3. Оцінка основних фондів

Облік та оцінка засобів праці здійснюється в 2-х формах:

• натуральній, що використовується для обліку та планування окремих груп ОФ; для розрахунку виробничих потужностей, розробки балансів обладнання; для визначення ступеню їхнього використання та ін. цілей;

• вартісній, яка необхідна для визначення загального обсягу ОФ, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

У зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів праці, існує кілька видів вартісної оцінки ОФ:

1. Первісна вартість ОФ – це фактична їхня вартість на момент введення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування включає його оптову ціну, а також витрати на транспортування, монтування та встановлення цього устаткування на місці використання.

2. Відновлена вартість ОФ – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Для забезпечення порівнянності вартісної оцінки ОФ періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.

3. Повна (первісна і відновлена) вартість ОФ – це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю ОФ враховуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

4. Залишкова вартість ОФ характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції. Така оцінка необхідна для визначення втрат при завчасному виході ОФ з ладу, для розрахунку економічної ефективності заміни обладнання, реконструкції.

Залишкова вартість ОФ на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості.

4. Спрацювання, амортизація і відтворення оф

Основні фонди протягом тривалого функціонування зазнають фізичного і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння.

Під фізичним (матеріальним) спрацюванням (зношенням) основних фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживчої вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості – економічного спрацювання.

Моральне зношення (техніко-економічне старіння) основних фондів являє собою передчасне (незалежно від фізичного зношення) знецінення основних фондів викликане:

а) здешевлення відтворення ОФ у виробників цих ОФ (моральне зношення І роду). Виробництво машин, з часом відбувається з меншими витратами. Підприємство-виробник разом зі зменшенням витрат може знизити ціну, тим самим стимулюючи збут даних машин. Таким чином, вони стають дешевшими.

б) впливом НТП та впровадженням у виробництво більш ефективних з економічної точки зору засобів праці (моральне зношення ІІ роду). Через відносне падіння економічної ефективності засобів праці, що вироблялися раніше, їх використання стає невигідним і їх доводиться заміняти до строку фізичного зношення.

Просте відтворення ОФ в повному обсязі забезпечує амортизація ОФ – процес поступового перенесення вартості ОФ на вартість виробленої продукції з метою накопичення грошових коштів для повного їх відновлення (реновації).

Схематично процес амортизації та повного відтворення основних фондів зображено на рис. 4:

Рис 4. Процес амортизації основних фондів.

Величина амортизаційних відрахувань визначається на основі норм амортизації. Норма амортизації – це встановлений розмір амортизаційних відрахувань на реновацію ОФ за визначений період часу по конкретному їх виду (групі чи підгрупі), виражений у відсотках до їх балансової вартості:

де - первісна вартість ОФ певної групи, грн.;

- ліквідаційна вартість ОФ, грн.;

- нормативний строк служби ОФ, років – тривалість експлуатації об’єкту з врахуванням фізичного і морального зношення.

На початку експлуатації ОФ, як правило, їх ліквідаційна вартість невідома. Тому норма амортизації визначається:

Амортизаційні відрахування, накопичені в кінці встановленого строку служби ОФ, повинні бути достатніми для повного їхнього відновлення.

З метою пожвавлення процесу відтворення ОФ і захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємства можуть застосовувати прискорену амортизацію активної частини ОФ, використовуючи методи:

1) зменшуваного залишку. Суть його полягає в тому, що звичайна норма амортизації, яка використовується при рівномірному нарахуванні зношення збільшується у 1,5-2 рази, а амортизаційні суми обчислюються за цією нормою не від первісної вартості ОФ, а від недоамортизованої їхньої частини.

2) кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим їх зниженням у другій половині. Визначення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:

• додаються числові значення років служби устаткування, наприклад при 5-річному терміні служби обладнання: 1 + 2 + 3 + 4 + 5 = 15;

• утворюються дроби типу і розміщуються у зворотному порядку;

• обчислюються річні суми амортизації множенням дробів на первісну вартість обладнання.