2.2. Соціальна робота з сім’єю і дітьми

Загальні соціальні служби створюються в общині. Вони отримали розвиток від існуючої раніше служби сімейної опіки, тому основна сфера їх діяльності – сім’я та її оточення. У сім’ї можуть виникати складні конфліктні ситуації, які вимагають залучення інших спеціальних служб (допомоги молоді, соціального забезпечення, охорони здоров’я та інших). Загальні мають справу з багатьма групами спеціалістів та широким спектром спробам, для розв’язання яких може бути задіяні одночасно декілька різних спеціальних служб.

У завдання загальних служб входить з’ясування причин складної ситуації у сім’ї, інформування про можливості надання профілактичної допомоги при усуненні, наприклад, міжособистісних конфліктів. Участь беруть і працівники і педагоги шляхом інформування, консультування, аналізу та оцінки ситуації, надання безпосередньої допомоги. Використовують методи індивідуальної, соціально-групової допомоги та різні прийоми соціальної терапії.

Соціальні працівники загальних служб відвідують клієнтів на дому, але не здійснюють «контрольні обходи» квартир. Відвідування клієнтів по заявці розглядається як форма сервісу. Така форма обслуговування сприяє проведенню відкритих, довірчих бесід та звільнює клієнтів від страху перед офіційними інстанціями. Постійна і тривала робота у певних міських кварталах дає можливість добре знати ситуацію у своєму районі, бути помічниками і партнерами працівників відділів служб соціального планування.

Для якісного обслуговування потрібно постійно підвищувати кваліфікацію, систематично проводити консультації. Недоліки: не розроблений вимірювальний інструментарій для визначення необхідного обсягу роботи працівників соціальних служб; незадовільним є співвідношення чисельності населення та соціальних працівників; невизначена оптимальна кількість соціальних служб відповідно до розміру території району.

Загальні соціальні служби організаційно взаємозв’язані з іншими спеціальними соціальними службами (бюро допомоги молоді, відділом соціального забезпечення охорони здоров’я тощо). Але існують і самостійні в організаційному відношенні загальні соціальні служби.

Завдання спеціальних соціальних служб обмежені певним колом проблем, створюються вони часто на запит клієнта. В цілому по країні існує три види спеціальних соціальних служб:

• створені всередині загальних служб як результат, реакція на потребу, що виникла в районі;

• діючі за межами загальних служб для розв’язання особливих проблем у місті або сільській місцевості

• не пов’язані за своїми завданнями з загальними соціальними службами: соціальні служби на підприємствах, в армії, сільській лікарні, які не пов’язані з місцевими органами соціального управління

Всі соціальні служби для дітей, підлітків та сімей об’єднуються поняттям «дитячо-юнацька допомога». Робота з дітьми та підлітками поділяється на 2 напрями:

- турбота про підлітків. Охоплює всі заходи по організації вільного часу або дозвілля дітей та підлітків: діяльність молодіжних центрів, робота у молодіжних організаціях, робота в галузі освіти молоді, сприяння та допомога спортивному руху, будівництво спортивних майданчиків, заходи з проведення канікул, допомога у проведенні відпочинку, міжнародні зустрічі, охорона прав та праці підлітків – превентивна робота.

- «допомога у вихованні» — надання соціальної допомоги підліткам та тим сім’ям, у яких є значні труднощі, наприклад, проблеми у вихованні, проблеми спілкування та насилля в сім’ї, аномалія батьків, дітей та підлітків.

Перші заходи та закони про захист дітей та підлітків з’явилися ще в кінці минулого століття. У травні 1990 прийнятий закон про профілактику дитячої та юнацької злочинності. В Законі: усвідомлено враховуються сімейні обставини та різноманітність життєвого укладу (розлучення, неурядиці); відмінені втручання у правопорядок; підкреслюється перевага амбулаторної допомоги; звертає на себе увагу певна сімейна орієнтація. Тобто заслуги успіхи належать всім членам сім’ї, перш за все батькам; прийняття постанов про захист, тобто збирання, накопичення, використання і передача іншим особам інформації можливі тільки зі згодою сім’ї.

Робота проводиться у відповідних соціальних організаціях різними професійними групами. Все більше поширюється превентивна робота, яка охоплює первинну ((вплив на життєво важливі обставини) та вторинні (профілактична допомога у складних ситуаціях, які можуть перерости у кризові). Такі важкі ситуації представляють собою переходи між життєвими фахами та полями у самій біографії: наприклад, народження дитини, відвідування дитиною дитячого саду, школу, вступ на роботу, уход з батьківського будинку тощо, або непередбачувані зміни та події: безробіття, зміна місця проживання, розлучення, засудження, хвороба, смерть.

Захист виховання – одна з форм підтримки сімей, що мають проблеми у вихованні. Завдання служби по захисту виховання, у якій зайняті соціальні педагоги, полягає перш за все у наданні підтримки батькам з питань виховання дітей, а також у наданні допомоги дітям та підліткам у формі поради або дієвої допомоги, щоб таким чином попередити небезпеки або сімейні конфлікти та відхилення у поведінці підлітків. Соціально-педагогічна допомога сім’ї здійснюється соціальним педагогом безперервно (більш ніж 3 роки) та інтенсивно (до 20 годин на тиждень) у формі бесід з батьками та дітьми у вільний час. Мета полягає в тому, щоб е допустити направлення дітей у дитячий будинок або інтернат. Залишення дітей в сім’ї є більш дешевим.

