Тема 2. Перфорований документ

План:

1. Перфокарта.

2. Перфострічка.

1. Перфокарта.

Перфораційна карта, перфокарта (ПК) – це перфорований носій інформації у вигляді прямокутної картки з тонкого картону, щільного паперу чи пластмаси, призначеної для запису інформації шляхом пробивання отворів (перфорацій) чи вирізування її відповідних ділянок.

За конструкцією ПК поділяються на: ПК із крайовою перфорацією; із внутрішньою перфорацією, а також змішані чи комбіновані ПК.

Перфокарти ручного сортування часто називають "ручними" перфокартами. Вони поділяються на карти з внутрішньою і зовнішньою перфорацією. Карти з зовнішньою перфорацією можуть мати отвори з однієї, двох, трьох чи всіх сторін. Існують перфокарти з одним, двома, трьома й більше рядами перфораційних отворів. Найбільш поширені одно – і дворядні перфокарти.

Ручні ПК дають можливість за допомогою найпростішого й дешевого устаткування приблизно в десять разів швидше робити такі трудомісткі операції, як сортування, угрупування і підбор інформації. Вони застосовуються у всіляких галузях господарства, можуть використовуватися у всіх картотеках, де добір інформації здійснюється за декількома ознаками – у відділах кадрів, постачання, збуту, у бухгалтеріях, поліклініках, бібліотеках, інформаційних службах, школах та тощо. До перфокарт ручного сортування відносять: рейтерні, щілинні, карт-ґрати, суперпозиційні (просвітні), комбіновані, клясерні, апертурні, фотографічні карти та ін. ПК ручного сортування є видом документів, що читаються людиною.

Перфокарти машинного сортування. Застосування лічильно-перфораційних машин спричинило за собою створення ПК машинної обробки (сортування).

Використання перфокарти як спеціального машинного носія інформації обумовлено застосуванням різних видів ПЕОМ для обробки даних. ПК машинного сортування виконані на картонному матеріальному носії. Розташування й розміри граф основного написання документа, виконаного на перфокарті, стандартизовані. Основний запис документа виконується на зворотному боці ПК, на якому немає перфораційних отворів.

До основних реквізитів ПК відносяться такі: позначення документа, назва виду документа, порядковий номер зміни, номер перфокарти, спеціальні оцінки.

Перфокарта – носій інформації, призначений для використання в ранніх (до початку 1980-х років) системах автоматизованої обробки даних. Виготовлялась з цупкого паперу, мала товщину біля 0.18мм, ширину 82.5мм, довжину 187.3мм (відповідно 0.007, 3¾, 7⅜ дюйма).

Інформація кодувалась просічками (перфопрацією) в певних позиціях карти. Ранні версії перфокарт мали 12х45, пізніші – 12х80 позицій (перше число – кількість рядків, друге – кількість колонок). Стандартна перфокарта, що використовувалась в ЕОМ та табуляторах – прямокутник із одним скошеним кутом. Позиції позначалися цифрами від 0 до 9 і слугували для кодування відповідних десяткових цифр. Дві верхні позиції залишалися непронумерованими і використовувались як додаткові до цифрових для кодування інших символів з кодового набору ЕОМ. Інформаційна ємність однієї карти складала відповідно 45 або 80 символів з кодами від 0 до 255.

Для нанесення інформації на перфокарту (запису) використовувались спеціальні пристрої – перфоратори. В 45-колонних картах перфорація була круглою, в 80-колонних – прямокутною. Перфоратори також забезпечували автоматичне перенесення умовно-постійної інформації з перфокарти-шаблону з подальшим доповненням даними з документу.

Після перфорації перфокарту звичайно піддавали зчитуванню на контролері – спеціальному технічному пристрої, що співставляв повторно введені оператором дані з документа з нанесеними на перфокарту.

Інформація зчитувалась за допомогою 12 металевих щіточок, кожна з яких розташовувалась над відповідним рядком і формувала електричний імпульс при проходженні під щіткою отвора в перфокарті в наслідок замикання щітки на контактну площадку. В пізніших версіях для зчитування інформації використовувались фотоелементи.

Набір перфокарт іменувався колодою. За послідовність карт в колоді відповідав користувач. В окремих випадках впорядкування карт в колоді виконувалось за допомогою спеціального пристрою - сортувача. В інших випадках карти маркувались користувачем (звичайним написом від руки).

Окремі системи програмування досьогодні використовують формат представлення інформації 80-колонних карт.