15. Лірична поезія Давнього Китаю

"Книга пісень", до якої Конфуцій відібрав 305 з більш ніж трьох тисяч пам’яток народної пісенної творчості чжоусців. У ній подана найдавніша лірична поезія китайців — любовна, побутова, обрядова, громадянська, епічна, історична. У своїх піснях китайці розповідали про стародавні шлюбні обряди, про сумну долю залишених жінок, про жахливу традицію людського жертвоприношення, про воєнні походи, про сите, але неспокійне життя чиновників. Пізніша китайська поезія розвивалася у двох основних жанрах: піснях - гєші та поемах - Фу, на відміну від геші, не співали, а скандували. Складені вони були римованою прозою, тобто являли собою щось середнє між поетичним і прозовим жанрами. Творцями цього оригінального літературного жанру були Цюй Юань, Сун Юй та інші поети. Цюй Юань, ліриці якого притаманні витонченість та щирість почуттів, народився у IV ст. до н. е. в царстві Чу. Цюй Юань з непідробною щирістю передав у своїй оді "Сум відлученого". Легенда розповідає, що коли Цюй Юань довідався, що князівство Цінь таки завоювало його батьківщину, він утопився в річці Міло. Інший чуський поет III ст. до н. е. Сун Юй, якого вважають першим китайським трубадуром кохання й жіночої краси, вдосконалив винайдену Цюй Юанем форму оди й цим уніс чималу лепту у виділення китайської літератури в самостійний вид мистецтва. У І—II ст. н. е. в країні побачила світ навіяна народним фольклором анонімна поетична збірка "Дев’ятнадцять стародавніх віршів", віршові твори якої були складені на традиційну для китайської поезії тематику: розлука друзів, сум залишених жінок, ностальгія за рідною домівкою.

16. Склад і жанри Авести

Авеста - збори священних текстів зороастрійців, найстаріший пам'ятник давньоіранськой літератури, складений на особливому, більш ніде не зафіксованій мові, званому в іраністики «авестійським». Збереглася Авеста традиційно ділиться на 5 «книг» і кілька не входять до них інших частин і фрагментів. Ясна - найбільш значуща книга, що представляє собою текст, що читається на основний зороастрийской літургії «Ясна». Об'єднує 72 глави досить різнорідного змісту. Глави 28-34, 43-51, 53 займають Гати, найбільш шанована частина всього авестійського зборів, метричні гімни, присвячені Ахура Мазді, авторство яких традицією і більшістю вчених приписується самому пророкові Заратуштра. Вісперед - додаток до Ясне у вигляді молитов і звернень до «ратам», зразковим главам творінь; складається з 24-х глав. Відевдад - збірка з 22-х глав, присвячений насамперед законам чистоти і боротьби з оскверненням. Яшти - 22 гімни, присвячених Ахура Мазді, Амешаспентам і різним яз Атам. Хорде Авеста - букв. «Мала Авеста», збірник повсякденних молитов, використовуваний як священиками, так мирянами, зміст якого в значній мірі являє собою витяг з інших частин Авести. Деякі оригінальні молитви складені на середньоперсидській мові, і їх авторство традиційно приписується Адурбаду Махраспанду.[4]

3. Переклад на Сході

1. Зародження перекладацької діяльності

Зародження перекладацької діяльності на Сході належить до часів сирійців (перша половина ІІ століття н.е.), які перекладали на арабську мову багату спадщину, що датується епохою язичеських вірувань (Bloomshark, 1921, 10 - 12; цит. Addіdaouі, 2000). Великий вплив на роботу сірійських перекладачів зробили методи, що застосовувалися в Греції. Сірійські тексти були дослівними й близькими до оригіналу (Ayad, 1993, 168; цит. Addіdaouі, 2000). Згідно Addіdaouі, одним із кращих сірійських перекладачів був Джарджас (Jarjas). Його відомий переклад книги Аристотеля "Про світ" (Іn the World) дуже точний і близький до першоджерела.