2. Мікрофіша.

Мікрофіша (ФШ) – плоска мікроформа з розташуванням мікрозображень у формі сітки. ФШ – це відрізок фото-, діазо- чи везикулярної плівки стандартного формату 75х125 мм, 105х148 мм, 180х240 мм, на якій у заданій послідовності розташовується мікрозображення. Читати ФШ можна на зчитувальному апараті за допомогою діапроектора. ФШ бувають оригіналами (з використанням систем ЕОМ) і копіями документів.

Залежно від кратності зменшення зображення при зйомці й кількості кадрів ФШ розділяють на:

мікрофіші (кратність зменшення від 18 до 24, кількість кадрів від 60 до 90);

супермікрофіші (кратність зменшення від 50 до 60, кількість кадрів від 200 до 300);

ультрамікрофіші (кратність зменшення від 100 до 150, кількість кадрів до 3200).

Інформаційне поле ФШ складається з поля заголовка і растрового поля. Зверху розміщається зчитаний людиною заголовок, що відбиває зміст документа. Запис мікрозображень у растровому полі проводять послідовно в горизонтальному й вертикальному напрямках; у рядку – зліва або направо, у графі (колонці) – зверху вниз

3. Мікрокарта.

Мікрокарта (МК) – носій інформації на фотоплівці, що вставляються в апертурну чи клясерну карту. Мікрокарта – це документ, аналогічний мікрофіші, виготовлений на непрозорій основі (на відрізку фотографічного чи звичайного паперу, а також на металевій основі). Читають МК на читальних апаратах за допомогою епіпроектора (тобто у відображеному світлі). Для МК характерні всі переваги мікрофіш. Крім того, у мікрокарті можна використовувати й лицьову, і зворотну сторону, розташувавши на одній стороні пошуковий образ документа, бібліографічний опис, анотацію чи реферат документа, а на іншій – мікрозображення всього документа.

Розрізняють такі різновиди мікрокарт:

мікрокард (відповідає стандарту Каталожної картки 75х125 і 105х148 мм);

мікролекс – 165х216 мм (два склеєних фотографічних відбитки, одержаних з негативів форматної плівки);

мікротейп – стандартний розмір; являє собою стандартну карту, на якій наклеєні смужки мікрозображень;

мікрострип – МК аналогічна мікротейпу, але на зворотній стороні смужки нанесені не на клейовий шар (як на мікротейпі), а особливий склад, що стає липким тільки при зволоженні.

ікрокарти з високою кратністю зменшення (100 – 200) служать для тривалого архівного збереження великих документних масивів у дуже малих обсягах.

Тема 4. Оптичний документ

План:

1. Оптичний диск.

2. Аудікомпакт-диск.

3. CD-ROM.

4. Відеокомпакт-диск.

5. DVD-диск.

6. Магнітооптичний диск.

Оптичний документ – це інтегральний вид документа, здатний увібрати в себе переваги й можливості книги, мікро-, діа- і відеофільмів, аудіозапису і т.ін., причому все це одночасно. Він необхідний для тривалого збереження великих масивів інформації. До оптичних документів відносяться оптичні диски й відеодиски: компакт-диск, CD-RОМ, DVD-диск і ін.

1. Оптичний диск.

Найперспективнішим видом оптичного документа, який виділяється за формою, носієм і особливостями користування, є оптичний диск (ОД) – матеріальний носій, на якому інформація записується і зчитується за допомогою сфокусованого лазерного променя. Оптичний диск – це оптичний (лазерний) носій інформації діаметром 8 – 12 см (4,5), товщиною – 1,2 мм. Діаметр ОД найчастіше 305 мм. Інформацію записують у кодованій формі (подвійний код 0-1). Місткість ОД залежить від технології запису й може складати 10000, 25000 чи 40000 сторінок формату А4. І це за тією умовою, що поверхня диска використовується для запису інформації лише на 60 – 70%.

Оскільки на ОД інформація зберігається в цифровій формі, технологія запису має свої особливості. Сигнал, що надходить від джерела – аналоговий. Аналогово-цифровий перетворювач переводить його в цифрову (подвійну) форму. При зчитуванні інформації дані розкриваються в зворотному порядку.

За місткістю носія інформації ОД поділяються на три види:

великої (понад 2х109 байт) – для використання архівів даних, що проходять через ЕОМ;

середньої (7х108 - 2х109 байт) – для збереження текстової й образотворчої інформації;

компактні диски (місткість до 7х108 байт) – для мікро-ЕОМ.

Залежно від можливості використання для запису й зчитування ОД поділяють на два види. Це накопичувачі, призначені для запису інформації безпосередньо користувачем. З 1999 року розпочалося виробництво DVD- дисків.

Упровадження оптичної технології в документно-інформаційну сферу може розглядатися як початок нової ери в поширенні, збереженні, використанні документної інформації.