7. Правовий звичай.

Правовий звичай – акт-документ. Що містить норму-звичай (стійке правило поведінки, що склалося в результаті його багаторазового використання), котра санкціонована державою і забезпечується нею.

Держава визнає не всі звичаї, а лише ті, котрі мають найбільше значення для суспільства, збігається з його інтересами.

Ознаки правових звичаїв:

1. виникають на основі норм-звичаїв;

2. санкціонуються державою;

3. виражають суспільні інтереси в територіальних межах;

4. визначаються особливостями тієї соціальної групи, де формувалися;

5. мають обмежені регулятивні можливості;

6. мають юридичну силу.

Правові звичаї в державно-організованому суспільстві виникають на основі норм-звичаїв лише після їх санкціонування державними органами – тільки у такому випадку норми-звичаї набувають правового характеру, стають правовими звичаями, мають посилання на ний в нормативно-правовому акті, а їх додержання забезпечується примусовою силою держави.

Крім правових звичаїв, санкціонованих державними органами, діють звичаї, санкціоновані інститутами міжнародних організацій (міжнародні звичаї).

8. Правова доктрина.

Правова доктрина – акт-документ, який містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, що розроблені вченими з метою вдосконалення законодавства, усвідомленні (сприйняті) суспільством, і підтримується (формалізується) державою.

Ознаки правової доктрини:

1. є науковим обґрунтуванням соціально значущих проблем;

2. становить логічно пов’язані системи філософських і правових ідей та принципів концептуального рівня;

3. є домінуючою науковою концепцією;

4. задає параметри державно-правового життя, спираючись на досягнення національної і світової юридичних думки і науки;

5. покликана виконувати функцію наукових і політичних підстав нормативно-правового регулювання відносин у тих сферах, в яких вона створена (освітня, військова та ін..);

6. набуває нормативного закріплення, обов’язковості у вигляді послань, звернень, основних напрямів державного і суспільного життя, тобто формалізується, чим відрізняється від правової теорії;

7. ґрунтується на підтримці держави, її вищих посадових осіб.

9. Релігійно-правова норма.

Релігійно-правова норма – акт-документ, який містить церковний канон або інше релігійну норму, що переплетена з нормами моралі і права, санкціонована державою для надання їй загальнообов’язкового значення і забезпечена нею (Веди, Біблія, Тора, Коран).

Ознаки:

1. мають документальну (письмову) форму – існують у вигляді збірників: Біблія, Коран, Сунна, Тора, Звіт канонічного права, релігійні книги буддистів та ін.., у рушеннях зборів вірян або духовенства (постанови соборів, колегій, конференцій), у творах авторитетних релігійних письменників;

2. як першоджерело виступає воля божества, виражена у релігійних книгах;

3. мають систематизований характер – складається з системи переплетених норм релігії, моралі, права як «боговстановлених» правил поведінки для людей;

4. створюються, як правило, на підставі життєвих казусів і мають метафоричну форму викладу нормативного матеріалу;

5. мають персональний, а не територіальний характер – поширюються тільки на вірян і є для них певними офіційними релігійно-нормативними актами;

6. затверджуються вищими органами державної влади (постанови Вселенських соборів та ін..);

7. реалізується переконанням, виконанням, дотриманням і примусом.

Доповнює релігійно-правові тексти як джерела права їх тлумачення богословом, правознавцями, церковними авторитетами, яке слугує додатковим джерелом права.