чіткої позиції. Таке рішення нестійке, оскільки більшість дуже швидко вимагатиме його перегляду;

4) компромісне рішення, приймається тоді, коли сторони намагаються врахувати позиції одна одної і у зв’язку з цим приймається третє рішення, якого ніхто не пропонував, але яке частково задовольняє обидві сторони. Це рішення також нестійке, оскільки ослаблення однієї зі сторін породжує бажання іншої сторони його переглянути;

5) рішення більшості – найбільш демократичне, оскільки виникає внаслідок голосування. Воно достатньо стійке, тому що може існувати до того часу, доки існуватиме більшість.

6) рішення взаєморозуміння, виникає в результаті широкої дискусії, обговорення, врахування думок всіх зацікавлених і розуміння кожним членом групи того, що в даній ситуації іншого рішення немає. Таке рішення є вимушеним і воно зміниться тоді, коли зміняться ситуаційні фактори, що на нього вплинули;

7) одноголосне рішення, рідкий вид рішення, яке влаштовує всіх членів групи і вони голосують за нього одностайно.

Рекомендована література: 6, 8, 9, 14, 17, 20, 27, 28, 34, 39,43.