6. Науковий переклад.

Переклад іноземної та вітчизняної наукової документації – найважливіший засіб обміну науковою і технічною інформацією.

Розрізняють неопубліковані переклади двох видів:

- переклад документів з іноземної мови українською;

- переклад документів з української мови іноземними.

Наукові переклади (реферативний, переклад-анотація) оформляються необхідними накладами у вигляді рукописів (машинопису), призначених для фахівців у відповідних галузях. Переклади містять текст, відомості про переклад і оригінал. Авторське право на переклад належить перекладачу.

7. Оглядово-аналітичний документ.

Оглядово-аналітичні документи містять систематизовані відомості про документи (опубліковані, неопубліковані, ті, що не публікуються) або результат аналізу й узагальнення відомостей, представлених у первинних документах. Вони служать для безперервного інформаційного моніторингу за розвитком відповідної галузі науки і техніки.

Оглядові документи поділяються на такі види: огляд стану питання, інформаційно-реферативний огляд, щорічний огляд, щорічна доповідь, прогностичний огляд, бібліографічний огляд.

Бібліографічні огляди – це посібники, що є зв'язним оповіданням про документи. За призначенням їх розподіляють на два види: рекомендаційні й інформаційні.

Рекомендаційні огляди призначені на допомогу загальній і професійній освіті та пропаганді знань. Вони створюються з урахуванням рівня підготовки різних груп користувачів

Інформаційні огляди містять систематизовані відомості про опубліковані й неопубліковані документи у формі, зручній для швидкого з ними ознайомлення.

За змістом бібліографічні огляди розподіляють на низку різновидів: огляди новинок, серій, тематичні, персональні, універсальні, галузеві. Письмовий огляд складається з двох частин: вступної статті, що роз'яснює тему (проблему), і огляду-розповіді, що повідомляє про документи.

Тема 7. Кінофотофонодокумент

План:

1. Кінодокумент.

2. Фотодокумент.

3. Фонодокумент.

1. Кінодокумент.

Кінодокумент є одним з основних видів КФФД.

Це образотворчий або аудіовізуальний документ, створений кінематографічним способом.

Кінодокументи за способом відтворення інформації ділять на два різновиди: образотворчо-статичні (якщо зображення нерухоме (діафільми, епіфільми) і образотворчо-динамічні (якщо зображення рухоме, як у кінофільмі).

Кінодокументи є безперервною низкою фотознімків (кадрів), що відрізняються один від одного лише незначною зміною положення об'єктів, що зображаються. При швидкій зміні окремих знімків (24 кадри за секунду) кінодокумент дозволяє одержати враження руху знятих рухомих об'єктів.

Основними видами кінодокументів є діа-, кіно-, відеофільм.

Діафільм – розташовані в певній послідовності позитивні фотографічні зображення на кіно- або фотоплівці, об'єднані спільною тематикою.

Інформацію, що міститься в діафільмі (ДФ), відтворюють за допомогою фільмоскопів, розрахованих на індивідуальне користування, або за допомогою діапроекторів на екрані.

Діафільм відносять до візуальних документів статистичної проекції (зображення нерухоме). Його можна вважати перехідним до динамічних КФФД, тобто до кінофільмів.

За жанрово-тематичною ознакою ДФ ділять на: публіцистичні, історичні, літературні, науково-популярні і т. ін. У них зафіксована інформація по широкому колу тим, що підвищує їх цінність. Особливою популярністю користується ДФ для дітей.

Кінофільм – сукупність фотографічних зображень (кадрів), послідовно розташованих на кіноплівці (або іншому носії), зв'язаних єдиним сюжетом і призначених для відтворення на екрані за допомогою кінопроекційної апаратури.

Кінофільм (КФ) забезпечує наочність і високу оперативність інформації. Наочність зумовлюється динамічним показом образотворчої інформації. Оперативність полягає в можливості подачі значної кількості наочної інформації за короткий проміжок часу.

За функціональним (цільовим) призначенням КФ підрозділяються на такі види: художні (ігрові), документальні, науково-популярні, навчальні, мультиплікаційні. Серед основних видів КФ виділяють підвиди. Так, мультиплікаційний КФ буває мальованим і ляльковим; документальний КФ – хронікальним і монтажним і т. ін.

Художні фільми за жанрово-тематичною ознакою ділять на історичні, комедійні, пригодницькі, а також мелодрами, детективи, трилери, бойовики і т.ін.

За способом зйомки і проекції виділяють такі види КФ: німий (із знятим зображенням), звуковий (із записом звуку), чорно-білий, кольоровий, широкоформатний, панорамний, стереоскопічний, поліекранний та ін.

Залежно від ширини плівки (8, 16, 35, 70 мм) і формату кадрів у їх екранному зображенні КФ поділяють на широкоплівкові та вузькоплівкові (16 і 8 мм).

За тривалістю демонстрації КФ діляться на два різновиди: повнометражні й короткометражні. За спеціальним призначенням розрізняють рекламний, тест-фільм, сувенірний фільм.

КФ, що виготовляється фірмами або студіями, має текст, у якому подається коротка анотація фільму. На коробці з бобіною вказується автор фільму, прізвище режисера, оператора, назва кінофільму, назва студії або фірми, рік створення, розмір плівки, час демонстрації, швидкість проекції, ціна.

Відеофільм – це фільм із записом зображення чи звуку на магнітну стрічку або оптичний диск для подальшого відтворення на екрані телевізора за допомогою відеомагнітофона.

Основний зміст ВФ складають класика світового й вітчизняного кінематографа, визначні твори театру, концертні програми, нариси про видатних діячів науки, художньої культури, про спорт, цикли, присвячені різним галузям знань, навчально-допоміжні курси, зокрема й іноземних мов, детективи, бойовики і т. ін.

ВФ різноманітні за жанровим і функціональним (цільовим) призначенням: художній, науково-популярний, документально-публіцистичний, хронікальний, телевізійний і т.ін.

За матеріальною конструкцією ВФ поділяються на плівкові і дискові, за способом запису і зчитуванням інформації – на магнітні або оптичні документи. Найбільш поширений магнітний запис (магнітофони). Магнітний запис інформації заснований на зміні намагніченості окремих ділянок магнітного шару носія (магнітної стрічки, барабана, диска тощо). Магнітофільм – магнітоплівковий документ із записом звуку й зображення на магнітній стрічці.

Кіно-, діа-, відеофільми разом з довідковим апаратом і технічними засобами для їх відтворення на екран складають у фондах інформаційних служб і бібліотек фільмо- або відеотеку.

З історії становлення і розвитку кінодокумента. Кінодокументи були винайдені одночасно в кількох країнах. У США перші «живі картинки» почав демонструвати в 1894 р. Т.А. Едісон. В Англії це були апарати Р.У. Пола. Але брати Люмьєр у Франції вперше з'єднали плівку з проекційним ліхтарем і в 1894 р. організували перший кіносеанс.

Основоположником кіно вважається французький винахідник Луї Жан Люмьєр, який у 1895 р. за участю брата Огюста створив апарат для проектування «рухомих фотографій» – перший придатний до практичного використання кіноапарат, що одержав назву кінематографа.