3. Фонодокумент.

Фонодокумент – музично-звучний, аудіальний документ. Він містить звукову інформацію, зафіксовану будь-якою системою звукозапису, який використовується, у тому випадку, коли отримання інформації можливо тільки з її допомогою (запис голосів тварин, птахів, людей, звучання музичних інструментів, аудіальна діагностика в медицині тощо).

За приналежністю знаків запису до певних знакових систем фонодокумент відноситься до розряду технічно кодованих документів, інформація на які наноситься шляхом зміни поверхні носія або його структури.

За матеріальною конструкцією носія фотодокументи поділяють на стрічкові (у вигляді кіноплівки й магнітної стрічки) і дискові (у формі диска).

Основними видами фонодокументов є грамплатівка, фонограма, компакт-диск.

Грамплатівка (ГРП) – диск із записом звуку. Це механічний фонодокумент, що має форму диска, одержаний шляхом пресування, штампування або лиття.

За способом запису ГРП поділяють на два види: монофонічні (одноканальні) і стереофонічні (двоканальні).

За швидкістю обертання диска монографічні ГРП бувають 78, 45, 33 1/3, 16 2/3, 8 1/3 об/хв.

Промисловість випускає монофонічні й стереофонічні ГРП трьох форматів: гігант (діаметр диска – 300 мм), гранд (діаметр диска – 250 мм), миньєн (діаметр диска – 175 мм).

Для розмежування грамплатівок на етикетках проставляються спеціальні позначення: М – моно, С – стерео, Г – гнучка, А – цифрова.

Паспорт платівки – етикетка – маленький паперовий кружок у центрі диска. На етикетці, крім найменування запису й номера ДСТУ, є низка умовних позначень. Монофонічний запис позначається трикутником, стереофонічний – двома колами, що перехрещуються, і словом «стерео». Номінальна частота обертання платівки позначається цифрою 33 (число обертів за хвилину).

Кожній ГРП привласнюється індекс-номер, який закріплюється за нею назавжди, скільки б вона не тиражувалася.

За зовнішнім оформленням ГРП бувають: вкладені в звичайні конверти, які не мають інформації; вкладені в яскраво оформлені конверти з інформацією про її зміст; вміщені в коробки, у яких зібраний комплект ГРП з супровідною брошурою; платівки-альбоми, що розкриваються як книги, що мають друкарський текст; платівки, вкладені в палітурку книги.

Грамплатівка – старий і найбільш поширений вид фонодокумента.

Перші спроби зафіксувати звук були зроблені ще на початку XIX в. Англійський фізик Т. Юнг зафіксував звукові коливання камертона на зачорненому сажею паперу. У 1842 р. німецький фізик В. Вертгейм здійснив подібний запис на диск. У 1857 р. французький коректор Л. Скотт сконструював перший апарат для запису звукових коливань, передаваних по повітрю. Істотним недоліком цих апаратів була неможливість відтворення запису. Вона була придатна лише для візуального вивчення відображених звукових коливань.

У 1877 р. американський винахідник Томас Альва Едісон винайшов фонограф, що проводить запис звуку на валик. Відтоді

1877 р. вважається роком народження грамзапису, хоча до появи грамплатівки як такої мине десять років.

Фонограма – документ, матеріальний носій, із записаними на ньому звуковими коливаннями (мова, музика або умовний сигнал).

Залежно від системи звукозапису розрізняють фотографічні, магнітні й оптичні фонограми (ФН). Залежно від форми носія розрізняють магнітні ФН на стрічці, магнітні відеофонограми у касеті, оптичні ФН на диску.

Фотографічні ФН використовують у фільмокопіях звукових кінофільмів. Рух кіноплівки при записі й фонограми при відтворенні відбувається із стандартною швидкістю 456 мм/с /35 мм/, 183 мм/с /16 мм/ і 91 мм/с /8 мм/.

Магнітні ФН широко використовують для передачі звуку на радіо, телебаченні, у побутових магнітофонах. Магнітні ФН – найбільш поширений вид фонограм.

Магнітна фонограма – стрічка із записом звуку. Вона заснована на здатності феромагнітних матеріалів намагнічуватися в результаті дії на них змінного магнітного поля і зберігати залишкову намагніченість.

Перший апарат, побудований за принципом магнітного запису, нагадує фонограф Т.А. Едісона.

Принцип, використовуваний для магнітофонного запису, був відкритий у 1889 р. Вольдемаром Паульсеном, працівником копенгагенської телефонної станції, який сконструював телеграфон – апарат для відтворення звуку.

Інтерес до магнітного запису зріс на початку XX ст.

Нова ера магнітного запису розпочалася з 1928 р., коли була виготовлена перша магнітна стрічка на паперовій основі.