2. Соціальна робота в Німеччині

2.1. Становлення соціальної роботи в Німеччині

Виникнення професії. Професія соціального працівника виникла на початку ХХ століття як жіноча. Перші законодавчі акти про підготовку соціальних працівників з’явилися у Прусії у 1918. Термін «соціальний працівник як юридичне позначення професії існує з 1959, коли були створені спеціальні вищі школи соціальної роботи. Цей термін замінив попередні: працівник сфери соціального забезпечення, благодійного закладу, народний опікун. Найменування «дипломований соціальний працівник» введене з 1980 після затвердження закону про вищу школу.

Зміна парадигм. У перші десятиріччя соціальна допомога надаватися клієнтам тільки в критичних ситуаціях як прояв турботи. З розвитком законодавства з соціального забезпечення потребуючий соціальної допомоги став розглядатися як об’єкт благодійної діяльності, що в подальшому вплинуло на розуміння сутності професії та вибір терміну «соціальний працівник».

До першої світової війни сфера соціальної роботи називалася соціальною благодійністю. Сьогодні соціальна робота – це узагальнений термін, що позначаю всю систему соціальної допомоги. Перші джерела зародження соціальної роботи уходять у Х1Х століття (допомога бідним, благодійність, жіночий рух, піклування, турбота, піклування). З самого початку зародження соціальної роботи, особливо у ХХ роки нашого століття, підкреслювалося значення для соціальної допомоги взаємозумовленості особистісних та середовищ них факторів. Зверталася увага на цілісність життєвої ситуації індивіда. При цьому соціальні фактори розглядалися як засіб для надання необхідної допомоги. Приділялася увага розробці методів як інструментарію для професійних дій. Але в цей час на перший план висувалися завдання пристосування клієнта до оточуючих його умов на шкоду професійній активності соціальних працівників по зміні умов та обставин, що ускладнюють життя людини. До середини ХХ століття у Німеччині отримали розповсюдження англо-американські методи соціальної роботи, які сьогодні вважаються класичними: індивідуальна допомога, групова терапія та робота в общині.

Теоретичні підходи. Специфічна завдання та проблеми, які розв’язуються соціальним працівником, витікають з характеру взаємовідношень, що склалися між людиною та її життєвою ситуацією. При цьому соціальний працівник виступає в різних ролях – організатора або координатора необхідної допомоги. У процесі з’ясування причин ускладненої життєвої ситуації він зобов’язаний залучати широке коло людей – інших членів сім’ї, сусідів, друзів, колег по роботі, різних спеціалістів. Надання допомоги повинне не тільки переслідувати існуючі потреби, але і бути орієнтовані на довготривалу зміну стану клієнта.

Сфера діяльності охоплює державні заклади, громадські та приватні організації, різні центри та служби соціального забезпечення, лікарні, підприємства, організації та групи самодопомоги.

Основні напрями діяльності: соціальна допомога сім’ї, окремим членам або групам людей, всі види діяльності соціальної служби, допомога молоді, іншим віковим категоріям, перестарілим, інвалідам та хворим, консультування, охорона здоров’я, робота в притулках, з іноземними громадянами, психіатрична соціальна робота, робота з соціально знедоленими або занедбаними дітьми та дорослими.

Соціальний педагог. Це спеціаліст, що зайнятий у сфері соціальної роботи або виховної діяльності. Це поняття використовується для позначення процесії та диплому про освіту (дипломований соціальний педагог). Введене в обіг після створення вищих шкіл соціальної педагогіки у 1966/67 навчальному році. Поділ сфери соціальної діяльності на соціально-педагогічну та соціальну роботу був зумовлений історичними факторами, але сьогодні цей поділ вважається застарілим, тому що багато сфері діяльності переплітаються. Різниці залишаються лише у сфері докладання активності – у сфері виховної галузі або соціальній роботі. Хоча сьогодні сфери соціальної роботи і соціальної педагогіки не розділяються, питання про ідентичність понять ще не розв’язане..

Поступово обсяг та тематика соціально-педагогічних досліджень стали розширюватися з урахуванням національної специфіки. Якщо традиційно в якості основного адресату соціальної допомоги служили тільки діти та підлітки (початково в окремих проблемних, а пізніше і в загальних життєвих ситуаціях), то з часом предметом соціально-педагогічних досліджень стали всі вікові категорії суспільства та різноманітні сфери їх діяльності.

