2. Картографічні знаки.

Картографічні знаки – умовні уніфіковані позначення, які застосовуються для створення картографічних зображень.

За своєю формою картографічні знаки можуть бути геометричними, буквеними й наочними.

Геометричні знаки – це найпростіші геометричні фігури (коло, квадрат, прямокутник і т.ін.), центр яких збігається з пунктом, де розміщений об'єкт.

Буквені знаки – це одна або дві початкові букви назви, явища, що зображується.

Наочні знаки нагадують форму, що зображує предмет. Іноді в якості знака використовуються цифри.

Географічні об'єкти, що неможливо показати в масштабі карти, зображуються засобом позамасштабних значків. Частіше ними позначають заводи, фабрики, електро- і залізничні станції, населені пункти і кількість мешканців у них, родовище корисних копалин, аеродроми, пам'ятники і т.ін.

Площинними знаками показують лісові масиви, сільськогосподарські угіддя, озера, болота й інші об'єкти.

Лінійні знаки служать для позначення рік, доріг, меж, трубопроводів.

Існують пояснювальні умовні знаки, що доповнюють характеристику об'єкта: стрілка на річці показує напрямок плину, малюнок дерева (листяного або хвойного) у контурі лісу позначає переваження тих або інших порід.

Поряд із картографічними знаками – основною мовою катрографічного видання – використовують і слова природної мови (словесні знаки) для назви видання і деяких пояснень, що є своєрідним путівником по карті.

3. Карта.

Карта (від грец. лист) – картографічне видання, побудоване в картографічній проекції, зменшене, узагальнене зображення поверхні Землі, іншого небесного тіла або позаземного простору, що показує розташовані на них об'єкти у визначеній системі картографічних умовних знаків.

Карти поділяють на види за такими основними ознаками: зміст і широта охоплення матеріалу, охоплення території, масштаб, об'єкт дослідження, функціональне (цільове) призначення, рівень узагальнення та інше.

За змістом і широтою охоплення матеріалу карти поділяються на загальногеографічні і тематичні.

Загальногеографічні карти узагальнюють сукупність основних елементів місцевості.

Тематичні карти присвячені конкретній темі.

За охопленням території карти підрозділяють на карти світу, що зображують поверхню всієї Землі, півкуль, океанів і морів, груп материків, окремих материків і їхніх частин, груп держав і карти, що охоплюють одну державу або його частину.

За масштабом карти поділяються на великомасштабні або топографічні (1:20000 і крупніші), середньомасштабні або оглядово-топографічні (від 1:200000 до 1:1000000), дрібномасштабні або оглядові (більш 1:100000). Топографічні карти за змістом відносяться до загальногеографічних. Кожний аркуш такої карти зображує порівняно невелику частину земної поверхні, масштаб по всій карті однаковий. Для зображення на топографічних картах великих територій видається велика кількість аркушів таких карт.

За функціональним (цільовим) призначенням карти поділяються на наукові, виробничо-практичні, для проведення дозвілля, навчальні, науково-популярні, карти-схеми, статистичні, туристичні та ін.

За ступенем узагальнення виділяють аналітичні та синтетичні карти. Перші з них дають неузагальнені або малоузагальнені показники (карта температур, атмосферного тиску і т.ін.). Другі – характеризують явище, як єдине ціле, на основі об'єднання ряду показників. Це – галузеві і частотні карти.

За методом підготовки існують гіпотетичні та прогнозні карти. Гіпотетична – це карта, складена на основі припущень про закономірності розміщення, взаємозв'язку і розвитку явищ. Прогнозна – це карта, що відбиває географічні прогнози розвитку явищ (розриви берегів водоймищ, зміни в розміщенні продуктивних сил і т. ін.).

За оформленням карти розподіляються на багатомірні (друкуються офсетом у 6 – 8 фарб) та одно, двофарбні.

Для повного й оперативного витягу інформації необхідно знати основні конструктивні елементи карти: картографічне зображення, математичну основу, допоміжне оснащення і додаткові дані.

Картографічне зображення – це зміст карти, її головна частина. Воно містить у собі сукупність зведень про показані на карті об'єкти (явища), їхнє розміщення, властивості, зв'язки, іноді динаміку.

Математична основа, що визначає математичні закони побудови карти і геометричні властивості картографічного зображення, установлює координатний зв'язок між об'єктами в натурі і їхньому зображенні на карті. До її основних елементів відносяться: картографічна проекція, координатна сітка, масштаб і опорна-геодезична мережа.

До допоміжного оснащення, що полегшує роботу з картою, відноситься легенда карти – таблиця картографічних знаків із необхідними до них поясненнями, а також графіки для виміру по карті (відстаней, кутів, площ і т. ін.). До допоміжних даних відносять і назву карти, прізвище автора і редактора, довідкові дані про час створення карти, використані джерела й ін., а на виданих картах також вихідні дані – назва видавництва, місце й рік видання.

Нарешті, на полях карти або на її вільних місцях усередині рамки іноді вміщують додаткові дані – додаткові карти, профілі, діаграми, блок-діаграми, таблиці, тексти, фото та ін., що доповнюють, пояснюють і збагачують у тому або іншому відношенні основне картографічне зображення.