2. Розвиток управлінської думки в Україні періоду неПу

Цей період охоплює двадцяті і початок тридцятих років ХХ століття. Характеризується бурхливим поширенням ідей тейлоризму і наукової організації праці (НОП) в управлінській науковій літературі і практиці того часу. Цей період розвитку управлінської науки, пов’язаний з іменами відомих вчених:

1. Олександр Олексійович Богданов (1873-1928), великий вчений, економіст, політичний діяч. У своїй праці «Загальна організація праці» висунув ідею створення науки про загальні закони організації, тектології. Вступив одним із піонерів системного підходу у сучасній науці. Окремі положення тектології знайшли логічне продовження у кібернетичній науці.

2. Олексій Капіталович Гастєв (1882-1941), видатний вчений і державний діяч, засновник школи наукової організації праці в СРСР. Засновник і перший директор Центрального інституту праці (ЦІП), створеного у 1921 році, який тісно співпрацював із Всеукраїнським інститутом праці, очолюваним Ф.Р. Дунаєвським.

О.К. Гастєв є автором більше 200 наукових праць, в яких розвивав і поглиблював ідеї Ф. Тейлора, Г. Форда, інших представників школи наукового управління. Розроблена колективом ЦІП концепція трудових установок включала в себе три головні взаємопов’язані напрямки: теорію трудових рухів та організації робочого місця; методику раціонального виробничого навчання; теорію управлінських процесів. Широко відомі викладені в роботі «Як треба працювати» (1921 р.) шістнадцять основних правил для всякої праці, в яких НОП органічно поєднувалась з культурою праці. О.К. Гастєв залишив велику наукову і практичну спадщину, яка має велике значення і в наші дні.

3. Платон Михайлович Керженцев (Лебедєв) (1881-1940). Відомий державний діяч, вчений, економіст, публіцист. Займав високі державні посади. Був організатором і керівником відомої «Ліги Час» (1923 р.), яка потім була реорганізована в «Лігу НОП». Автор більше 80 робіт із проблем управління, найбільш відома з яких «Принципи організації» (1922).

П.М. Керженцев на відміну від О.К. Гастєва виділяв наступні напрямки НОП:

1) вивчення особистого фактору виробництва, людини з погляду максимальної ефективності його роботи;

2) вивчення речових факторів виробництва (матеріальні ресурси, обладнання і т.д.);

3) вивчення організаційних методів, або наукова організація управління (НОУ).

Під НОУ П. Керженцев розумів «вивчення організаційних прийомів і визначення найбільш раціональних методів організаційної роботи». Він вважав, що саме цьому напрямку НОП повинна приділятись головна увага науковців, що наближало його до позицій А. Файоля.

4. Микола Андрійович Вітке (дату нар. і смерті не встановлено). Один зі значних представників руху НОП в 20-ті роки, державний і науковий діяч. Розробив і активно відстоював концепцію людського фактору в управлінні. Головна наукова робота М. А. Вітке називається «Організація управління і індустріальний розвиток» (1925 р).

На думку М. А. Вітке і його прихильників, у системі НОП слід виділяти два напрямки. Перший – це раціоналізація трудового процесу окремого працівника (власне НОП). Другий – це наукова організація управління (НОУ), предметом якої повинні стати раціоналізація взаємодії людини з людиною. Саме другий напрям розробляв М.А. Вітке. На його думку, на основі досліджень НОУ слід розробляти найбільш раціональні способи і прийоми впливу на відносини співробітників з метою досягнення оптимізації в роботі. «Управління полягає в доцільному поєднанні людських воль (а не інтелекту), і через їх посередництво різних знарядь для досягнення певних, властивих даній організації цілей», – писав М. А . Вітке.

Таким чином, М. А. Вітке відійшов від домінуючих тоді організаційно-технічних і функціональних концепцій управління і своїми поглядами попередив появу ідей Е. Мейо і його концепції людських стосунків.

5. Олена Федорівна Розмирович (1885-1953). Відомий діяч руху НОП в колишньому СРСР, засновник і директор першого спеціалізованого Інституту техніки управління. Автор багатьох праць у сфері управління. Сформульована нею концепція одержала назву «виробничої трактовки управлінських рішень».

Вихідним методологічним припущенням О. Розмирович було положення про наявність спільних рис у виробничому і управлінському процесах. Ця аналогія давала підставу стверджувати, що управлінську працю можна розкласти на найпростіші дії, які можуть бути механізовані і автоматизовані. У свою чергу, це дасть можливість перекласти працю з управління на машини і зробить управлінську діяльність зайвою.

Незважаючи на радикальність таких суджень, багато думок були досить раціональними. Пізніше вони знайшли своє продовження в кількісних підходах до управління та ідеях кібернетики.