Німецькі спеціалісти мотивують правомірність визнання єдиної професії спільністю цілей, функцій та завдань. Важко розділити багато сфер діяльності (наприклад, висхідну проблемну ситуацію, адресат, моделі дій). Скоріше мова може йти про певну комбінацію елементів діяльності.

Теорія і практика соціальної роботи і соціальної педагогіки мотивується удосконаленням соціальної структури суспільство, що поставило нові проблеми – допомога біженця, переселенцям, похилим, мало захищеним, роботи в соціально-педагогічних інститутах та різних соціальних службах, кооперації з громадськими ініціативами та групами самодопомоги. Поруч з розширенням завдань та функцій розвиваються теоретичні дискусії з метою роз’яснення нових завдань та суспільних функцій у змінених умовах.

Соціальна робота і соціальна педагогіка в Німеччині орієнтуються на:

• вимоги та завдання, які ставить перед людиною складні життєві ситуації;

• можливості стимулювання та розвитку процесів у будь-якій ситуації, а також подоланні або послабленні негативних явищ, налагодження взаємовідношень всіма наявними у розпорядженні професійними методами, спеціальними технологіями та освітніми концепціями.

Фахівці стимулюють клієнтів на розвиток їх власних сил, прийняття самостійних рішень, допомагають знайти конструктивне рішення проблемних та конфліктних ситуацій, вирівнюють соціальний дефіцит, прагнуть інтегрувати, залучати до участі у розв’язанні проблем всіх членів суспільства у відповідності до їх можливостей

Соціальна робота і соціальна педагогіка – це форми професійних дій, які визначаються принципами індивідуалізації (індивідуального підходу) та зміни (у мікро-, мезо- та макросистемах).

Соціальні працівники та соціальні педагоги можуть бути задіяні у державних соціальних службах, різного роду вільних та незалежних закладах, а також виступати самостійно в якості організаторів соціальної допомоги. Їх діяльність базується на юридичній основі та визначається цільовими установками відповідних органів управління, а також потребами, очікуваннями та бажаннями людей.

Основні елементи (ціннісні орієнтації, цілі завдання, базові знання та методи) повинні розглядатися спільними, але оскільки практична діяльність має свою специфіку (у відношення особистості, ситуації, соціального оточення), є специфічні акценти: для роботи – при розв’язання конфліктних ситуацій, посередницької місії в умовах надання професійної допомоги та вирівнювання соціального дефіциту; для педагогіки – питання, пов’язані з наданням виховної та освітньої допомоги. Але це не виключає сумісної діяльності у багатьох професійних сферах.

Під соціальними послугами у ФРН розуміють послуги, що надаються слабо захищеним у соціальному плані верствам населення у некомерційних закладах та спрямовані на вирівнювання життєвого рівня громадян. Соціальні послуги можна типологізувати за змістом: консультаційні, лікувальні, інформаційні, правові, по загальному догляду, організаційні. Проблемними для соціальної роботи у ФРН є: вступ країни у європейський союз та його наслідки; труднощі соціально-політичного вирівнювання нових та старих федеральних земель; погіршення соціального положення громадян у ФРН + безробіття, зубожіння, демографічні проблеми, скорочення дотацій на житло, висока квартплата, відсутність вільних місць у соціальних закладах для тимчасового перебування дітей. (автора не знаю)

Професії соціальної сфери: помічник соціального працівника по догляду за людьми похилого віку; соціальний працівник по догляду за перестарілими; психотерапевт з дитячих та юнацьких проблем; дипломований педагог; помічник з ведення домашнього господарства на селі; консультант з сімейних питань; вихователь; помічник з сімейного побуту; помічниця у справі виховання дітей; соціальний працівник по догляду за інвалідами; вихователь дитячого будинку; організатор дозвілля дітей та молоді; відповідальний працівник по роботі з молоддю на місцях (особа, що відповідає за втілення молодіжної політики у місцевих органах самоврядування); працівник з питань дітей та юнацтва; консультант з питань реабілітації; соціальний педагог; соціальний працівник зі справ іноземців.