Питання для контролю:

1. Основні положення загальної теорії систем.

2. Особливості системного підходу у менеджменті.

3. Ситуаційний підхід у менеджменті та його характеристика.

4. Концепція цільового управління П. Друкера.

5. Управлінська модель «7 S» консультативної групи «Мак Кінзі».

6. Концепція стратегічного управління І. Ансоффа.

7. Імпауермент як новітня течія сучасного менеджменту.

Тестові завдання до теми 4

1. Системний підхід в менеджменті передбачає, що:

а) ефективне управління – завжди ситуаційне;

б) управляючу підсистему можна розглядати як сукупність взаємозв’язаних елементів;

в) управління може піддаватись формалізації і кількісній математичній обробці.

2. Ситуаційний підхід в менеджменті передбачає, що:

а) ефективне управління – завжди ситуаційне;

б) управління може піддаватись формалізації і кількісній математичній обробці;

в) ефективне управління таке, яке органічно поєднує різні цілі організації.

3. Кількісна школа управління передбачає, що:

а) у системі управління можна виділити управляючу і ту, якою управляють підсистеми;

б) ефективне управління завжди ситуаційне;

в) управління може піддаватись формалізації і кількісній математичній обробці.

4. Концепція цільового управління передбачає, що:

а) ефективне управління – завжди ситуаційне;

б) ефективне управління таке, яке органічно поєднує різні цілі організації;

в) ефективне управління ґрунтується на семи взаємозв’язаних складових.

5. Модель управління «Мак Кінзі» передбачає, що:

а) управління може піддаватись формалізації і кількісній математичній обробці;

б) ефективне управління таке, яке органічно поєднує різні цілі організації;

в) ефективне управління ґрунтується на семи взаємозв’язаних складових.

6. Концепція стратегічного управління передбачає, що:

а) працівники на всіх рівнях мають широкі повноваження і несуть відповідальність за свої рішення;

б) головні довготермінові цілі організації визначаються з врахуванням прогнозних параметрів зовнішнього середовища;

в) управління може піддаватись формалізації і кількісній математичній обробці.

7. Імпауермент як новітня течія сучасного менеджменту передбачає, що:

а) працівники на всіх рівнях мають широкі повноваження і несуть відповідальність за свої рішення;

б) головні довготермінові цілі організації визначаються з врахуванням прогнозних параметрів зовнішнього середовища;

в) управління може піддаватись формалізації і кількісній математичній обробці.

Тема 5. Розвиток вітчизняної управлінської думки

План:

1. Розвиток управлінської думки в Україні до 1917 року.

2. Розвиток управлінської думки в Україні періоду НЕПу.

3. Особливості розвитку управлінської думки в Україні у період централізованої економіки.

4. Формування сучасних ідей менеджменту в Україні.

1. Розвиток управлінської думки в Україні до 1917 року

Управлінська думка в Україні в усі часи формувалась під впливом і у взаємодії з управлінською думкою царської Росії, потім СРСР. Цей взаємовплив зберігся і в часи незалежності.

У дореволюційний період управлінська наукова думка в Україні формувалась як частина економічної науки. Найбільш відомими представниками цього періоду розвитку економічної і управлінської думки в Україні є наступні:

1. Михайло Андрійович Балудянський (1769-1847). Родом із Закарпаття. Закінчив юридичний факультет Віденського університету. Довгий час працював на викладацькій і науковій роботі у Санкт-Петербурзі. Є одним із розробників управлінського механізму буржуазних реформ у Росії. Виступав за активну роль держави в управлінні економікою. На мікрорівні управління його ідеї стосувались питань трудових відносин, кваліфікації працівників, заробітної плати. Заклав основи диференціації заробітної плати з врахуванням здібностей, кваліфікації, професіоналізму працівників.

2. Василь Назарович Каразін (1773-1842) відомий як засновник Харківського університету та ініціатор реформи освіти в Росії. В науковому плані поділяв погляди фізіократів. Активний прихильник реформи державного управління Росії в напрямку конституційної монархії. Активний прихильник реформування поміщицько-феодального устрою, підтримував ідею надання селянам громадських прав та створення селянського самоуправління. У своїх маєтках впроваджував елементи найманої праці.

3. А. Самборський (1732-1815), М. Ліванов (1751-1800), І. Комов (бл.1750 р.н.), група випускників Києво-Могилянської академії, які внесли вагомий вклад в економічну науку і, зокрема, економіку і управління землеробством. Вони активно вивчали англійський досвід ведення землеробства та пропагували його на теренах Росії. Про рівень їх впливу свідчить той факт, що А. Самборський був вихователем спадкоємця престолу Павла Петровича, а також учителем великих князів Олександра (пізніше Олександра І) та Костянтина. Результатом діяльності учених стало формування в Україні ряду агрономічних центрів, зокрема, Батуринського, Харківського, Миколаївського та ін.

4. Іван Васильович Вернадський (1821-1884), професор Київського, потім Московського університету, редактор журналу «Економіст», керуючий конторою державного банку у м. Харкові. Сфера його наукових досліджень стосується визначення ролі держави в економіці. І.В. Вернадський був прихильником політики вільної торгівлі і вільного підприємництва. Вважав, що державний протекціонізм у зовнішній торгівлі знижує дух суперництва і не мобілізує промисловців «напружувати всі сили». Активно підтримував ідеї промислового розвитку Росії.

5. Микола Христофорович Бунге (1823-1895), відомий український вчений і громадський діяч. Випускник, а потім професор Київського університету. Був одночасно керуючим Київського відділення державного банку. З 1880 року заступник, а з 1881 – міністр фінансів Росії. У 1887-1895 роках був головою Кабінету міністрів.

Як учений був прихильником приватної ініціативи і вільної конкуренції з обмеженим втручанням держави. Бачив перспективу в організації промисловості на основі великого машинного виробництва шляхом створення акціонерних компаній. Одночасно був ініціатором створення представницьких організацій підприємців – союзів, товариств, комітетів, які активно співпрацювали б з урядом.

Результатом діяльності М.Х. Бунге на державних посадах став бурхливий розвиток промислового виробництва в Російській імперії, у тому числі в Україні.

6. Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919) – один з найбільш яскравих представників вітчизняної економічної і управлінської думки. Закінчив Харківський університет. Після захисту дисертації працював професором Московського університету. З 1917 року – міністр фінансів Центральної Ради, академік, професор Київського університету. Велику увагу приділяв теорії криз, проблемам розвитку економічних укладів. Є одним з родоначальників теорії змішаної економіки. Багато уваги приділяв питанням державного управління та місцевого самоврядування.

Вивчав також поведінські аспекти впливу на людей. Зокрема, в роботі «Психологічні фактори суспільного розвитку» (1904 р.) виділив п’ять груп людських потреб, до яких відніс фізіологічні, статеві, симптоматичні інстинкти і потреби, альтруїстичні, потреби, що ґрунтуються на практичних інтересах. Тим самим він був передвісником появи знаменитої «піраміди потреб» А. Маслоу.