Вживається термін «насилля над дітьми» замість «жорстокого поводження з дітьми». Воно відбиває нове розуміння проблеми, де в центру ваги виносяться зв’язки між насиллям окремих осіб (сімейне насилля), та насиллям з боку суспільних структур (структурне насилля). Насилля у широкому смислі слова можна представити наступним чином. У насиллі батьків (сусідів, вчителів, вихователів) на дітьми актуалізувалися та стали суб’єктивно відчутними насильницькі структурні відношення (конкуренція та придушення успіху, дитяче ненависництво, невпевненість у робочому місці, інтенсивність дорожнього руху, руйнування оточуючого середовища, бюрократизація суспільного життя). Іншими словами: сім’ї живуть під впливом та в залежності від соціальних структур, від яких терплять насилля.

Під захистом дітей розуміється створення дітям в сім’ї та суспільстві гідних умов, укріплення їх прав та мобілізація сил для їх реалізації. Основою для цього служать законодавчі акти: закон про охорону праці та прав підлітків. Окремі параграфи повинні гарантувати захист фізичного, духовного та морального розвитку дітей та підлітків, що знаходяться в небезпеці. Управління у справах молоді регулює питання опікунства.

Офіційна допомога дітям та підліткам користується попитом: наприклад, якщо при розлученні виникають суперечливі питання про нові батьківські ролі та права, коли визначається з ким залишиться дитина, про відвідування дитини другим батьком. Соціальні працівники розглядають питання опікунства та готують експертизи до судового акту про встановлення опікунства. Опікун призначається з дозволу ради, особливо при частковому позбавленні прав обох батьків, якщо не береться до уваги переїзд, тому що перебування в сім’ї позитивно позначається на дитині. Опікун бере на себе всі батьківські права та приймає відповідні рішення за дитину або дітей. Опіка здійснюється в основному через служби управління у справах молоді, але може здійснюватися приватними особами, наприклад, родичами або знайомими.

При суперечливих питаннях відносно опікунства суд з питань сім’ї та опікунства та управління у справах молоді повинні довести до відома всіх закон, який означає що соціальний працівник проводить бесіди з обома батьками – окремо або разом – та оцінює їх життєву ситуацію та становище, а також батьківські здатності у поводженні з дітьми. Підтримується позиція коли після розлучення обидва батька виконують борг на користь дитини. Свої враження узагальнюють у повідомленні компетентному судді з питань опікунства.

Лікувально-профілактичні денні заклади та притулки – це напівстаціонарні організації, у яких діти перебувають щоденно з 8 до 17 годин. Вони відрізняються від дитячих садків та шкільних притулків своїми цільовими групами та спеціальним лікувально-профілактичним та терапевтичним обслуговуванням. Сюди приймаються діти дошкільного та шкільного віку, які під впливом середовища та психофізичних умов потребують інтенсивної лікувально-педагогічної або терапевтичної допомоги. Мета діяльності закладу полягає не тільки у зменшенні порушень у поведінці дитини, але також і у підтримці та покращенні атмосфери в сім’ї шляхом консультацій батьків, сімейної терапії та інших методів. Відповідно цілям є тільки малі групи від 6 до 8 чоловік з двома педагогами. Психологи, педагоги-терапевти, соціальні педагоги та логопеди проводять лікувально-педагогічну та терапевтичну роботу з дітьми, а також роботу з батьками та школою.

Служби захисту молоді призначені для дітей, які після розладу з сімєю уходять з будинку та самі звертаються у службу. Більшість служб захисту підлітків надають дітям тільки короткочасне перебування – 48 годин діти можуть знаходитися там анонімно – після чого батьків інформують про їх місцезнаходження. Існують молодіжні інформаційні служби, які пропонують консультації та підтримку втікачам без можливості їх розміщення у себе.

Виникли жіночі будинки-притулки для дівчат, які в сім’ях підлягали насильству з боку прийомних батьків або родичем чоловічої статі. Ці організації надають нетривалу за часом захист, проводять терапевтичні бесіди, дають поради та виявляють складні ситуації (існують тільки у великих містах). Додатково до таких притулків існує сигнал тривоги або екстрений виклик для дівчат та жінок, що підлягали насиллю.

Дитячі центри захисту – це специфічні служби допомоги для сімей з проблемами насилля (фізичні, психічні, сексуальні). Допомога центрів захисту об’єднується під назвою «Сучасна робота з захисту дітей». Центри працюють як команда, що складається з 5-10 працівників: соціальних працівників, психологів, педагогів, соціологів. Головна концепція: необхідно знати причини виникнення насилля для того, щоб надати дієву допомогу. Насилля над дітьми слід розглядати не тільки як прояв сімейних конфліктів, але і вплив соціальних процесів на відношення в сім’ї. Комплекс психологічних причин (переживання насилля з боку батьків в дитинства, недовіра по відношенню до інших людей, низька самооцінка, безконфліктність, зміна ролей, конфлікти в партнерстві, важка дитина тощо) та соціальних причин (соціальна ізоляція сім’ї, важкі життєві умови, авторитарні традиції у вихованні, формування насилля у суспільних відношеннях) називають «синдромом знущання». Допомога в центрах захисту дітей: консультації по телефону, втручання в кризові ситуації, порадотерапія для сім’ї та дітей¸ відвідування на дому, батьківські групи, соціальні служби (практична допомога), конференції працівників служб допомоги, співпраця з іншими закладами, співпраця з добровільними помічниками, сімейні вечори, сімейні зустрічі з соціальними педагогами, наради та спецзустрічі з колегами інших організацій з проблем насилля, підвищення кваліфікації соціальних працівників з проблеми «Насилля в сім’ї», широка суспільно-просвітницька робота з проблеми.